Староверова Е. В.: Американська література
Вашингтона Ирвинг. Новела «Рип Ван Винкль».
«батьком американського романтизму» був Вашингтон Ирвинг ( 1783-1859), перший письменник США, чия творчість (а не особистість, як у випадку з Б. Франкліним) одержало європейське визнання. Сам Ирвинг, людина дотепний і винятково скромний, так пояснив причини своєї популярності: «Освічена Європа була уражена тим, що людина з хащ Америки висловлювалася на цілком пристойній англійській мові. На мене дивилися, — писав він, — як на щось нове й дивне в літературі, як на напівдикуна, що взяв перо в руки, замість того, щоб застромити його в голову».) жагучим меломаном і невтомним мандрівником. Подорожував Ирвинг багато: він об’їхав ледве не половину американського континенту, побував в Англії, Німеччині, у різний час по нескольку років жив в Іспанії. У його житті, що він сприймав як у цілому щасливу, бували й прикрі зриви й удари долі. Так, через слабке здоров’я В. Ирвинг, єдиний із всіх братів, не одержав університетського утворення; здоров’я його пізніше поправилося, і він благополучно дожив до сімдесятьох шести років.) силах не перебороти, не забути — передчасну смерть його нареченої, вісімнадцятирічної Матильди Хоффман: він так і не женився й, мабуть, не мав подруги. Головним у житті Ирвинга була літературна праця, правило «ні дня без рядка» він виконував неухильно. За сорок років письменницької діяльності він зробив біля двадцяти об’ємистих творів і величезна кількість журнальних публікацій. При цьому він майже ніколи не займався тільки літературою, а в різні роки сполучав її з бізнесом або з дипломатичною службою.)»Листа Джонатану Олдстайла, джентльмена» (1802), опубліковані в газеті його братів Питера й Вільяма, участь у сімейному літературному підприємстві (разом із братами і їх свойственником Дж. К. Полдингом) — створенні сатиричної серії «Салмагунди, або Примхи й думки Ланселота Ленгстаффа, есквайра, і інших» ( 1807-1808), навіть перший добуток, що мав успіх, — пародійна хроніка «Історія Нью-Йорка від створення миру до кінця голландської династії, написана Дидрихом Никербокером» (1809), — перебувають у руслі просвітительської естетики.)»Історії Нью-Йорка» для Ирвинга наступила смуга тяжкої й тривалої творчої кризи, початок якого збіглося зі смертю мисс Хоффман: ціле десятиліття він практично нічого не публікував. В 1815 році Ирвинг виїхав у Європу. Це було вже другу його подорож за океан. Перше було почато в 1804-1806 для виправлення здоров’я. Цього разу Ирвингу було потрібно відновити щиросердечна рівновага; він ще не знав, що проведе за кордоном цілих сімнадцять років, спочатку займаючись сімейним бізнесом, а потім у різний час займаючи дипломатичні пости в Іспанії ( 1826-1829) і Великобританії ( 1829-1832).) розквіту. Він по-новому глянув на свою країну й перейнявся патріотичною гордістю за молоду батьківщину: протиріччя національної дійсності з боку сприймалися в зм’якшених тонах, і країна Америка з’являлася у всій своїй природній величі. До кінця десятиліття криза завершилася; за цей час істотно змінилися соціально-філософські й естетические погляди Ирвинга. Пішов у минуле Ирвинг-Просвітитель і скептично настроєний джентльмен, його місце зайняв письменник-романтик, пролагающий нові шляхи для американської літератури.) книгах романтичних нарисів і оповідань, написаних у Європі, але найтіснішим образом пов’язаних з Америкою й отвечавших самим насущним потребам національної культури. Це «Книга ескізів» (1820), «Брейсбридж Хол» (1822), «Оповідання мандрівника» (1824) і «Альгамбра» (1832).)- відкриття барвистого миру усної народної творчості. Властиве європейським, особливо німецьким, письменникам-сучасникам пильна увага до фольклору своєї країни як до мови народного духу було сугубо актуальним для молодої літератури США. Стихія фольклору, що пронизувала «американські» новели перших збірників, виявилася тим живлющим джерелом національної своєрідності, що навпомацки шукали попередники Ирвинга влитературе.
