Соколів В. Д. Вічні сюжети
М. Грін «Тихий американець» Г. Грін «Тихий американець»
Головні герої —і це американці. Один журналіст, інший агент ЦРУ, метою якого є просувати у світі «американську демократію». Тло здобуває в романі переважаюче значення, залишаючи любовної колізії роль сполучного сюжету.)»Лондонської Таймс» і «Фігаро» у Сайгоне. Його приятелем там був співробітник однієї з американських фірм, що і розкрив йому ока на політику, що намагалася вести Америка, тоді ще держава тільки примеривающаяся на роль світового лідера, у країнах третього миру.) Англія й Франція —і бачили для себе погрозу. Природно, оцінки його були прямо протилежні: захоплені в Європі й різко негативні в США, де роман після ряду дротиків був опублікований в 1956 році. Американці назвали роман антиамериканським, особливо обурюючись сценою, де від вибуху бомби, підбудованого американським агентом, у центрі Сайгона гинуть сотні людин. Відношення до роману не змінилося до цих пор
Причому один із сучасних критиків, Ф. Стратфорд, писав, що американців обурює не стільки факт негативного показу їхніх співгромадян, скільки снобізм англійців стосовно них. Характерно, що на форумі Австралійського телебачення, присвяченого обговоренню сучасних літературних творів, зштовхнулися ці дві протилежних думки: одне з образою на письменника, інше з похвалою: от адже коли, а передбачав Грін і Ірак, і Сербію, і Косово
Не зайво помітити, що за свій роман Грін удостоївся честі бути під ковпаком у ЦРУ до самої своєї смерті в 1991 році
Фільм був екранізований двічі, що зробити відносно легко, тому що сам роман будується за принципом зміни кінематографічних кадрів. Перший раз в 1958 році, коли у фільмі грали чудові англійські актори, наприклад, М. Редгрейв, і де антиамериканізм був істотно знижений. Зміст сюжету цієї екранізації був прямо протилежний роману: сценарій створювався при участі офіцера ЦРУ. Грем Грін назвав фільм «пропагандою».
Другий раз —і в 2002 році Ф. Нойсом, де критичний політичний запал фільму не тільки не приглушений, а навіть загострений із протестом проти американських методів зовнішньої політики. Проте фільм пройшов з більшим успіхом в Америці, хоча й не вийшов на великий екран (був показаний у спеціальних кінотеатрах за зразком театральних постановок). Інакше кажучи, фільму вдостоїла своєю увагою не широка публіка, а серйозна інтелігентна аудиторія
Помітимо, що друга екранізація була тепло прийнята у В’єтнамі, де офіційні органи хвалили режисерів за вірне зображення подій, а режисер фільму Нойс був запрошений на урядову прем’єру, состаявшуюся в грудні 2003 року