Твір по літературі: Страшне й смішне в романі М. Булгакова «Майстер і маргарита». Рух подій у романі починається в Москві, на Патріарших ставках. У білокамінній столиці з’являється сатана і його звитий. Історія четирехсуточних гастролей цієї сили, «що вічно хоче зла й вічно здійснює благо», — стрижень, навколо якого стрімко розвивається сюжет роману. Головні діючі особи, чиїми іменами названа книга, з’являються не відразу, а ближче до середини оповідання. З ними в Булгакова зв’язана драматична й щаслива історія великої любові Незважаючи на безліч трагичних моментів, роман написаний дуже жваво й смішно. Це дозволяє іноді дивитися на нього як на прекрасний сатиричний добуток. Однак книга набагато ширше й глибше своїх релігійної, еротичної й сатиричної складових. Вона не тільки про героїв: про Понтія Пілаті й про Иешуа, про Воланде, про Азазелло, про Бегемота, Майстра й десятки інших діючих осіб Роман Булгакова — про велике й вічне протистояння. Він про добро й зло, любові й ненависті. Однак автор знайшов дуже незвичайну смішну форму для вираження своїх думок про нескінченну ворожнечу миру, про зміст щастя, про спокій і примирення.
Сміючись, людство прощається зі своїм минулим. Історія поставила письменника в більш складно положення. Булгаковскии сміх — це форма боротьби з його власним сьогоденням. Дивно, що він не агресивний, у ньому немає злості, мести за розтоптану, зіпсовану долю, за злиденне життя, за несправедливість і моторошні фізичні страждання У романі все летить до чортів у буквальному значенні.
Степу Лиходіїв відправляється в Ялту самим незвичайним способом у світі, горить Грибоєдов і магазин для не зовсім простих громадян. Глузливий Фагот з котом і примусом досхочу потішається над співробітниками відомого будинку на площі, однак все це має неймовірно сумбурний, карнавальний відтінок. Це сміх від всієї душі. Це відкритий сміх у голос над всім серйозним і найстрашнішим з того, що оточувало письменника і його сім’ю. Такий сміх перемагає завжди. Він карає зрадництво, непорядність, нечесність. Не диявол страшний авторові і його улюбленим героям.
Диявол для Булгакова, мабуть, така ж реальність, як і богочеловек Иешуа. Вони зрозумілі йому й тому вже не страшні Лякає інше: не з’ясовна ніякою логікою сучасна дійсність, історія, життя. Лякають безголосі насекомоподобние критики, звук кроків за вікном, новини свіжих газет, завтрашній день і майбутнє взагалі. Де знайти сили й де взяти стільки мужності, щоб піднятися з колін, підійти до стола й дописати роман до кінця, до останньої крапки? Булгаков черпає ці сили в Майстра, Майстер — у Булгакова. Разом вони знаходять єдину діючу зброю проти страшної й злісної Дряни, що них оточує.
Сміх, немов дуже яскраве світло, усякий предмет, усяку гидоту, усяку річ висвітлює, робить дуже контрастної, і тоді стає зрозуміло, що це страхаюче анітрошки не лякає, що воно незначно й — негідно ніякого буття Булгаковскии сміх звільняє душу й відроджує для життя, у ньому розчиняються страхи миру, ідуть, залишаються за бортом свідомості. Легко зрозуміти, чому майже чверть століття роман був під забороною, — страшно було. Боялися серйозні люди Булгакова, боялися, що полетить всі, як у романі, до чортів і вони вслід. А ще більше боялися, що прочитають люди роман, подивляться навколо так скажуть: «А король-те голий!», — і зарегочуть у голос. Так і вийшло.
Це зрештою й відбулося. Сміх завжди перемагає