Повернувшись на батьківщину в 1832 році всесвітньо прославленим письменником, відзначеним почесного ступеня Оксфордского університету й медалі Королівського літературного суспільства, Ирвинг побачив уже зовсім іншу Америку, чим та, котру він залишав і яку ностальгічно згадував у Європі. США Ендрю Джексона бадьоро й енергійно крокували вперед назустріч індустріальному майбутньому
Навіть романтики-американці, що не залишали батьківщину, не завжди могли безболісно адаптуватися до стрімких і різких змін у культурному житті країни й випробовували розгубленість і здивування. Ирвинг, твереза й розсудлива людина, що розуміла, що історію не можна повернути назад, ці зміни прийняв. Він визнав доброчинність капіталістичного прогресу, а разом з ним і деякі культурні й соціальні витрати, цьому прогресу що супроводжували. Почате Ирвингом незабаром після повернення подорож на Південь і Захід США, результатом якого з’явилися книги «Поїздка в прерії», «Астория» (1836), «Пригоди капітана Бонвиля» (1837), розглядаються американськими дослідниками як свого роду «ініціація», тобто присвята письменника в сучасне американське життя.)- як спочатку американський посол в Іспанії ( 1842-1845), потім — дипломатичного представника в Лондоні. В. Ирвинг коштує першим у ряді досить численних американських письменників-експатріантів (Г. Джеймс, Г. Стайн, Т. С. елиот, е. Хемингуей), тих, хто роками, а іноді й десятиліттями жив за межами США, продовжуючи проте з повним правом відчувати свою приналежність американської літературі
Ирвинг остаточно повернувся в Америку в 1846 році й, оселившись у заміському маєтку Саннисайд, біля Территауна, штат Нью-Йорк, цілком присвятив себе літературній творчості. Написані в 1850-е роки добутку В. Ирвинга — це переважно біографії великих людей: «Оливер Голдсмит» (1840), «Магомет і його послідовники» ( 1849-1850) у двох томах, п’ятитомна «Життя Вашингтона» ( 1855-1859), що він завершив перед самою смертю
Російські американісти схильні виділяти у творчості В. Ирвинга чотири ранніх романтичних збірники, озиваючись про всіх його наступні книги як про невдалі й убачаючи причину невдачі в невідповідності романтичної стилістики й методології пронизуючому їхньому пафосу апології капіталізму. Тут, однак, у наявності не тільки згущення фарб і підміна критеріїв естетических ідеологічними, але й невідповідність даної оцінки — тієї, що була дана творчості письменника його сучасниками. Відомо, що перші читачі (і на батьківщині, і за рубежем) із захватом прийняли «Книгу ескізів» і «Альгамбру» (її називали «іспанською» Книгою ескізів») і розкритикували два інших збірники. «Західна» же проза Ирвинга й біографії були досить затребувані, чого, властиво, і домагався автор, завжди стремившийся служити своїй країні
Справедливо, втім, що Ирвинг, з його загостреним довгими розлуками радісним почуттям новизни й унікальності Америки, із властивої йому м’якою й граціозною іронією, що скоріше згладжує кути, чим заостряющей протиріччя, так і залишився ідейно й естетически письменником-нативістом., Що Рушили по второваній їм дорозі романтики другого покоління, многим з яких, до речі, Ирвинг робив щедру моральну й фінансову підтримку, перевершили його по частині дослідження глибин і похмурих безодень людського серця. Вони були гостріше й современнее його в Америці, що стояла на порозі Громадянської війни; вони виявилися созвучнее духу наступних кризових епох у житті націй і всього миру. І проте значення Ирвинга як основоположника національної літератури США незаперечно; воно порівнянно з місцем Пушкіна в контексті російської словесності, як порівнянні з пушкінськими влучність і тонкість скороминущих психологічних спостережень, і сам характер його світлого сонячного дарування, перейнятого терпимістю до людських слабостей. Добуток В. Ирвинга, що зробив романтичний переворот в американській художній свідомості — новела «Рип Ван Винкль» була вперше опублікована в 1819 (роком пізніше вона ввійшла до складу «Книги ескізів»). Очевидно, це і є дата народження самобутньої літератури США. «Рип Ван Винкль» — перший зразок нового для американської словесності й оказавшегося надзвичайно перспективним новелістичного жанру, творцем якого також виступає В. Ирвинг.
