СПОГАДУ ПРО БЛОК

У робочих зошитах Ахматової збереглася велика кількість уривків мемуарного характеру, що ставляться до Блоку. Всі вони, як і друковані «Спогади», по жартівливому визначенню самої письменниці, по суті, написані на тему: «Про те, як у мене не було роману із Блоком». Всі мої спогади про Блок, — повідомляє Ахматова у своїх записах, — можуть уміститися на сторінці звичайного формату, і серед них цікава тільки його фраза про Льва Толстому».

У чорнових планах статті перераховані всі зустрічі Ахматової з поетом, вони навіть пронумеровані (дев’ять номерів, однак список не доведений до кінця) .

Однак при всьому поверхневому й скороминущому характері цих зустрічей «на людях», у літературних салонах і літературних вечорах, не можна не помітити, що для Ахматової вони завжди були чимсь дуже важливим що вона на все життя запам’ятала, здавалося б зовні незначні, але для неї по особливому знаменні слова свого співрозмовника. Це ставиться, наприклад, до згаданого вище словам Блоку про Л. Н. Толстого. У розмові із Блоком Ахматова передала йому зауваження молодого поета Бенедикта Лівшиця, «що він, Блок, одним своїм існуванням заважає писати вірші». «Блок не засміявся, а відповів цілком серйозно: «Я розумію це. Мені заважає писати Лев Толстої». Іншим разом, на одному літературному вечорі, де вони виступали вдвох, Ахматова сказала: «Олександр Олександрович, я не можу читати після вас». Він — з докором у відповідь — «Ганна Андріївна, ми не тенори». Порівняння це, що надовго запам’яталося в пам’яті, було, може бути підхоплене через багато років у вірші, де Блок з’являється як «трагічний тенор епохи» (1960) . Ахматова розповідає далі: «Блок порадив мені прочитати «Всі ми бражники тут». Я стала відмовлятися: «Коли я читаю «Я надягла вузьку спідницю», сміються». Він відповів: «Коли я читаю: «И п’яниці з очами кроликів»- теж сміються». (№4, стор. 21) .

Але найбільш вражаючої була несподівана зустріч Ахматової із Блоком у поїзді на глухому полустанку між географічно близькими Шахматовим (садибою Бекетових) і Слєпньовим (маєтком Гумилевих) , що скоріше нагадує не побутову реальність, а епізод з неправдоподібного любовного роману: «Улітку 1914 року я була в мами в Дарниці, під Києвом. На початку липня я поїхала до себе додому, у село Слепнево, через Москву. Десь, у якоїсь порожньої платформи, поїзд гальмує, кидають мішок з листами. Перед моїм здивованим поглядом зненацька виростає Блок. Я скрикую: «Олександр Олександрович! «. Він оглядається й, тому що він був не тільки великим поетом, але й майстром тактовних питань, запитує: «З ким ви їдете? «. Я встигаю відповісти: «Одна». Поїзд рушає». І це оповідання підтверджується свідченням записних книжок Блоку. Ахматова продовжує: Сьогодні, через 51 рік, відкриваю Записну книжку Блоку й під (9 липня 1914 року читаю: » Ми з мамою їздили оглядати санаторію за Соняшниковою. — Мене біс дражнить. — Ганна Ахматова в поштовому поїзді». (№ 7, стор. 325) .

У своїх мемуарних записах Ахматова приділила чимало місця спростуванню «легенди» про її «так званий роман із Блоком», або, як вона пише в іншому місці, «дивовижних слухів про її «безнадійну пристрасть до А. Блоку, що чомусь дотепер усіх досить улаштовує. (…) Однак тепер, коли вона загрожує перекосити мої вірші й навіть біографію, я вважаю потрібним зупинитися на цьому питанні». (№10, стор. 325) .

Плітка ця -«провінційного походження», вона » виникла в 20-х роках, після смерті Блоку», » уже одне опублікування архіву А. А. Блоку повинне було припинити ці слухи». (№10, стор. 325) .

Набагато істотніше для сучасного читача сприйняття Ахматовій поетичної особистості Блоку й ті творчі зв’язки між ними, про які нижче піде мовлення. Ахматова писала у своїх замітках: «Блоку я вважаю не тільки найбільшим поетом першої чверті Двадцятого століття (спочатку стояло: «одним з найбільших», — В. Жирмунський — № 10, стор. 325) , але й людиною-епохою, т. е. самим характерним представником свого часу… » До багатої мемуарної літератури про Блок приєднуються ще кілька фрагментарних сторінок утримуючі спогади про Блок Ганни Ахматовій. У цих спогадах відтворюються 3-4 цікаві висловлення Блоку, ряд випадних вражень від зустрічей з ним і деякі цікаві подробиці, але в цілому вони далеко не вражають достатком матеріалу. Інформація, укладена в них має значення не стільки сама по собі, скільки тем, від кого вона виходить. Ганна Ахматова обрала у своїх коротких мемуарах твердий, «пушкінський» принцип чистого фотографічного оповідання. Розповівши про зустрічі із Блоком, вона не поділилася своїми думками про нього, промовчала про своє глибинне відношення до нього й про його поезію й залишила при собі свої оцінки його добутків

