Твір по літературі: Становлення генія В одному з епізодів «Війни й миру» Микола Ростов, обмінюючись вітанням із селянином-австрійцем, вимовляє знамениті слова: «Так здраствує увесь світ!» — слова, які з успіхом можна було б поставити епіграфом до художньої творчості Толстого. Вустами свого героя письменник славить життя, людей праці, затверджує велич їх подвигу Можна сперечатися, що у творчості Толстого є головним: пафос заперечення або твердження, критика соціального зла або ідея відродження особистості? Безсумнівно одне: кращою своєю стороною воно звернено до нашої сучасності Все написане Толстим не втрутиться у звичайні рамки літературних схем, побудов. Це, за словами Горького, «документальний виклад всіх шукань, які почала в XIX столітті особистість сильна…», це підсумок пережитого за ціле століття, від наполеонівських воєн до революції 1905 року У Толстого не було періоду літературного учнівства.
Його перший друкований добуток, повість «Дитинство», відразу возвестило миру про появу в літературі письменника самобутнього, незалежного у своїх судженнях і вільного від наслідування популярним літературним зразкам. На цей рахунок існують свідчення Тургенєва, Герцена, Некрасова, Чернишевського, що побачили в особі молодого письменника «прекрасну надію» росіянці літератури Звичайно добутку раннього періоду творчості Толстого тісно зв’язують із Кавказом, куди він відправився на службу, спочатку як доброволець, а потім кадрового офіцера, що приймав участь у воєнних діях проти горців. Зв’язок ця символічна, умовна, оскільки головне в кавказьких повістях і оповіданнях не опис природи й побуту, а зображення людини з його складним внутрішнім миром. Чернишевський у статті про «Дитинство», «Отроцтві» і «Військових оповіданнях» графа Л. Н. Толстого, відзначаючи відмінні риси його таланта, указував на те, що письменника цікавить насамперед «діалектика душі» героя, сам психічний процес, його форми, його закони, такий його стан, коли одні думки й почуття розвиваються з інших, коли «почуття, що безпосередньо виникає з даного положення або враження, підкоряючись впливу спогадів і силі сполучень, що представляються уявою, переходить в інші почуття, знову вертається до колишньої вихідної точки й знову й знову мандрує, змінюючись по всьому ланцюзі спогадів». Чернишевський називає й іншу не менш важливу особливість творчості письменника: «Є в таланті Л. Толстого ще інша сила, що повідомляє його добуткам зовсім особливе достоїнство своею надзвичайно чудовою свіжістю, — чистота морального почуття… Ці дві риси…
залишаться істотними рисами його таланта, які б нові сторони не виявилися в ньому при подальшому його розвитку». Так уже по перших добутках великого письменника Чернишевський геніально визначив основні риси художнього методу Толстого, які остаточно сформуються в нього наступних добутках Толстой вивчав людини в самому собі. Шляхом самоаналізу й самоспостереження він ішов не тільки до збагнення таємниці людської психології, але й до розгадки людських характерів, поставлених у важкі обставини. Николенька Иртеньев, герой автобіографічних повістей Толстого, випробовуючи на собі шкідливий вплив навколишнього середовища, приходить у результаті тривалих роздумів, переживань і сумнівів до думки про необхідність внутрішньої відчуженості від її. Ця відчуженість виражається не у формі відкритого конфлікту, а у вигляді поступового формування власного погляду на мир, нового відношення до людей. Аналізуючи внутрішній мир підлітка, Толстой як би говорить: якщо у світі існує щось воістину священне й велике, так це тільки безупинно зростаюча людина У ряді ранніх творів Толстого важливе місце належить «Севастопольським оповіданням». Саме в них намітився крутий поворот у поглядах письменника на народ і поміщицький уряд, на літературу й завдання своєї власної творчості. Будучи учасником героїчної оборони Севастополя в Кримській війні, Толстой наочно переконався, яка прірва лежить між героїзмом простих людей і хвалькуватих заяв тих, хто посилає їх на вірну смерть заради царя й батьківщини. «Велика моральна сила російського народу.
Багато політичних істин вийде назовні й розів’ється в нинішні важкі для Росії мінути», — позначив він у своєму щоденнику У світовій літературі немає письменника, який би показав війну так правдиво, «у сьогоденні її вираженні — у крові, у стражданнях, у смерті», як це зробив Толстой. «Дух у військах, — писав він братові незабаром після прибуття в Севастополь, — понад усякий опис. У часи Древньої Греції не було стільки геройства. Корнілов, об’їжджаючи війська, замість: «Здорово, хлопці!», говорив: «Потрібно вмирати, хлопці, умрете?» — і війська кричали: «Умремо, Ваше Превосходительство, ура!» І це був не ефект, а на особі кожного видно було, що не жартуючи, а справді, і вже 22 000 виконали ця обіцянка». В оповіданні «Севастополь у травні» опис смерті рядового Праскухи-На від осколка бомби дається Толстим як художня ілюстрація цих слів. Велич духу російського солдата проявляється в його скромності, простоті, спокійній упевненості в тім, що він умирає за батьківщину.
Товстої дає блискучі зразки психологічного аналізу переживань людини в моменти, що передують його смерті. Письменник прагне до розкриття істини, що несвідомо живе в душі кожного чесного громадянина, патріота своєї батьківщини й становить основу його характеру. Закінчуючи оповідання, Толстой говорить: «Де вираження добра, якому повинне наслідувати в цій повісті? Хто лиходій, хто герой її? Герой же моєї повісті, якого я люблю всіма силами душі, якого намагався відтворити у всій красі його і який завжди був, є й буде прекрасний, — правда». «Севастопольські оповідання» зіграли важливу роль у творчому самовизначенні Толстого, у формуванні його литературно-естетических поглядів. Вони давали критиці можливість говорити про Толстого як про гідного продовжувача кращих традицій російської літератури. «Це саме те, — писав Некрасов Толстому, — що потрібно тепер росіянинові суспільству: правда — правда, який зі смертю Гоголя так мало залишилося в російській літературі… Ця правда в тім виді, у якому вносите Ви її в нашу літературу, є щось у нас зовсім нове.
Я не знаю письменника тепер, який би так змушував любити себе й так гаряче себе почувати, як той, до якого пишу… Ви починаєте так, що змушуєте самих обачних людей заноситися в надіях дуже далеко».