Хоча Собакевич, як і Коробочка, ставиться до числа дбайливих хазяїв-поміщиків, поза тріадою «Коробочка — Собакевич — Плюшкин» Михайла Семенович на відміну від Настасьи Петрівни з нещасним скупарем має дуже мало загального. Крім предвзято недоброзичливого (втім, у випадку Плюшкина скоріше настороженого, підозрілого) відносини до навколишньої подібна одна портретна риса
Портрет
Собакевич немов витесаний з одного великого шматка дерева, з опецька, причому, трудячись над особою його, «натура» «більшим свердлом колупнула ока» (V; 119). Особа ж Плюшкина йменується «дерев’яним», причому цей епітет є стійким (V; 160).
Отже, в образі Плюшкина виявляються риси, що окремо характеризують образи всіх інших поміщиків. Але, дійсно, як зауважують Ю. В. Манн і В. Н. Сокир, Плюшкин представлений у поемі все-таки інакше, чим інші персонажі-поміщики. Повернемося до їхніх аргументів. По-перше, у цього поміщика є передісторія: він був колись усього лише скупуватим хазяїном, але життєві безладдя й власна провина привели до того, що він став «дірою на людстві». По-друге, повествуется про пробудження в ньому якогось безкорисливого почуття: при спогаді про колишнього однокласника й після прощання з гостем, коли Плюшкин подумує, чим обдарити що уехали Чичикова.
Але передісторія Плюшкина, що свідчить про стадії деградації, щиросердечного омертвіння, не обов’язково покликана свідчити про можливості відродження: не в меншій мері вона може бути покликана говорити про глибину, безодню падіння, позначати не верхню, а нижню крапку його. Намір же обдарити приємного відвідувача двозначно, тому що не виконано й, здається, не передбачалося бути виконаним. Залишається фрагмент, у якому описується Плюшкин, що згадав про колишнього товариша дитинства: «И на цій дерев’яній особі раптом сковзнув якийсь теплий промінь, виразилося не почуття, а якесь бліде відбиття почуття, явище, подібне до несподіваної появи на поверхні вод потопаючого, що произвели радісний лемент у юрбі, що обступила беріг. Але дарма зраділі брати й сестри кидають із берега мотузку й чекають, чи не мигне знову спина або стомлені бореньем руки, — поява була останнє. Глухо всі, і ще страшнее й пустиннее стає після того поверхня, що затихнула, безмовної стихії. Так і особа Плюшкина слідом за миттєво, що сковзнув на ньому почуттям, стало ще бесчувственней і ще пошлее».
Тлумачення цього фрагмента залежить від розміщення значеннєвих акцентів. І Ю. В. Манн, і В. Н. Сокир акцентують початок уривка («теплий промінь», «бліде відбиття почуття»). Однак завершується він страшним порівнянням з потопаючої, з якого треба, що не тільки поява потопаючі над гладдю води, але й вираження « почуття, щосковзнуло,» на особі Плюшкина «було останнє». Авторський акцент все-таки падає на кінець фрагмента, на порівняння, що роз’ясняє його зміст. Про глибоку невипадковість, про особливу значимість цього порівняння говорить його повторення в замітці «Міркування про героїв «Мертвих душ»»>: «А як спробуєш добратися до душі, її вуж і немає. Окременевший шматок і весь [уже] людина, що перетворилася, у страшного Плюшкина, у якого якщо й випорхнет іноді що схоже на почуття, те це схоже на останнє зусилля потопаючої людини».
Символічні деталі, що оточують образ Плюшкина в поемі, володіють двоїстим, потенційно амбівалентним змістом: вони можуть свідчити як про можливе відродження його душі, так і про состоявшейся духовну й щиросердечну смерть
От інтер’єр кімнати: Чичиков «вступив у темні широкі сіни, від яких подуло холодом, як з льоху. Із сіней він потрапив у кімнату, теж темну, мало-мало осяяну світлом, що виходило з-під широкої щілини, що перебувала внизу дверей» (V; 145). Це слабке світло, що пробивається з-під дверей, може бути й західним, і світанковим для «темної» душі героя
«Мармуровий прес, що позеленів, з яєчком нагорі» і паска, що ніколи привезла Плюшкину старша дочка Олександра Степанівна і яким він хоче почастувати Чичикова («сухар з паски», « сухар-те зверху, чай, поиспортился, так нехай зскребе його ножем …>»), імовірно, повинні асоціюватися з великодньою їжею — з яйцем і з паскою, який розговляються у свято Христова Воскресіння. (Втім, про те, що паска була привезена саме до Великодня, не згадана.) Але яєчко, як і весь прес, мабуть, «позеленевшее»: зелений колір (очевидно, прес виготовлений із бронзи, що покрилася патиною) нагадує про цвіль. А паска перетворилася в сухар. Отже, деталі, пов’язані із символікою Воскресіння, поставлені в значеннєвий ряд ‘гниття, умирання’. У цьому зв’язку істотно, що прізвище гоголівського персонажа може бути зрозуміла як похідна від лексеми «булочка»; відповідно, сам Плюшкин підкреслено представлений як подоба засохлої паски, як «сухар», що омертвів душею
Ще один символічний образ — люстра Плюшкина: «Із середини стелі висіла люстра в холстинном мішку, від пилу що зробилася похожею на шовковий кокон, у якому сидить черв’як».
Віднесення образа «черв’яка/хробака» до Плюшкину можна витлумачити як знак його можливого духовного відродження, перетворення душі в прекрасного метелика. Люстра, схожа на «черв’яка» у коконі, нагадує саме метелика. Для метеликів, або чешуекрилих (загін Lepidoptera), як і для деяких інших комах, характерно так званий розвиток з повним метаморфозом, або перетворенням, причому тільки в метеликів личинки — гусениці червоподібної форми роблять кокон, у якому окукливаются (Кузнєцов Б. А., Чернов А. З. Курс зоології. Изд. 3-е, перераб. і доп. М., 1978. С. 31-32, 159, 173).
Широко поширені народні повір’я про метеликів як матеріалізованих душах померлих, до яких можуть бути наведені численні міфологічні паралелі: міфологічна «фантазія» скористалася «наочним порівнянням»: «раз породжений черв’як, умираючи, знову воскресне у вигляді легкого крилатого метелика (метелика)». «І метелик, і птах дали свої образи для уособлення душі людської. У Ярославській губернії метелик називається душичка. У Херсонській губернії простолюдини вірять, що душу померлого є до рідних, якщо вони не подають милостині, у вигляді метелика й в’ється навколо свічки; чому родичі на інший же день годують жебраків для заспокоєння душі померлого. …> Греки представляли смерть із погаслим смолоскипом і вінком, на якому сидів метелик: смолоскип означав згасле життя, а метелик — душу, що покинула тіло. У древні часи на гробницях зображувався метелик як емблема воскресіння в нове життя» (Афанасьєв А. Н. Замітки про загробне життя по слов’янських поданнях // Афанасьєв А. Походження міфу: Статті по фольклорі, етнографії й міфології. М., 1996. С. 298).
Цікаво, що Володимир Набоков, мабуть, застосовує саме цей образ із «плюшкинской» глави до іншого поміщика з першого тому — Собакевичу, «із широкої флегматичної фізіономії» якого, «як з величезного потворного кокона, вилітає яскравий ніжний метелик» (Набоков В. Микола Гоголь. С. 94, пров. з англ. Е. Голишевой під ред. В. Голишева.