Справді, А. Ахматова і її старший сучасник А. Блок були знайомі один з одним набагато менше, ніж це многим представляється. » Ганна Андріївна говорила мені, — пише Д. Максимов що зустрічалася із Блоком рідко, за все життя — не більше 10-ти раз і подовгу з ним не розмовляла, Ці зустрічі відбувалися на людях, іноді при спільних виступах. У Ганни Андріївни Блок жодного разу не був. А вона до нього зайшла лише 1 раз — наприкінці грудня1913 року, коли він жив на Офіцерській. Та й тоді вона квапилася до себе в Царське село й просиділа недовго, «мінут сорок». (№11, стор. 188) . Легенду про роман із Блоком Ахматова рішуче заперечувала, і не випадково, читаючи Д. Максимову свої спогади, у жарт назвала їх так: «Про те, як у мене не було роману Блоком». «Як людина-епоха Блок потрапила в мою поему «Триптих» (Демон сам з посмішкою Тамари»…) , однак із цього не треба, що він займав у моєму житті якесь особливе місце. А що він займав особливе місце в житті всього передреволюційного покоління, доводити не доводиться». (№11, стор. 189) . Оригінал замітки — у Рукописному відділі Ленінградської публічної бібліотеки) .

В образній формі ця думка втілена в одному з більше пізніх віршів Ахматової (1946) , присвячених історичної ролі поета, її сучасника: Як пам’ятник початку століття, Там цей людина коштує…

Однак хотілося б подивитися на описані вище факти з іншої сторони. В. М. Жирмунський пише: «У своїх мемуарних записах Ахматова приділила чимало місця спростуванню… легенди.. (про що вже згадувалося вище) . Далі Жирмунський містить: «Ми будемо виходити надалі із цих неодноразово повторених визнань А. А. Ахматовій і не вважаємо за необхідне взагалі заглиблюватися в інтимну біографію художника. » (№10, стор. 264) .

Однак, як мені здається, із цього не треба, що інтерес до біографії поета (зокрема, а іноді й особливо, до інтимного) незаконний або, щонайменше, має мале відношення до вивчення творчості. Навпроти, «… аматорові Словесності, скажу більше, спостерігачеві-філософові приємно було б довідатися деякі подробиці приватного життя великої людини, познайомитися з ним, довідатися його страсті, звички, чудності, слабості й самі пороки, нерозлучні супутники людини» («Про характер Ломоносова», — у кн. «Досвіди у віршах і прозі» Костянтина Батюшкова. Частина1. Проза. 1817, стор. 40) .

У цій » приємності дізнавання» ховається «внутрішній жест приемлюще-відкритого, довірливого й довірчого відношення до тексту й через нього до автора» (№13, стор. 89) , переконання, що текст починається або триває в житті автора (або взагалі якось пов’язаний з нею) , і, отже, його життя може допомогти в більше поглибленому розумінні тексту. Інтерес до біографії автора те саме що спроба розширити «зовнішній» текст добутку й перевірити правильність розуміння тексту через звертання до його творцеві

Варто звернути увагу на те, що у свої висловлення про Блок (поза поетичними текстами) досить численних (особливо якщо мати на увазі й усні) Ахматової було легко, якщо не розвіяти «легенду», те роз’яснити й відвести багато істотних деталей. У дійсності ж, на думку дослідника Топорова, у цих висловленнях була явна тенденція вкоренити думку про «легенду», про існування цієї «легенди». «… випливаючи сформульованому нею же самої правилу Таємниць не видавати своїх, Ахматова, не знімаючи своїми висловленнями невизначеності, скоріше, навпаки, збільшує кількість таємниць…, змушуючи читача вирішувати усе більше складні й відвернені завдання, що непомітно перемикають читача з біографічного плану в поетичний» (№13, стор. 10) З огляду на наведені вище спогаду Ахматової про Блок, мені здається не доводиться вважати випадковістю, що останні складаються в основному із цитації блоковских згадувань про зустрічі з Ахматовій (у його «Записних книжках») , по-перше, що в них пропущені згадування про ряд інших зустрічей поетів (що ніяк не може бути пояснено недоглядом пам’яті) , по-друге, що в приписуваних Ахматовій зустрічах із Блоком опущене все те, що виходить за рамки фактографічності, що підкреслюється всіляко, по-третє. Інакше кажучи, у спогадах про Блок Ахматова «іде не прийом дивний по своє сміливості: вона змушує Блоку говорити про ці зустрічі, уступає йому право й першість згадувати. (.. » Від тебе приходила до мене тривога й уменье писати вірші (з посвященья Блоку не екземплярі «Чіткий») , право й першість згадувати(«Недавно читала й перечитувала записні книжки Блоку. Вони як би повернули мені багато днів і події. Почуваю: про цьому потрібно написати. це будуть автобіографічні замітки»(№4, стор. 242) . Порівн..: «… і знову дерев’яний Исаакиевский міст, палаючи пливе до устя Неви, а я з моїм супутником з жахом дивимося на це небачене видовище, і в цього дня є дата — 11 липня 1916р., відзначена Блоком. » (№4, стор. 48) при блоковской запису: «11 липня. Увечері я в мами… Уночі догоряє на узмор’я палацовий міст. Всі дуже важко». (№7, стр 314) . На наступний ранок Блок уже ходив у швальню Измайловского полку, готуючись до від’їзду в армію.) У такий спосіб будується якийсь двуединий текст, що складається з 2-х голосів: один з них належить Блоку безпосередньо, інший же — теж Блоку, але опосередковано — блоковские вуста у вустах Ахматової