На відміну від європейської, американська новела генетично не пов’язана з досвідом літератури Відродження. У її основі лежать традиції англійського просвітительського нарису й есе Стила й Аддисона. Але Ирвинга завжди виділяв творчий підхід до традиційних жанрів: він схильний був порушувати їхні канони й змішувати фарби. Так і цього разу, він змішав неквапливе абстрактне міркування, властиве есе, з конкретним описом вдач, властивому нарису, додав романтичну індивідуалізацію характерів і наситив добуток елементами оригінального фольклору американських поселенців. Крім того, з європейської чарівної казки письменник запозичив чітку й динамічну фабулу, в опорі на яку й був побудований сюжет «Рипа Ван Винкля», а потім і інших ирвинговских новел
Традиція нового романтичного жанру одержала блискучий розвиток у творчості безпосередніх спадкоємців В. Ирвинга — Готорна й По. е. По до того ж теоретично розробив жанрові параметри американської новели, що, переступивши границі романтичної епохи, стала — поряд з романом — національною літературною формою Америки
Дія «Рипа Ван Винкля» віднесено в минуле. Але цей не історичний твір; Ирвинг керується тут принципами романтичної історіографії, уведеної в художній побут В. Скоттом. Це багато в чому поетично умовний мир патріархальних голландських поселень XVIII століття в долині ріки Гудзон. Разом з тим це типово нативистская проза: своєрідний побут голландських колоністів, прекрасні пейзажі берегів Гудзону й велична панорама Каатскильских гір виконані ретельно, любовно й натхненно. Побутові й топографічні подробиці сплавлени тут з мотивами локального фольклору — справжніми повір’ями, преданьями, байками, легендами й побутовими казками штату Нью-Йорк. Все це надає новелі неповторну атмосферу, виражений національний колорит і особлива пластична виразність
Знаменно, що в основу «Рипа Ван Винкля» покладена фабула європейської чарівної казки про пастуха Петере Клаусі, двадцять років проспавшем у горах, що письменник почерпнув зі збірника німецького фольклориста Отмара. Будучи виявленим критикою в 60-е роки XIX століття, цей факт викликав численні нападки на В. Ирвинга; колишнього кумира обвинуватили в плагіаті. Тим часом причина була не в недоліку в автора уяви: в інших випадках він виявив себе письменником, невичерпним на вигадки. Звертання В. Ирвинга до фольклорної спадщини Старого Світла мало програмний характер і диктувалося міркуваннями принциповими
Справа в тому, що романтичне світовідчування вимагало чуда, чарівництва, казки. А чарівній казці саме й не найшлося місця в унікальному по етнічній і жанровій розмаїтості фольклорі США. Вона виявилася повністю витиснутої з пам’яті американських спадкоємців усної традиції Старого Світла. У пуританській Новій Англії існував релігійний фольклор: повір’я й преданья про знахарство, чаклунство й пекельні борошна. Жителі ж центральних штатів і фронтира шукали підмоги в здоровому невибагливому гуморі зовсім інших фольклорних жанрів. Там були поширені побутові казки (про сварливих дружин і т.д.), а також оригінальні оповідання-анекдот, оповідання-розіграш і практичний жарт, витівка (всі вони знайшли відбиття в новелах ирвинговской «Книги ескізів»).
