Соколів В. Д. Вічні сюжети
Келлер. Зелений Генріх
«Зелений Генріх» —і це так званий «роман виховання» —і роман про життєвий шлях, найчастіше парубка від колиски до знаходження їм зрілості. Такий тип роману з легкої руки Ґете, першим вспахавшим це поле, дуже популярне в німців аж до нашого часу. Досить згадати «Пригоди Вернера Хольта», письменника із ГДР, що дуже добре читались Всоюзе.
«Зелений Генріх» —і це, напевно, вершина жанру, самий знаменитий роман виховання. Взрослеет у романі й шукає свого місця в житті швейцарський юнак XIX століття, що удосталь постранствовав по світлу й розібравшись зі своїми жінками, стає сумлінним амтманом (чиновником, госслужащим) з наріжним переконанням, що краще чим Швейцарія немає країни на світі. Проте, роман порахували своєю класикою не тільки швейцарці —і ті взагалі душі в ньому не сподіваються —і але й немецкоязичное населення інших країн.) виклопотали авторові стипендію, і він преспокойненько й обеспеченно продовжив писання роману, що і закінчив в 1855 році, видавши на гора три томи в середньому по 400 стр кожногоого. До кінця 70-х років Келлер був уже всешвейцарською знаменитістю, і йому стало незручно за ті колючості, яких він удосталь розкидав по сторінках свого роману відносно швейцарської дійсності, і він узявся переробити свій роман. Так в 1879/1880 декількома випусками вийшло друге видання, що сильно відрізняється від першого. Його композиція була стрункіше, живописностей додалося, однак зникли поривчастість і напір першого варіанта. Сучасні літературознавці не можуть прийти до остаточного висновку, яка ж версія краще й видають обидві, вірніше одну з них з обов’язковим включенням фрагментів з іншої.) симпатіями дотепер, випереджаючи по числу видань у немецкоговорящих країнах і Ґете із Шиллером і суперничаючи лише з Т. Манном. Характерно, що Келлер, будучи швейцарцем, таки густо наситив перший варіант роману «швейцаризмами» —і діалектними особливостями німецької мови, характерними для цієї країни. У виданні ж 1880 року, він капітально почистив стиль під зразковий літературний німецький
lt;Я читав більшу частину lt;Зеленого Генрихаgt; уголос і на багатьох сотнях сторінок навряд чи відшукав два рядки, які не звучать природно й зовсім при проголошенні їх вслухgt; —і пише німецький класик Г. Гессе.
Йому вторить Томас Манн: «Уперше я читав ‘Зеленого Генріха’ ще пацаном, читав так, як Келлер сам читав Ґете: загальне схоплювалося кожним єдиним штрихом. Я був зачарований, не в змозі внутрішньо відійти від читання ні на секунду, поки не дочитав роман до кінця. З тих пор я всю свою життя вертаюся до окремих епізодів книги й ‘цю любов мені не перемогти'».
И от уже Канетти, нобелівський лауреат кінця XX століття, вносить свою лепту в загальний хор похвал: «Я навіть не можу сам собі представити з яким замилуванням я читав тоді студентом у Відні ‘Зеленого Генріха’. У той час Келлер здавався мені єдиним письменником, що існував у німецькій літературі».
Однак якщо книга викликала й викликає неминущі хвилі на просторах німецької літератури, то з інсценівками й екранізаціями справа рухається погано. Цьому заважає сама структура роману: довга, многоепизодная, що не концентрується навколо однієї заданої теми. Любовна інтрига, ця сполучна нитка всякого роману, постійно переривається в «Зеленому Генріху», те виходячи на передній план, те не привівши ні до якому, навіть проміжному підсумку, зовсім пропадає зі сторінок
В 1994 році швейцарський режисер Т. Кеферер за підтримкою французьких і німецьких кінематографістів все-таки поставив повномасштабний фільм. Він вибрав з роману любовні епізоди й спробував склеїти з них подоба інтриги, зберігши при цьому повага до тексту. Екранізація однак не мала успіх, хоча сумлінні швейцарські бюргери зі своїми половинами в обов’язковому порядку відвідали фільм: адже треба ж підтримати рідну класику, тим більше країна випускає не більше 1 картини в рік, та й то не кожний
Несподіваний сплеск інтересу до роману породив Інтернет. Швейцарія —і туристична країна, і багато туристичних фірм, розміщаючи на своїх сайтах оповідання про визначні пам’ятки країни, без удержу цитують Келлера, благо у своєму романі він не залишив увагою ні однієї швейцарської провінції, прочувственно написавши й про гори, і про річки, і про озера, і про альпійські луги
Іншою сферою поширення популярності стали DVD. Стиль Келлера —і це доведений до зразків стиль німецької класичної прози: довгі речення, розчленовані безліччю спеціальних зворотів, але логічно підлеглі загальному змісту («періоди»), і притім отдающие ароматом тонкою іронією. Це саме й подобається й німцям і в епоху настання англійського жаргону диски з уривками з «Зеленого Генріха» один із самих ходових товарів на цьому ринку