Давно вже незнайоме йому почуття хвилею заюшило в його душу й разом розм’якшило її Він не пручався йому дві сльози викотилися з його очей і зависли на віях — Так не залишиш мене, Соня,- говорив він, ледве не з надією дивлячись на неї. — Ні, ні, ніколи й ніде! — викликнула Соня" Тут людина цілком позначилася в Раскольникове Він не усвідомить ще, але вже почуває, що несчастнее його немає нікого на світі й що він сам винуватий у своєму несчастии "Соня, у мене серце зле,- говорить він через кілька хвилин. Нарешті, борошна його досягають крайньої межі Тоді він, гордих, високорозумний Розкольників, звертається до бідної дівчинки за радою. "- Ну, що тепер робити, говори! — запитав він, раптом піднявши голову й із бридко перекрученим від розпачу особою дивлячись на неї — Що робити! — викликнула вона, раптом підхопившись із місця, і ока її, досі повні зліз, раптом заблискали.- Устань! (Вона схопила його за плече, він піднявся, дивлячись на неї майже в здивуванні.) Мабуть зараз, цю же мінуту, стань на перехресті, поклонися, поцілунок спочатку землю, що ти опоганив, а потім поклонися всьому світлу, на всі чотири сторони, і скажи всім уголос: "я вбив!" Тоді Бог знову тобі життя пошле. Підеш? Підеш? — запитувала вона його, вся тремтячи, точно в припадку, схопивши його за обидві руки, міцно стисши їх у своїх руках і дивлячись на нього вогневим поглядом" Як видно, бідна Соня дуже добре знає, що потрібно робити Але Розкольників усе ще противиться й намагається побороти своє мучення Він вирішується виконати раду Соні тільки тоді, коли спритний Порфирій довела його до того, що міг сказати йому в очі: "Як, хто вбив — так ви вбили, Родіон Романич!" — і потім дав ту ж раду, як і Соня Зважившись нарешті видати себе, він прощається з матір’ю, що тільки догадується про те, у чому справа, і сестрою, що все знає Ці сцени, як нам здалося, слабкіше інших А головне, вони не народжують у душі Раскольникова ніякого нового почуття. Набагато більше значення й сили має одна з останніх мінут перед формальною свідомістю Раскольникова. Він уже йшов у контору через Сінну "Коли він дійшов до середини площі, з ним раптом відбувся один рух — одне відчуття опанувало ним відразу, захопило його всього — з тілом і мислию. Він раптом згадав слова Соні: "Мабуть на перехрестя, поклонися народу, поцілунок землю, тому що ти й перед нею згрішив, і скажи усьому світу вголос "я вбивця!" "Він весь затремтів, пригадавши це. І до того вже задавила його безвихідна туга й тривога всього цього часу, але особливо останніх годин, що він так і ринувся в можливість цього цільного, нового, повного відчуття. Якимось припадком воно до нього підступило зайнялося в душі однією іскрою, і раптом, як вогонь, охопило всього Все разом у ній розм’якшилося, і заюшили сльози Як стояв, так і впав він на землю " "Він став на коліна серед площі, поклонився до землі й поцілував цю брудну землю з насолодою й счастием Він устав і поклонився іншим разом" Негайно після цього він зрадив себе. От і весь щиросердечний процес Раскольникова Ми не говоримо про тім воскресінні, що описано в епілозі. Воно розказано в занадто загальних рисах, і сам автор говорить, що воно ставиться не до цієї історії, а до нового, до історії відновлення й переродження людини Отже, Розкольників до кінця не міг зрозуміти й осмислити рухів, що піднімалися в його душі й становили для нього таке борошно Він не міг зрозуміти й осмислити й тої насолоди й счастия, які відчув, коли здумав піти раді Соні "Він був скептик, він був молодий, отвлеченен і, стало бути, твердий" — так говорить сам автор про свого героя Жорстокість не давала Раскольникову розуміти того голосу, що так голосно говорив у його душі
Тепер буде ясно, якщо ми скажемо, що автором виконана тільки одна із двох сторін, що представляються задачею Справді, у чому головний інтерес роману? Чого чекає постійно читач із тої мінути, як зроблений злочин? Він чекає внутрішнього перевороту в Раскольникове, чекає пробудження в ньому істинно людського образа почуттів і думок. Той принцип, що Розкольників хотів убити в собі самому, повинен воскреснути в його душі й заговорити ще з большею силою, чим колись Але автор так поставив справу, що для нього ця друга сторона завдання виявилася занадто большою й трудною, щоб братися за неї в цьому ж самому добутку Отут полягає й недолік, і разом достоїнство роману м. Достоєвського. Він задався так широко, його Розкольників так запеклий у своїй абстрагованості, що відновлення цієї занепалої душі не могло відбутися легко й представило б нам, імовірно, виникнення щиросердечної краси й гармонії дуже високого будуючи
Розкольників є істинно російська людина саме в тім, що дійшов до кінця, до краю тої дороги, на яку його завів заблудший розум Ця риса російських людей, риса надзвичайної серйозності, як би релігійності, з которою вони віддаються своїм ідеям, є причина багатьох наших лих Ми любимо віддаватися цельно, без поступок, без зупинок на півдорозі, ми не хитримо й не лукавимо самі із собою, а тому й не терпимо світових угод між своею думкою й дійсністю Можна сподіватися, що ця дорогоцінна, велика властивість росіянці душі коли-небудь виявиться в істинно прекрасних справах і характерах Тепер же, при моральній смуті, що панує в одних частинах нашого про щества, при порожнечі, що панує в інших, наше властивість доходити у всім до краю — так чи інакше — псує життя й навіть губить людей Одне із самих сумних і характеристичних явищ такої загибелі й хотів зобразити нам художник