СРСР наприкінці 30-х рр.: внутрішній розвиток, зовнішня політика
Характер суспільства, побудованого в СРСР до кінця 30-х рр., визначався тими процесами, які відбувалися в країні в післяреволюційний період:
— твердження тоталітарної системи, що мала свої політичні, економічні, духовні підстави ;
— проведення форсованої індустріалізації, що забезпечила складання в країні основ індустріального суспільства, розвиненої важкої промисловості ціною руйнування сільського господарства, зниження життєвого рівня населення, відставання легкої промисловості й ін.
— проведення суцільної колективізації, що перетворила СРСР у країну колгоспів і сопровождавшейся істотним зниженням сільськогосподарського виробництва — здійснення масових репресій, кілька хвиль яких (найбільш відомий так званий великий терор серпня 1936 — кінця 1938 р.) знищили керівну ланку партії, держави, армії, нанесли непоправну втрату науці й культурі. Точне число жертв терору дотепер не відомо, але воно виміряється мільйонами чоловік у всіх соціальних шарах і групах населення (див. квиток № 11);
— зміна соціального вигляду країни — дуже швидкий ріст робітничого класу, зниження чисельності селянства (не менш чим на 30%, незважаючи на введення паспортної системи й заборона колгоспникам їхати із села без трудового договору з підприємством), збільшення чисельності партійно-державної номенклатури і якісна зміна її складу (загибель старих кадрів, перевага молодих партійців, що висунулися на хвилі терору, ріст чисельності ув’язнених, спецпереселенцев, людей, що перебувають на поселенні
Конкретні напрямки внутрішньої політики СРСР наприкінці 30-х рр. визначалися загостренням міжнародної обстановки, наростанням військової погрози, особливо після 1 вересня 1939 р. (напад фашистської Німеччини на Польщу, розв’язання Другої світової війни).
У цих умовах були вжиті додаткові заходи, спрямовані на тверду централізацію керування й планування, зміцнення трудової дисципліни, прискорення розвитку оборонної промисловості, посилення Червоної Армії. Ці міри були також покликані перебороти кризові явища, що наростали наприкінці 30-х рр. (зниження темпів промислового розвитку, плинність кадрів, недостача кваліфікованої робочої сили):
— особлива увага приділялася розвитку паливно-енергетичного комплексу (будівництво нових гідроелектростанцій на Волзі, Камі й ін.; за кладка вугільних шахт і рудників у Сибіру, на Уралі; освоєння нафтоносного району між Волгою й Уралом);
— форсувалося будівництво так званих підприємств-дублерів на сході країни (ці підприємства дублювали ті, які перебували в європейській частині СРСР);
— будувалися й модернізувалися залізниці, автомобільні траси й транспортні вузли;
— були різко збільшені витрати на оборонну промисловість і науку, почате серійне про. з-водство нових типів літаків (Як-1, Мить-3 і ін.). створено зразки танків (KB, T-34), артилерійських установок типу «катюша»;
— було ухвалене рішення про перехід на семиденний робочий тиждень і восьмигодинний (з весни 1941 р. — одинадцяти-дванадцятигодинний) робочий день, уведені трудові книжки, заборонений самовільний відхід з підприємства, уведена кримінальна відповідальність за порушення трудової дисципліни, випуск неякісної продукції;
— була створена система профтехобразования для підготовки кадрів для промисловості;
— була істотно збільшена чисельність Червоної Армії, збільшені терміни служби рядового й молодшого командного складу, призовний вік установлений в 18 років (раніше — 21 рік), прийнятий закон «Про загальну військову повинність», здійснена реорганізація наркомату оборони, необхідність якої виявила невдала для СРСР зимова війна з Фінляндією 1939-1940 гг.
Про зовнішню політику СРСР наприкінці 30-х рр. Підводячи підсумки, відзначимо: СРСР готувався до відбиття військової агресії. Але перші дні й місяці Великої Вітчизняної війни показали, що керівництвом країни були допущені серйозні воєнно-стратегічні помилки. Репресії обезглавили армію, позбавили її досвідчених воєначальників і офіцерів. Документи показують, що на початку війни лише 7% офіцерів мали вище військове утворення. Військова доктрина не враховувала особливостей сучасної механізованої війни й виходила з відомого ідеологічного постулату про «перенос війни на територію супротивника» і про «перемогу малою кров’ю». Невірно був визначений напрямок головного удару гітлерівської армії. Генштаб справедливо думав, що головним стане смолений-ско-московський напрямок, И. В. Сталін був упевнений, що головний удар фашисти нанесуть по Україні. Сталін завзято відмовлявся вірити інформації розвідки про напад, що готується, Німеччини. Трагічно висока ціна цих помилок визначилася в початковий період Великої Вітчизняної війни