Староверова Е. В.: Американська література Художні відкриття Америки й інші відкриття

Староверова Е. В.: Американська література
Художні відкриття Америки й інші відкриття.

-XIX століть в Америці відзначений початком потужного руху населення на Захід, що тривав практично все сторіччя. Уже не окремі шукачі пригод, іммігрантські сім’ї або переконані індивідуалісти-першопрохідники, а цілі потоки піонерів усе далі відсували південно-західний, а потім і північно-західний фронтир. У міру того, як освоювалися й розширювалися нові території, створювалися нові штати. Ще в 1790-е до США минулого приєднані Кентуккі й Теннеси, а в 1803 — Огайо. У тому ж році Т. Джефферсон викупив Луизиану, подвоївши тим простір країни й відкривши перспективу просування нації до Тихого океану. Перед американцями простиралися неозорі землі, доступні всякому, хто тільки побажає їх освоювати.)- рушили в першій половині XIX століття у віддалені регіони країни. В 1816 до США була приєднана Індіана, в 1818 — Іллінойс, в 1837 — Мічиган і в 1848 — Висконсин, а на Південно-заході — Міссурі (1817), Алабама (1819) і Флорида (1845). Почувши про золото, знайденому в Каліфорнії, туди заюшили юрби людей («Золота лихоманка» 1849): рух нації на Захід досягло найвищого підйому. Крім розширення території країни, воно принесло в життя американців самі серйозні зміни.)»нетрі» і зганяли з їхніх земель корінних мешканців цих місць. Піонерство сприяло технічному прогресу. Незабаром після того, як Каліфорнія ввійшла до складу США, була почата закладка трансконтинентальної залізниці (закінчена в 1869), необхідної для забезпечення повідомлення між регіонами настільки великої держави. Особисті мотиви, що штовхали людей на Захід, були різноманітними, але існувала одна загальна причина, посилено підтримувана політиками — відповідальність американців перед їхньою країною, яку потрібно було освоїти, поширивши англо-саксонську цивілізацію й християнство на весь континент, і перед миром, якому випливало показати приклад сяйва слави демократичної християнської держави.) же, чим далі людина просувалася на Захід, тим менше в ньому залишалося європейського, тим більше з’являлося нових рис, які відповідали потужній недоторканій природі материка й суворого життя першопрохідників: презирства до умовностей, довіри до себе, винахідливості, витривалості, завзятості й сили. Один із сучасників визначив фронтирсмена як «християнина з кулаками».)- особливо спочатку — патріотичний дух американізму, що народився під час революційних боїв за незалежність країни. «Моя батьківщина повна юнацьких надій», — викликував батько американського романтизму Вашингтон Ирвинг. «Ми, американці — особливий, вибраний народ — Ізраїль нашого часу», — заявляв уже в 1850 році Герман Мелвилл, письменник, аж ніяк не схильний до прекраснодушного оптимізму. «Ми тримаємо на плечах звід волі для всього миру lt;…gt;, — продовжував він, — У нашій юності наша сила; у недосвідченості — наша мудрість».)»Словник американської мови» Ниючи Уебстера, плід тридцятирічної дослідницької роботи, що продемонстрував і співвітчизникам і народам Європи велич, молодість і демократизм Америки. Основні відмінності мови молодих націй від англійського полягали в словниковому складі — в «американизмах», тобто нових словах сугубо місцевого походження (причому, більшість із них узвичаїлося після Революції й до 1800 року), а також в особливому, наближеному до фонетичного, накресленні слів, що повинне було, по-перше, полегшити правопис, і, по-друге, передати живий голос Америки.) демократичного духу фронтира був вознесенський на вершину влади, позначило кінець ери «патриціанського» президентства в США. Для переважної більшості американців правління Джексона означало справжній тріумф демократії, але для деяких сучасників 1830-е були роками, самими прозаїчними на їхній пам’яті, що випадали з героїчного контексту американської історії. Революційні нації ставала буржуазною. «Повітря, яким ми дихаємо, зробився щільн і жирним, — писав філософ і літератор Ральф Уолдо Емерсон. — Свідомість цієї країни, спрямована на низинні цілі, з’їдає саме себе».)»століття простого народу» був часом концентрації капіталу в руках мізерно малого відсотка населення, часом міських нетрів, найманого рабства й інших наслідків переходу від аграрної до індустріальної економіки. Фінансова політика Джексона привела до Паніки 1837 року й початку важкої економічної депресії й безробіття. 1840-е пов’язані із загарбницькою Мексиканською війною ( 1846-1848), заздалегідь вирішена перемога в якій додала до території США Техас, Каліфорнію, Аризону, Нью-Мексико, Юту, частину Колорадо й Вайоминг. «Анексія — тепер головне слово в американському словнику», — писав про це підприємство сучасник

