Стих В. А. Жуковського «Пісня». Сприйняття, тлумачення, оцінка

Стих В. А. Жуковського «Пісня». Сприйняття, тлумачення, оцінка

Його віршів чарівна насолода

Пройде сторіч заздру далечінь

А. С. Пушкіна

У статті «Твір Олександра Пушкіна» Бєлінський назвав В. А. Жуковського першим російським романтиком. Жуковський відкрив романтизм для російської літератури. У цьому Бєлінський бачив історичну заслугу поета

Тематика й інтонація творчості В. А. Жуковського специфічна. Він уважав поезію могутнім засобом духовного виховання людини. У листі 1816 р. до свого найближчого друга А. И. Тургенєву поет писав про поезію: «…вона повинна мати вплив на душу всього народу, і вона буде мати цей сприятливий вплив, якщо поет зверне свій дарунок до цієї мети».

До добутків, які мають вплив на душу людини, можна віднести вірш «Пісня» («Минулих днів очарованье…»). Воно написано в липні-листопаді 1818 г. Це був період, коли у творчості Жуковського підсилився німецький вплив. Підсилилися містичні мотиви. Мрійлива уява переростає в концепцію двох мирів — таємничого миру сутностей і видимий світ явищ. Стих присвячений е. Ф. Вадковской, племінниці родички Жуковського А. И. Плещеєвій, що гаряче підтримувала намір Жуковського женитися на М. А. Протасовой, любов до якої так і залишилася в піднесено-мрійливому варіанті

Тема вірша — внутрішній мир людини, повна глибокого драматизму. Людській душі, по думці Жуковського, властив прагнення на щастя й блаженство. У цьому сенс життя людини. Але прекрасний ідеал несумісний із грубим, жорстоким і повсякденним життям. І поет знаходить його в глибинах людської душі. Звідси в «Пісні» глибокий смуток і тихе «томління». Тут чітко простежується думка про те, що людина не може досягти щастя й блаженства в реальному житті. Релігійні мотиви, які виникають у вірші, харчуються християнськими поданнями про безсмертя душі. Тому Жуковський так часто звертається до цього образа: «шепнув душі привіт…», «душі блиснув знайомий погляд…», «навіщо душу в тім край прагне…»

«Пісня» («Минулих днів очарованье…») — ліричний монолог, звернений у минуле. Глибоко інтимні почуття, які пронизують вірш, подібно якомусь найтоншому інструменту, впливають на читача, змушують скоритися цьому прекрасному, небагато зі сльозою, миру світла й добра, миру надій і сумнівів

Ми маємо можливість спостерігати тонкий духовний мир автора. Йому не дають спокою спогаду про «очарованье» минулих днів, коли були живі мрії, коли мир був освітлений блиском «знайомого погляду». Душу поета наповнюється чудесної музикантом, викликаної незабутніми спогаду-мі, вона осяяна світлом надії… Автор у сомненье: чи має він право на неї? Чи не згас цей боязкий вогник від найменшого подуву? Жуковський проводить тонкий психологічний аналіз свого стану. Читаєш рядка й попадаєш у мир прекрасних почуттів, переживань, сумнівів. І душі хо-чется сподіватися й вірити в красу мрії, що зів’янула, але не надовго. Мова «Пісні» дуже звучний, живий. Уважається, що такою мовою до Жуковського ніхто не писався

Минулих днів очарованье,

Навіщо знову воскресло ти?

Хто розбудив воспоминанье

И мрії, які замовчали?

У цих рядках явно прослуховується исповедальная інтонація. Маючи уяву, можна представити «Пісню» у вигляді художнього полотна. Які тони вибрав автор? Вони різноманітні. Меланхолія — тони приглушені, похмурі: «минулих днів», « мрії, щозамовчали…», «мрії зів’ялу красу…». Але звідки це: «днів очарованье», «воскресло», «блиснув… погляд». Нібито сонячне проміннячко проникнуло в похмуре підземелля, і на нашім полотні з’явилися живі тони, фарби радості й надії. Відомо. Що стих «Минулих днів очарованье» покладено на музику декількома композиторами: Н. Норовиним, Ю. Капрі й П. Булаховим. Це й не дивно. Рядка «Пісні» незвичайно ліричні, проникливі, музичні

Цьому сприяє віршований розмір, обраний Жуковським. Це ямб із частково зустрічається пиррихием, перехресна рима органічно вплітається в ритм «Пісні». Лексичний склад вірша також незвичайно продуманий. Візьмемо, наприклад, 1-ю строфу й проведемо її лексичний аналіз. «Минулих» — «воскресла», «розбудив» — «замолчавшие», «блиснув… погляд» — «незриме». Явно простежується тенденція до антитези. Цей прийом дозволяє простежити той стан, що контрастує, що переживає автор. Що стосується дієслів, то вони в основному вжиті в минулому часі: «воскресло», «розбудив», «шепнув», «блиснув» і т.д. Так, знову й знову звертається автор до минулого, що так турбує й хвилює його.

Що стосується синтаксису, то впадає в око добробут питальних речень. Причому, питання, укладені в них, носять риторичний характер: «Навіщо знову воскресла ти?». «Навіщо в мою тіснишся груди?». Цей синтаксичний прийом Жуковського спрямований на те, щоб додати Твір філософське фарбування

Автор знаходить і інші образотворчі засоби, які дозволяють передати мир складних людських переживань. Це уособлення: «…днів очарованье, навіщо знову воскресло ти?». Або: «Можу… одягти покривом знайомого життя наготу?».

А от ще один цікавий прийом. У другій строфі часто вживається частка ль: «можу ль сказати», «можу ль побачити», «скажу ль…». Який мир сумнівів і пошуків перед нами! І цього автор досягає завдяки повтору всього лише одного маленького слова

У літературних колах відомий афоризм Горация: «Не бажай удивленья юрби, але пиши для деяких». Ці слова я повністю відношу до творчості В. А. Жуковського. Не будемо кривити душею, затверджуючи, що поезія цього поета-романтика дотепер залучає більшу масу читачів. Міняються часи, люди. Але поки існує у світі природа, любов, краса, будуть живі вірші Жуковського, виконані незвичайним почуттям сприйняття навколишнього світу, вірші, які дали росіянці поезії «душу й серце».