Соколів В. Д. Вічні сюжети
О. Уайльд. «Як важливо бути серйозним» О. Уайльд. «Як важливо бути серйозним»
гідний, загальноприйнятий спосіб життя. Колізія виникає, коли вони закохуються в дівчин, які як одне з головних достоїнств своїх коханих знаходять саме в ім’ї (ернст —і по-англійському й «серйозний» і ім’я, тому назва комедії цілком можна б перевести й «Як важливо бути ернестом»).) вели подвійне життя, віддаючи данину не цілком пристойним задоволенням під вигаданими іменами.) знаменитий англійський актор, один із кращих постановників і виконавців ролей у цій п’єсі, її неможливо не адаптувати: тут стільки дотепності —і часом тонкого й неординарного, —і що глядач або не зауважує його, або тупо отсмеявшись над жартами півгодини, інше подання сидить вичавлений як лимон. Тому доводиться остроумнейшие репліки заміняти самими звичайними й банальними фразами, виділивши в п’єсі кілька ключових гострот
Із цієї причини п’єса більше годиться для читання й перечитування, чим для постановки. І із цієї причини п’єси Уайльда набагато менш затребувані театром, чим можна було б очікувати. Так, «Як важливо бути серйозним» набагато частіше екранізується, чим ставиться на театрі, причому екранізації, утримуючи інтригу, досить далеко відступають від тексту убік його спрощення й примитивизации.
Одна із самих популярних телеадаптаций — фільм 1976, знятий у ГДР («Ніякого весілля без ернеста/серйозності» —і німецька мова також дозволяє втримувати двозначність оригіналу). Фільм не ставив ніяких серйозних цілей, а пропонував глядачам від душі повеселитися й посміятися. Потрібно врахувати загальний настрой соціалістичного мистецтва, що було «пропагандистом і агітатором» і так 24 години на добу, щоб зрозуміти, який небувалий бум може викликати невигадлива, але талановито поставлена й зіграна комедія. Однак і сьогодні, коли телебачення тужиться в потугах розважити, розсмішити будь-яким шляхом, щира веселість, коли артисти грають у повній розкутості, робить ту постановку притягальної й чарівної
Навпроти, американо-английско-французкий телефільм 2002 року пригнічує своєю серйозністю, спробою скрупульозно, аж до деталей відтворити обстановку й побут викторианской епохи.)»Серйозність у любові», що гралася на Бродвее на початку 1960-х. Пізніше по мюзиклі був випущений телефільм, разошедшийся в мільйонах копій на CD-Дисках і навіть переведений на японський. Причому в японців п’єса спектакль зроблений знаменитим Таказука-Ревью театром, у якому всі ролі виконують жінки
Так вийшло, що святкування Уайльдом удалої прем’єри стало останньою світлою плямою в його біографії. Буквально наступного дня почався судовий процес, приведший до його осуду й тюремного ув’язнення. Вся тодішня англійська преса дружно накинулася на письменника. Його обвинувачували в аморализме, неповазі до традиційних англійських цінностей. І ця обставина привела до того, що критика людини перекинулася на оцінку його добутків. Ті ж аморализм і аморальність знаходили в п’єсі, і, якщо не відмовляли їй у достоїнствах, то оцінювали її як салонна дрібничка, щось неварте великого художника
Подібний погляд на творчість Уайльда став домінуючої й тримається дотепер. Дотепер більше розглядається його особистість, а його творчість вивчається як щось пояснюючу його біографію. Хтось Т. Арансон в 1994 г написав целую статтю, де розглядає «Як важливо…» як закодований текст гомосексуальної літератури, знаходячи численні аналогії між символікою п’єси й великосвітським жаргоном того років, що стосуються миру заборонної сексуальності. Американський літературознавець елманн, що одержав за свою, що стала знакової біографію Уайльда (1987), Пулитцеровскую премію, буквально по годинниках розписує хід створення й постановки п’єси, паралельно з тією стороною життя Уайльда, що привела до падіння письменника
И все-таки вдумливий і серйозний читач не залишає Уайльда й у наші дні: «Уайльд —і неперевершений майстер гумору. Він користується ним, щоб зробити маски, які ми носимо, більше прийнятними. Він користується гумором, щоб показати, що навіть ті, хто думають, що не носять масок, роблять це: ми все в цьому житті граємо ролі. Він користується гумором, що наші ролі лунають нам случаємо. І, нарешті, гумор служить нам для розсіювання, щоб ми не занадто глибоко заглядали в себе» (запис якогось учителя з англійського Фрешман-Коледжу на сайті Уайльда).