40-е роки XIX століття, як це часто трапляється в кризові періоди, були часом релігійного підйому, відзначеного підставою Церкви Христа-Рятівника Святих Останніх днів (1830) Джозефа Смита, екуменическим конгресом і новим Великим Пробудженням, що почалося із чудес на Шердон-Стрит у Бостоні ( 1840-1841) і прокотилося по всій країні. Це був час розквіту різних суспільних рухів: за заборону спиртного, за кращий відхід для душевнохворих, за утворення для сліпих і глухонімих, за жіночу рівноправність (офіційний початок руху — угода в Сенека Фолз, 1848) і інші більш-менш рішучі соціальні реформи.)»Молода Америка» ( Дана-Молодший, е. Дайкинк і ін.) і діяльність соціально-філософського «Трансцендентального клубу» (Р. У. Емерсон, Дж. Рипли, М. Фуллер, Т. Паркер, е. Олкотт, Г. Д. Торо). «Клуб», організований в 1836 році в Бостоні, інтелектуальній столиці Нової Англії, мав свій друкований орган — журнал «Дайел» ( 1840-1844). Він породив цілий ряд соціальних експериментів: соціалістичні комуни » Брук-Фарм» ( 1841-1847) і «Фрутлендз» (1843) і індивідуалістичний досвід Генрі Девида Торо, більше двох років ( 1845-1847), що прожив у повній самітності в лісі на березі озера Уолден. Самим помітним суспільним явищем того років, однак, було найширше й багато в чому стихійний рух за скасування рабства — аболіціонізм (від англ.: «to abolish» — «скасувати»).

Його зачинателем уважається У. Л. Гаррисон, в 1831 основавший антирабовласницьку газету «Либератор». Незабаром рух охопив всі вільні штати й утягнув багатьох видних політиків, проповідників, письменників і філософів. До аболіціоністів примкнули деякі трансценденталисти (Г. Д. Торо) і младоамериканци (е. Дайкинк). Рух продовжував розвиватися й у наступне десятиліття. Активність і форми участі в ньому визначалися лише мірою суспільного темпераменту особистості. Так, квакер, поет Джон Гринлиф Уиттьер писав аболиционистские вірша, а новоанглійський пуританин, капітан Джон Браун в 1855 безуспішно намагався, захопивши арсенал у Харперс Ферри у Віргінії, улаштувати повстання рабів. У своєму останнім слові, перед тим як зійти на ешафот, Браун пояснював свої дії викликаним Богом прагненням захистити скривджених.

В 1850-е фізіономія країни перетерпіла самі рішучі зміни. Підганяються вбогістю, голодом і безправ’ям у себе на батьківщині, уповающие на безмежні можливості, які надавала Америка, юрби іммігрантів з Ірландії й Західної Європи прибутку сюди, щоб працювати в містах і на фермах, розчищати нетрі, будувати канали й залізниці. Вони, у свою чергу, створювали нові можливості, збільшуючи потребу країни в робочих руках, що залучало нових іммігрантів. За ці два десятиліття населення країни виросло з 16 до 36 мільйонів чоловік

Разом з тим, особливо в Нью-Йорку й Новій Англії, в 50-е роки XIX століття спостерігався масовий відтік сільського населення у великі міста, що буквально збезлюдив села й маленькі містечка. Фермерські будинки стояли порожніми, розчищені землі знову покривалися лісом, і деякі місцевості виглядали, як помітив Г. Мелвилл, «спустошеними чумою й війною». Що ж ніс із собою нове індустріальне століття — прогрес або руйнування — це питання людьми не контролювався, але від того не переставав їх хвилюватися

1850-е роки як час якогось підведення підсумків збільшили здивування великої частини нації: у самій вільній країні миру, що надихається мрією про справедливий, доконаний суспільний устрій, зберігалися узаконене рабство, практика дискримінації корінного населення (примусових переміщень і регулярного порушення договорів), заперечувалося право голосування й інші цивільні права жінок. Ці соціальні протиріччя підлягали якнайшвидшому врегулюванню, конкретні шляхи якого бачилися досить складними й травматичними. Завершилася ж друга третина XIX століття приходом у Білий дім президента Авраама Линкольна (в 1860) і початком Громадянської війни ( 1861-1865).

