Староверова Е. В.: Американська література
Введення
— почасти — винні ідеологічні стереотипи, які довгий час регулювали нашу переводческо-видавничу практику й виробили своєрідний «радянські-радянську-радянське-радянська-російсько^-радянський» канон американської словесності, складений переважно з «антиамериканців» і «полум’яних викривачів» і не завжди виправданий художніми вартостями їхніх добутків. Тим часом навколо цієї штучно випрямленной і вкороченої «стовпової дороги» лежить величезними й прекрасна, не вимірювана європейськими мірками terra i), неходжені тропи якої буяють яскравими несподіваними відкриттями.)»легкообозримость» літератури США перешкоджають її правильному сприйняттю: вони абсолютизируются російською американістикою, що також породжує ряд стереотипів, але вже літературознавчих. Так, рання американська словесність оголошується «позбавленої національної своєрідності» і випадає зі сфери уваги дослідників. При цьому розквіт літератури США в XIX столітті, що вивів неї в число ведучих у світі, виявляється непоясненим, а її подальший бурхливий розвиток багато в чому незрозумілі й провокуючі суб’єктивні тлумачення. Подібне звуження сфери уваги особливо неправомірно стосовно до націй, що дбайливо зберігає й підтримує свої культурні традиції.)- її виняткова самобутність, строкатість, непередбачуваність, завзятий опір якої б те не було схематизації. Сьогоднішній погляд на майже чотирьохсотрічну історію американської словесності дозволяє визначити її головну відмітну рису як різноманіття й різнорідність, а загальний напрямок літературного процесу в США як поступове усвідомлення й прийняття цього різноманіття.) ними істотні розходження природних і кліматичних умов, життєвих укладів і культурних традицій у різних регіонах США, так званий «регионализм».)- індіанці, численні племена яких ніколи населяли весь материк. Древня своеобичная культура споконвічних американців наклала відбиток на загальнонаціональну.) і духовні традиції різних країн їх европейcкой батьківщини. Вони селилися окремими колоніями, які, розростаючись, утворювали автономні культурні регіони. Регионализм виявився досить стійким елементом національної історії
Головні регіони — це Нова Англія, північно-східний край материка, колиска американської держави. Саме там висадилися його засновники — англійські пуритани, що приплили через Атлантику. Література Нової Англії складалася під потужним впливом пуританської духовної культури. Центральна проблема ранньої новоанглійської словесності — взаємини людини з Богом, — трансформується в XIX столітті в проблему взаємин з Универсумом (Г. Мелвилл), або обертається дослідженням пуританського минулого цього краю, пуританської свідомості й, ширше, моральної свідомості взагалі (Н. Готорн, Г. Джеймс). ДО XX сторіччя література Нової Англії втрачає своє безумовне лідерство.) з’явилися й перші чорношкірі жителі півдня: в 1619 році біля Джеймстауна зазнав катастрофи голландський корабель, везший у Європу вантаж чорних невільників. Пізніше, почався цілеспрямований імпорт «живого товару» з Африки
Економічне процвітання регіону з’явилося базою для бурхливого розвитку «білої» европейски орієнтованої культури плантаторського Півдня. Короткий період особливо пишного розквіту південної літератури, так зване Виргинское Відродження, доводиться на 1810-1820 роки
Споконвічна етнічна неоднорідність регіону (крім білих і чорних на Південно-заході жили корінні американці) обумовила особливо тривалий і потужний вплив афроамериканской і індійської культур на «білу» літературну традицію, що в 30-50 роки XX століття вилилося в так званий Південний Ренесанс. Характерні риси творчості письменників-жителів півдня XX століття: своєрідна концепція часу, що рухається не в прогресивній послідовності, а циклічно (У. Фолкнер, Ю. Уелти, К. Маккалерс, У. Стайрон, Х. Чи), звертання до первісного міфу й ритуалу (У. Фолкнер), наближення до першооснов буття — до законів природи й природних законів людського серця, — це багато в чому результат впливу древніх індійської й африканської, а також афроамериканской культур. Регіональна специфіка позначається й у підвищеній увазі білих письменників-жителів півдня до расових питань, у їх своєрідному «комплексі провини» перед «кольоровими» співгромадянами (У. Фолкнер, У. Стайрон, Х. Чи), у типові для південної літератури образах чорношкірих слуг — хоронителів вогнища (Дилси в У. Фолкнера, Беренис у К. Маккалерс, Мамушка в М. Митчелл, Калпурния в Х. Чи, Кетрин у Т. Капоті) і гордих незалежних індіанців (Сем Фазерс в У. Фолкнера).
