Твір по літературі: Соціально-політичні мотиви сатири М. Е. Салтикова-Щедріна Салтиков-Щедрін — визнаний в усьому світі майстер сатири. Його талант виявив себе у важке для Росії час. Стали явними протиріччя, що роз’їдали країну зсередини, розлад у суспільстві. Поява сатиричних добутків бути неминуче. Але тільки одиниці змогли розкрити свій талант повною мірою. Нещадна цензура не залишала ні найменшої можливості висловити свою думку про ситуацію в Росії, якщо воно суперечило урядовому.
Для Салтикова-Щедріна проблема цензури стояла дуже гостро, конфлікти з нею частішали. Після опублікування деяких ранніх повістей письменника відправили в посилання у В’ятку. Семирічне перебування в провінції принесло свою користь: Салтиков-Щедрін краще довідався селян, їхній побут, життя дрібних міст. Але відтепер він був змушений прибігати до іносказання, використовувати порівняння, щоб його добутки друкувалися й були прочитані Прикладом яскравої політичної сатири є насамперед повість «Історія одного міста». У ній описуються історія вигаданого міста Глупова, взаємини між «обивателями й начальниками».
Салтиков-Щедрін поставив перед собою завдання показати типовість Глупова і його проблем, загальні деталі, властиві майже всім містам Росії того часу. Але всі риси нарочито перебільшені, гиперболизировани. Письменник викриває пороки чиновників із властивим йому майстерністю. Хабарництво, жорстокість, користь процвітають у Глупове. Повна нездатність керувати довіреним їм містом приводить часом до самим сумного для жителів наслідкам. Уже в першому розділі чітко намечается стрижень майбутнього оповідання: » Раз-Зорю! Не потерплю!» Безмозглость градоначальников Салтиков-Щедрін показує в самому буквальному значенні. Брудастий мав «якийсь особливий пристрій» у голові, здатне відтворювати дві фрази, яких виявилося досить для того, щоб призначити його на цей пост.
Прищ же й зовсім мав фаршировану голову. Взагалі до такого художнього засобу, як гротеск, письменник прибігає досить часто. Вигони Глупова сусідять із візантійськими, Беневоленский зав’язує інтригу з Наполеоном. Але особливо гротеск виявився пізніше, у казках, не випадково Салтиков-Щедрін вставляє в повість «Опис градоначальников». З її видно, що на пости, призначають не людей з якими-небудь державними заслугами, а кого прийде, що підтверджується їхньою адміністративною діяльністю. Один прославився тим, що ввів у вживання лавровий лист, інший «розмістив вимощені предместниками його вулиці й… настроїв монументів» і т.
д. Але Салтиков-Щедрін висміює не тільки чиновників — При всій своїй любові до народу письменник показує його нездатним на рішучі дії, безмовним, звиклому вічно терпіти й чекати кращих часів, коритися самим. диким наказам. У градоначальнике він цінує насамперед уміння красиво говорити, а всяка активна діяльність викликає тільки страх, острах відповідати за це. Саме безпорадність обивателів, їхня віра в начальство підтримують деспотизм у місті. Приклад тому спроби Бородавкина ввести у вживання гірчицю. Обивателі відповіли тим, що «завзято стояли на колінах», їм здавалося, що це єдино правильне рішення, здатне умиротворити обидві сторони Як би підбиваючи підсумок, наприкінці повести з’являється образ Похмурий-Бурчеева — якась пародія на Аракчеева (хоча не зовсім очевидна). Ідіот, що в ім’я здійснення своєї маячної ідеї руйнує місто, продумав весь пристрій майбутнього Неприклонска до найменших подробиць. На папері цей план, строжайше регламентировавший життя людей, здається цілком реальним (трохи нагадує «військові поселення» Аракчеева).
Але невдоволення наростає, бунт російських людей смів тирана з особи землі. І що ж? Політична незрілість приводить до періоду реакції («скасування наук»). «Казки» по праву вважаються підсумковим добутком Салтикова-Щедріна. Масштаб охоплюваних проблем став набагато ширше. Сатира здобуває вид казки не випадково.
В основі сатиричних оповідань лежать народні подання про характер тварин. Лисиця завжди хитра, вовк — жорстокий, заєць — боягузливий. Обіграючи ці якості, Салтиков-Щедрін використовує також народне мовлення. Це сприяло більшій доступності й розумінню серед селян проблем, піднятих письменником Умовно казки можна поділити на кілька груп: сатира на чиновників і уряд, на представників інтелігенції, на міських жителів і на простий народ. Образ ведмедя як тупого, самовдоволеного, обмеженого чиновника, швидкого на розправу, з’являється не один раз, персоніфікуючи нещадну тиранію. Класичним прикладом гротеску є казка «Як один мужик двох генералів прокормив». Генерали не здатні забезпечити себе самі, безпомічні. Дія приймає найчастіше абсурдний характер. Разом з тим Салтиков-Щедрін висміює й мужика, що звив мотузку, щоб його прив’язали до дерева.
Пискарь-Обиватель «жив — тремтів і вмирав — тремтів», не намагаючись зробити щось або змінити. Карась-Ідеаліст, що не знає нічого ні про мережі, ні про юшку, приречений на смерть. Дуже значимої є казка «Богатир». Самодержавство зжило себе, залишилася тільки видимість, зовнішня оболонка. Письменник не призиває до неминучої боротьби. Він просто зображує існуюче положення, що лякає своєю точністю й вірогідністю. У своїх творах Салтиков-Щедрін за допомогою гіпербол, метафор, часом навіть фантастичних елементів, ретельно підібраних епітетів показав вікові протиріччя, що не зжили себе й у сучасні письменникові дні. Але, викриваючи народні недоліки, він бажав лише допомогти їхньому усуненню.
І все, що він написав, було продиктовано тільки одним — любов’ю до своєї Батьківщини