Соколів В. Д. Вічні сюжети
Лесаж. «Пригоди Жиль Блаза» суспільства й виходячи сухим з води самих заплутаних ситуацій.)»Кульгавий диявол» (1709). Популярність була так велика, що прагнучі всі нових пригод героя читачі не могли дочекатися надходження чергових випусків у продаж і чергували біля друкарні, щоб бути першими на роздачі. Відомий випадок, коли два дворяни навіть схрестили шпаги, доводячи, чия черга перша.) чи «Жиль Блаз» оригінальним добутком, переробкою або самим звичайним плагіатом. Першим останню версію висловив Вольтер, а Лесаж і під час відсутності авторського права й не подумав відмикатися. Іноді навіть кокетував: так, це переклад з іспанського, але своїх джерел я не видаю.)»справжній» автор так і не з’явився, пального для дискусій вистачає. Принаймні, зовсім очевидне проходження Лесажа технології й ідеології іспанського «шахрайського роману» XVII століття, аж до деталей і дріб’язків, і зовсім французька іпостась жіночих персонажів, так мало схожих на гордих іспанських сеньйор
Були в цій боротьбі й досить забавні епізоди. В 1787 у Мадриді з’явився-таки іспанський «оригінал роману», причому іспанки там були схожі на іспанок, і багато епізодів були написані по-іншому. Лесаж був «повністю й остаточно» викритий, поки в 1818 г Франсуа Нешато () не довів, що це переклад Лесажа на іспанський, виконаний не із французького, а з італійського видання абатом де Исла в 1770-е рр. Притім перекладач дотримувався не стільки букви, скільки духу роману й зумів створити справді художній твір, по праву ставшее класикою іспанської літератури, написане до того ж соковитим, богатим іспанською мовою
Якщо популярність «Жиль Блаза» у публіки була приголомшуючої, те того не можна сказати про літературні братії. Буало звільнив свого слугу, коли той приніс у будинок книгу Лесажа (мовлення, щоправда, іде про перший роман письменника «Кульгавий біс»). Буало , а проти роману як виду мистецтва. «Роман В. Т. Нарежного й «Іван Вижигин» (1829) Ф. В. Булгарина, наші А. С., наш Пушкін відреагував на них так само як і Буало у свій час. Він навіть не став їх розбирати або висловлювати про їх яке-небудь значиме судження, він просто однозначно визначив їх як «дрянь»: «це не література». І так само як французький «Жиль Блаз» російський зовсім потряс російську публіку, здобувши таку популярність, яка Пушкіну й не снилася
И лише на початку XIX століття, коли «Жиль Блаз» став глибокою історією, він був визнаний високою літературою. Захоплений і розгорнутий відгук про нього дав «Буало XIX століття» Сент-Бев, він став головною темою досліджень великого академіка літератури Нешато, про нього із крайніми похвалами писали Бальзак і Стендаль. З тих пор Лесаж займає почесне місце в історії літератури, однак його популярність носить скоріше академічний, чим живий характер. Його досліджують, його видають, напевно, його читають. Але Лесажа не балують ні екранізаціями, ні інсценівками. На сюжет «Жиль Блаза» були написані 2 комічні опери в 1860 і А. Чибулки (Czibulka) в 1889, ставали відомі через салони й літературні кружки
Лесаж став першим, котрий в основному домігся популярності саме як письменник, причому відразу й беззастережно. І також відразу, і беззастережно, як чорт із табакерки виникла читаюча публіка. Історики знаходять цьому пояснення: покращилася типографська справа, а виходить, подешевіла книга, зріс утворений шар, причому не тільки при дворах і в столицях, але й у провінції. Все це не те щоб не так, але залишається незрозумілим, чому в 1701 або 1706 ці ж самі причини не діяли в помітному режимі, а в 1711 і 1716 читацька публіка вже була великої й що сформувалася. Причому справа стосується не одного Лесажа. Майже одночасно з ним буквально з нічого виникла письменницька слава З, Дефо, та й того ж Свифта. Точно так само вже в наш час на початку 1990-х буквально за 2-3 роки, принаймні, у Росії, ця читаюча аудиторія зникла. Дивні й незрозумілі причини подій