Центральний регіон ще в XVIII сторіччі був тихою провінцією, обжитої переважно голландськими поселенцями; місто Нью-Йорк спочатку називався Новим Амстердамом і являв собою кілька небрукованих вулиць, забудованих будиночками під черепичними дахами, навколо ж простиралися неозорі капустяні городи. ДО XX століття особливо швидкий тут темп соціальних змін визначив і стрімкий розквіт літератури, раніше не занадто помітної. В останній третині XIX-Початку XX століття література цього регіону одержала потужну ін’єкцію чужих свіжих культур, насамперед, афроамериканской — за рахунок відтоку кольорового населення після Громадянської війни. У період Реконструкції юрби звільнених невільників заюшили в Центральні штати по трьох існуючим тоді залізничних вітках, які вели в Нью-Йорк, Вашингтона й Цинцинатти. Саме в цих містах, крім Півдня, дотепер зосереджена основна маса афроамериканского населення
Винятково колоритна й багата африканська культура, що дбайливо зберігалася й розвива_ американськими рабами в нових умовах, самобутня християнська культура афроамериканцев, сучасне мистецтво «чорної» Америки становлять унікальний шар художнього життя країни й активно взаємодіють із «білою» традицією Центральних штатів. Тут відчутне й вплив єврейської культури — за рахунок двох масивних хвиль імміграції з Росії, Прибалтики й Східної Європи, які принесли із собою велика кількість євреїв. Древня ж єврейська культура — це інший менталітет, чим споконвіку оптимістичний американський, це складність, багатомірність і яскрава самобутність. Уливання чужих культур виявилося винятково доброчинним для літератури регіону, не випадково практично всі помітні американські письменники другої половини XX століття — уродженці Центральних штатів
И, нарешті, досить своеобичное явище являє собою американський Захід. Географічно різноманітний, цей регіон включає, по-перше, Тихоокеанське узбережжя, освоєння якого іспанськими мандрівниками, місіонерами й конкістадорами випередило пуританську колонізацію материка на Північному сході, але не зробило настільки радикального впливу на національну історію. По-друге, це Середній Захід, індійські прерії, пізніше інших освоєні білою людиною: аж до кінця 80-х років XIX століття тут ще зберігалося фронтир — рухлива границя цивілізації
Вигляд цього регіону різко міняється із середини XIX сторіччя, коли «Золота лихоманка» приносить у Каліфорнію авантюристів з усією Америки, а перша хвиля імміграції — вихідців з латиноамериканських країн і Азії, китайців, що осіли в Сан-Франциско й інших містах узбережжя. Протягом XX століття тут розвивається промисловість і індустрія розваг, Західне узбережжя стає центром притягання творчої богеми. Література цього краю ледь позначається в XIX столітті. На рубежі XIX-XX століть вона випробовує бурхливий сплеск (Ф. Брет Гарт, А. Бирс, У. Каттер) і продовжує активно розвиватися в XX сторіччі (Дж. Стейнбек, У. Сароян, Г. Міллер, Дж. Керуак).
Література Заходу базується на перетинанні абсолютно несхожих між собою традицій: грубуватого, іноді жорстокого (чорного), але не підробленого фронтирского гумору — з одного боку, і древньої, містичної й пантеїстичної культури корінних американців і чиканос (американців мексиканського походження) і витонченої азіатської культури — з іншої. Разом узяті, ці регіони з їх етнічно строкатим і безупинно мінливим cоставом населення, з їхньою багатобарвною культурою — і є Америка
Природно, що нації, що майже суцільно складається з іммігрантів різних країн і поколінь, ніяк не могла бути унітарної. Довгий час у США домінувала соціально-політична концепція «плавильного казана», тобто культурної асиміляції різних націй у єдиний американський народ. Вона, однак, виявилася штучною. Нації не побажали переплавлятися й асимілюватися, вони трималися за своїх етнічних корінь, свої духовні традиції, що, втім, не заважало їм відчувати свою приналежність до великої країни — Америці. Разом з тим з моменту підстави американської держави аж до середини XX століття в США в цілому відзначалася безумовна культурна гегемонія Баспов (білих, англосаксів, протестантів).
Першими — після Другої світової війни розімкнулися незримі стіни єврейської американської літератури, творці якої заговорили як би від імені мільйонів європейських євреїв, що стали жертвами геноциду. В 1960-е роки біла Америка заново відкриває для себе барвистий мир корінних мешканців материка, і до кінця десятиліття в літературі США починається так зване Індійське відродження. А в 1970-е остаточно відкриваються всілякі «резервації» і «гетто» американської словесності, і в останню третину XX століття вона з’являється у всім своєму, колись не завжди очевидному, многоцветье.
Література США в цілому — це унікальна єдність, створена безперервним спілкуванням надзвичайно несхожих між собою духовних традицій, культурних парадигм і образів миру, що несуть на собі сліди своєї національної або етнічної генеалогії. Історія американської літератури навіть у гранично стислому викладі нині не може не враховувати цієї специфіки
Даною обставиною, що назріла необхідністю розширення й систематизації подань про літературу США й перегляду канону текстів продиктована побудова теперішнього посібника. У його хронологічних розділах на матеріалі етапних для національної словесності добутків розглядається рух суспільної й художньої думки в країні, взаємодія й зчленування «білої» традиції й основних етнічних парадигм американської літератури. Кожний з розділів відкривається уточненою історико-культурною характеристикою епохи, що поглиблює подання про літературний процес у США й полегшує розуміння реалій, відбитих у художні текстах