Нації розкололася на два табори. Одинадцять Південних штатів: обидві Кароліна, Джорджия, Флорида, Алабама, Міссісіпі, Луизиана, Техас, Віргінія, Теннеси й Арканзас — заявили про свій вихід зі США й створенні незалежної Конфедерації під керуванням вибраного ними президента Джефферсона Девиса. При цьому вони опиралися на права, гарантовані Конституцією, і на основні принципи «Декларації незалежності». На Півночі, однак, у штатах, що відмовилися від рабовласництва ще в 1887 році, цей акт із боку жителів півдня викликав небувале кипіння суспільних страстей: відділення Конфедерації загрожувало розпадом Сполучника й крахом надій на скасування рабства й відновлення соціальної справедливості на всій території лише що недавно стала величезним держави.) індустріальної Півночі. Певні підстави мала й досить розповсюджена теорія «непримиренного антагонізму» між американськими Північчю й Півднем, висунута едвардом А. Поллардом відразу після закінчення війни. Відповідно до цієї теорії, Північ і Південь Америки споконвічно розвивалися як два взаємно антагоністичних суспільства, спосіб життя яких, що базувався на діаметрально протилежних принципах економіки, відповідно, індустріальному й аграрному, відстоювався кожної зі сторін як єдино вірна модель пристрою американської держави в цілому. Цей конфлікт був настільки різкий і глибокий, що виключав яке-небудь примирення й неминуче вів квойне.

Треба помітити, що даний конфлікт постійно підігрівався «людським фактором» — міцно вкоріненими стереотипами обивательського мислення й тої й іншої сторони. У сприйнятті «жителів півночі» (жителів Нової Англії й центральних штатів) Південь був жорстоким, відсталим, сопротивлявшимся соціальному прогресу регіоном, де всім заправляв Король Бавовна й де мучили бідних негрів, Північ же — істинно демократичною державою загальної рівності, що йде по шляху прогресу до побудови доконаного суспільства. Для жителів півдня, навпроти, власна культура була рафінована й витонченої, а цивілізація «янкі» — грубої й матеріалістично обмеженої, їхня культурна тиранія й провінційне самовихваляння нестерпними, а північні капіталісти куди більше жорстокими, чим південні рабовласники, тому що вони розморювали непосильною працею навіть дітей і старих

У ключовому питанні про рабство в південних штатах, що послужив безпосереднім прийменником війни, перекручене сприйняття обох сторін виявилися особливо гостро: «жителі півночі» істотно перебільшували жорстокість плантаторів стосовно негрів, жителі півдня — свою опіку над довіреним ним чорношкірим народом:

«И негри ніжаться в объятьях рабства,

Виховувалася в ньому вся ця раса», — писав поет-житель півдня В. Дж. Грейсон. В основній масі раби по-християнському мирилися зі своєю долею, але траплялися й окремі спалахи протесту, подібні до кривавого повстання, улаштованому Натом Тернером в 1831 році «в ім’я звільнення його поневолених братів і під впливом божественних знаків і голосів», — як пояснив Тернер на суді. Це подія настільки потрясла американську свідомість, що не забулося навіть після Громадянської війни в Америці й скасування рабства. У другій половині XX сторіччя письменник-житель півдня Вільям Стайрон створив роман «Визнання Ната Тернера», присвячений подіям полуторавековой давнини. В XIX же столітті подібні факти глибоко засмучували й досить спантеличували білих благодійників: убрані з дитинства расистські упередження заважали їм визнати за неграми почуття людського достоїнства й прагнення до волі.