Такий представлялася картина американського фольклору аж до 30-х років XIX століття, коли першими вітчизняними фольклористами була відкрита багата волшебносказочная традиція корінних мешканців материка — індіанців, сам факт існування якої доти залишався невідомим білим американцям. Прагнучи заповнити цей своєрідний пробіл, Ирвинг (як слідом за ним У. Остин, Дж. Хол і Дж. К. Полдинг) спробував «вживить» казкову фантастику в серцевину американського фольклору й звернувся для цього до казкового досвіду європейських країн. Йому дійсно вдалося «виростити» чарівну казку на американському ґрунті. Не випадково фігура непристосованого лінивця Рипа Ван Винкля моментально перекочувала в усне оповідання й стала сприйматися як справді народна. Образ Рипа — художнє відкриття Ирвинга — став загальним для позначення людини, що потеряли зв’язок зі своїм часом
«Чудесний» елемент у новелі «Рип Ван Винкль» щільно обростив реаліями американського побуту й органічно сплавився з мотивами оригінального фольклору США. Так, до фабули німецької чарівної казки Ирвингом «прищеплюється» улюблений у побутових казках центрального регіону Америки сюжет про сварливу дружину, що принципово міняє зміст добутку й надає йому національне фарбування: чоловіче населення американських колоній перевищувало жіноче, і будь-яка дружина шанувалася божим благословенням (із цим фактом і зв’язане широке поширення даного побутового сюжету у фольклорі первопоселенцев). Випадний натяк на можливу невірогідність «чарівної» версії двадцятилітньої відсутності Рипа Ван Винкля дозволяє припустити, що він просто ховався від домашньої тиранії своєї сварливої дружини. У такому випадку Рип — воістину грандіозний жартівник, а вся неймовірна історія, повідана їм і запозичена з німецької казки, — чудовий оповідання-розіграш
Причому, загальна чарівна й поетична атмосфера аж ніяк не розсіюється тому, що «чудо» одержує можливість раціонального тлумачення. Новела, зате, здобуває сугубо національне звучання: раціоналізація чуда досягається за рахунок звертання Ирвинга до американського фольклору — до оригінального жанру » оповідання-розіграшу». Помітимо, що в новелах інших ранніх збірників («Диявол і Том Уокер» з «Оповідань мандрівника», казок книги «Альгамбра») чарівництво більше не одержує реалістичного обґрунтування, що свідчить про посилення романтичного струменя у творчості В. Ирвинга. Про тім же свідчить і його послідовне, хоча, можливо, багато в чому інтуїтивне звертання до специфічно романтичного жанрового різновиду новели — до літературної казки
Досить розповсюджена у творчості європейських (особливо німецьких) письменників-романтиків, визнана нині «квінтесенцією романтизму», новела-казка знайшла прихильників і на американському ґрунті. Право першопрохідника й тут належить В. Ирвингу. Поступово, методом проб і творчих помилок, які в інших відносинах оберталися безсумнівними удачами, спочатку опираючись на фабулу якої-небудь конкретної європейської чарівної казки (як у новелах «Книги ескізів» і «Оповідань мандрівника»), потім — на узагальнено-казкову фабулу, закони побудови якої він уже встиг освоїти, письменник, зрештою, створює блискучі зразки романтичної літературної казки (новели книги «Альгамбра»). Разом з тим вони є й типової раннеромантической американською прозою. У цьому зв’язку «Рип Ван Винкль» може розцінюватися як перша проба ирвинговского пера в казковому жанрі
«Рип Ван Винкль» — це новела-казка, що належить своїй країні й своєму часу. Сам фольклорний і казковий матеріал приймає тут актуальну проблематику. Так, поетизированную картину голландської провінції, пронизану духом народних повір’їв і переказів, автор протиставляє сатиричній замальовці Америки XIX століття. Разом з тим уже в історичному минулому своєї країни Ирвинг бачить джерела багатьох пороків сучасності. Звідси й треба та легка іронія, який пофарбовані самі ідилічні описи минулого. Стосовно картин «двох Америк» — патріархальний і сучасної — двадцятилітній сон героя (центральна казкова подія) служить ідеальним тимчасовим і стилістичним перемикачем. Фабула німецької казки в цілому виявляється зручною рамою для міркувань Ирвинга про минуле США, про його нерозривний зв’язок із сьогоденням, про втрати й придбання нової буржуазної цивілізації.