Незважаючи на всі спроби послабити протистояння Півночі й Півдня й не дати розгорітися конфлікту (Миссурийский Компроміс 1820 року, Компроміс 1850 року), 12 квітня 1861 почалася Громадянська війна. Союзними військами командував генерал Улисс Грант (у недалекому майбутньому президент США), армією конфедератів — генерал Чи Роберт; наприкінці 40-х обоє брали участь у Мексиканській кампанії й знали один одного особисто. Громадянська війна тривала чотири роки й виявилася найстрашнішої й кривавої у всій національній історії: 600 тисяч убитих (більше 250 тисяч в армії конфедератів, більше 350 тисяч — у значно переважаючою її чисельністю армії Сполучника) — це більше, ніж Америка втратила за всі інші разом узяті війни.)»жителі півночі», і південні штати були інтегровані до складу єдиної американської держави. Південь лежав у руїнах, і життя тут треба було починати заново. Економіці Півночі також стояло перебудовуватися на мирні рейки. Випливало працевлаштувати юрби звільнених чорношкірих громадян. Через п’ять днів після капітуляції конфедератів (9 квітня 1865 року) від руки вбивці впав популярнейший президент Авраам Линкольн, що мав намір відновлювати мирне життя в країні, дотримуючись принципу: «не злість, але милосердя до всім».

Період Реконструкції виявився чреватим конфліктами й часто бував продовженням війни іншими засобами. Два строки президентського правління доблесного генерала Улисса Гранта, що охопили майже весь цей період, були відзначені некомпетентністю й корупцією. На Півдні господарювали, та й просто мародерствували «саквояжники» — «біла голота», притягнута сюди з Півночі можливістю легкого видобутку. Певну, і не тільки уявну небезпеку представляли не навчені ніякий професії й привчені до рабської психології чорношкірі жителі півдня — колишні невільники із плантацій і домашніх слуг, нині вибиті зі звичної колії; для захисту від них білого населення й був створений сумно знаменитий Ку-клукс-клан

Проти Півдня були вжиті тверді заходи, жителі півдня, у свою чергу, спробували повернути колишній порядок, увівши в цілому ряді штатів так звані «Чорні кодекси», що позбавляли афроамериканцев практично всіх цивільних прав. Політика дискримінації чорних американців під девізом «відділені, але рівноправні» тривала ще майже сторіччя, і важких соціальних, економічних, політичних і моральних наслідків її не уникли ні Північ, ні Південь

Настільки стрімкі й різкі зміни в суспільно-політичному житті країни не могли не позначитися в характері її культурного розвитку. На початку сторіччя значна частина творчої енергії нації йшла на підтримку економічної й політичної стабільності. У США була відсутня аудиторія, зацікавлена в розвитку мистецтва й підтримці тих, хто ним займався. Ще Б. Франклін ремствував на те, що малюсінький острів Великобританія породив більше «великих і вишуканих розумів», чим набереться на всьому неозорому просторі американського континенту. «Але, — додавав він, — є чудове мистецтво — рухатися на Захід». В XIX столітті це «мистецтво» переживало теперішній розквіт

У літераторів же, художників і композиторів часто не було засобів, щоб цілком присвятити себе мистецтву. Багато хто, як Ф. Френо й У. К. Брайент, видавали газети, інші займалися юридичною практикою або викладацькою діяльністю. Батько прославленого в майбутньому поета Г. У. Лонгфелло спонукував сина обрати собі іншу, солідну професію, тому що «у країні занадто мало грошей, щоб витрачати їх на літераторів». Театральне й музичне життя не одержали поки поширення навіть у культурних містах атлантичного узбережжя. Театр в Америці взагалі перебував у зародковому стані: у Новій Англії він занадто довго вважався «небезпечним для душі» і » видовищем, щопороджує розпусту», що загальмувало його подальший розвиток. Більше чуйна південна публіка не давала проте необхідних зборів, зміст одиничних професійних труп оберталося більшими й непотрібними витратами. Що ж стосується досить значної тоді «рухливої» частини націй-піонерів, то їм було абсолютно не до живопису, музики, театру

Компактним і з початку XIX століття досить доступним за ціною засобом прилучення до культури могла б бути книга, і книги були в хатинах першопрохідників: практичні посібника з різних аспектів фронтирской життя — по землеробству, конярству, будівництву, основам земельного законодавства й правознавству, по наданню медичної допомоги, навіть по «приборкуванню дикунів-індіанців» («Американський дикун: Як він може бути приборканий зброєю цивілізації»). Більше осіла частина націй тим часом продовжувала зачитуватися «оповіданнями бранців», а трохи пізніше — оповіданнями про життя на фронтире й історіями про легендарний фронтирсменах Дениеле Буне й Дейви Крокеті

Національними бестселерами залишалися альманахи; торговці-рознощики доставляли їх ледве не в самі далекі куточки фронтира разом з газетами й журналами, кількість яких виросло до 1820 до 508, а в наступні десять років подвоїлося. Практично кожне місто в Америці мав свою газету й часто журнал. Американці, здавалося, пристрастилися до періодичної преси. Нації піонерів, а практично кожний з них умів читати, демонструвала типову рису сучасних суспільств: грамотність помітно перевищувала потребу в читанні, що в основному цілком задовольнялася періодикою й розважальними книжонками.

Сучасні нам дослідники відзначають явне наростання антиінтелектуального струменя в американській культурі молодої республіки з початку й аж до кінця 30-х років XIX століття. Утворені громадяни побоювалися тоді, що принципи демократії знизять загальний культурний стандарт до самого мінімального рівня

Цей час відзначений введенням (в 1837) і стрімким розвитком єдиної державної загальноосвітньої системи, призначеної «відгородити молоде покоління від неуцтва». До середини століття вона охоплювала дітей, починаючи з молодшого віку й до старшої школи включно. Вище утворення, однак, залишалося доступним не многим.

Оскільки загальний рівень грамотності був значно вище, ніж, наприклад, у Великобританії, переважна більшість американців могло похвастатися знайомством з певними базовими текстами: Біблією, трагедіями У. Шекспіра, книгами Ч. Диккенса, романом «Шлях прочанина» Дж. Баньяна, — так що навіть п’янички з Міссісіпі, як згодом показав Марко Твен в «Пригодах Гекльберри Фіна», широко прибігали у своєму мовленні до літературних алюзій

Для розвитку в населення звички до систематичного читання й певних соціальних навичок існувала ціла мережа дискусійних клубів, які служили свого роду залами «інтелектуального тренінгу» нації. Дебати, що проводилися в американських містах, містечках і селах, стосувалися найрізноманітніших предметів: інституту рабства й ролі науки й мистецтва в демократичному суспільстві, недавніх перемог Наполеона Бонапарта й суперництва давно покійних королев Єлизавети Англійської й Марії Шотландської.)»курсів» — пізнавальних лекцій для дорослих, заснована в 1826 році новоанглійцем Джозией Хольбруком. Лектори прибували у віддалені поселення у візку, пізніше — локомотивом, і публічні лекції, що читаються ними, на час ставали такою ж частиною громадського життя, як церква, школа, місцевий суд, салун або в’язниця. Городяни купували квитки, щоб, зібравшись увечері, послухати про індіанців Північної Америки, життя Магомета або Оливера Кромвеля, причинах Американської революції, шкільному утворенні й резервах людського мозку. Ця система виховала півтора покоління читачів, забезпечила обговорення, зокрема, таких насущних проблем, як права жінок і скасування рабства, а також давала письменникам і інтелектуалам стабільне джерело доходів.) в 1850-е в США спостерігалося повальне захоплення френологією (наукою, що визначає характер і схильності людини по опуклостях його черепа), гідропатією (водолікуванням), холистикой (системою вегетаріанського харчування й гігієнічного режиму), месмеризмом (вченням про «тваринний магнетизм») і тісно пов’язаними з ним телепатією, ясновидінням і спіритизмом. Після 1848 року почалася буквально «епідемія» спіритизму (викликання парфумів померлих за допомогою столовертіння). Ці загальнонаціональні інтереси розділяли Купер, По, Готорн, Лонгфелло й інші видні письменники й суспільні діячі

Під час і відразу після Громадянської війни вся масова культурна індустрія країни працювала на перемогу: писалися патріотичні вірші, аболиционистские романи, була створена дуже популярної пісня, що стала, про Джона Брауне, чия «душа продовжує марширувати». Але, безумовно, центральним культурним явищем століття було так зване Американське Відродження — апогей національної культури й, насамперед, літератури в 1850-1855 роках.