Ступников И. В. Англійська комедія XVII — XVIII століть Вільям Конгрив

Ступников И. В. Англійська комедія XVII — XVIII століть
Вільям Конгрив.

у розвитку європейської комедіографії

» Із всіх англійських письменників найбільшої слави в області комедії досяг покійний Конгрив. Він написав небагато п’єс, але всі вони чудові у своєму роді. У них дотримані всі правила драматичного мистецтва, а характери створені з дивною тонкістю. У п’єсах вас не вразить жодна дурний жарт, ви знаходите в них розмова чесних людей, що надходять як шахраї: це доводить, що Конгрив знав своїх сучасників і жила в так званому гарному суспільстві-«

Так писав про Конгриве його сучасник заземлював їх на англійському ґрунті. Забобонів у Конгрива не було, і пуритан він висміював нещадно, але й не щадив світських панів. Мир, яким він був після пуританської революції й Реставрації, з’являвся в його добутках у всій наготі. Комедії Конгрива чудові своєю правдивістю, чудовим підбором і аналізом соціальних типів, напруженою інтригою й дотепним діалогом.)»дотепністю». В XVII столітті слово «wit» (природні здатності, розум, дотепність) мало розгалужену систему значень, Які визначали різновиду розумових здатностей людини. У часи Конгрива цей «розум», або «дотепність», прийняв явно виражений антибуржуазний характер. «Люди розуму», «дотепники», як писали сучасники, це ті, хто прагне виділитися й вирізнитися, кому претит практична діяльність, вони завжди одержимі марнославством, нетерпимі до осудження й жадібні до слави. Це чепуруни й франти, веселуни й джиґуни, немов змагаються у витівках і ескападах, у винаході «модних» слівець, у глузуваннях над тупицями, людьми «справи», у саркастичних зауваженнях із приводу всього, що стосувалося недавніх ворогів аристократії , де лондонський проповідник з пуританських позицій обрушився на кумири англійської сцени що виховна роль комедії, у порівнянні із трагедією. Невелика. Комедія, з його погляду, не повинна карати або карати, її основне призначення . Про що ж комедія? «щиросердою й чималою людиною, що харчує повну довіру до тому, кого він думає своїм другом»,- характеристика навряд чи утішна для традиційного «дотепника», наділеного, як правило, прозорливістю й «нюхом». Милфонт не розпусник: на жагучі заклики леді Трухлдуб він відповідає міркуваннями про честь і порядність зовсім не в дусі справжніх либертенов, ранніх героїв Конгрива.

Синтия також відрізняється від традиційних героїнь «комедії Реставрації»: суспільство дурнів не викликає в ній гніву й відрази. Більше того, Синтия сумнівається, чи права вона, уважаючи леді й лорда Вздорнс і ним подібних дурнями: «Світло про їх кращої думки: вони сливут людьми гідн і утвореними, уважаються гостряками й тонкими співрозмовниками-» Відносини Милфонта й Синтии позбавлені тої напористої войовничості й жартівливого антагонізму, які властиві молодим закоханим у комедіях епохи Реставрації. Тут немає словесних перепалок і дуелей, легковажного флірту або радісного передчуття щастя. Синтия без усяких ілюзій ставиться до майбутнього заміжжя: «Ми з вами збираємося грати ризиковану партію, — говорить вона Милфонту, — чи не думаєте ви, що краще зняти свої ставки й вийти із гри, поки не пізно?» Отже, «дотепники» цього разу змушені удовольствоваться положенням «блакитних» героїв класичної комедії

Леді Трухлдуб, злий геній комедії, — знайомий персонаж: образ старіючої жінки, ще виконаної бажань і надій, не новий в історії англійського драматичного театру тої пори. Але на відміну від героїнь, її попередниць, характер леді Трухлдуб виконаний величезної внутрішньої сили й рішучості, її мовлення нагадують часом монологи трагедійних героїнь: стільки в них шаленства, переконаності у своїй правоті й пристрасті

Серед разноликой юрби персонажів п’єси Пройд , потім , що з 1685 по 1716 рік перевидавався в Англії чотирнадцять разів. У своїх афористично сформульованих правилах Грасиан і Брехли претендують на звання дотепників, але це, як тонко показує Конгрив, фальшива дотепність, що викликає сміх своєю безглуздістю й дурістю. Уже чи не притупилася англійська дотепність, немов запитує комедіограф, не поизвелись чи справжні дотепники, якщо в їхньому клані завелися леді Вздорнс і Брехли? Драматург попереджає й про іншу небезпеку: про Пройд, підступних, вивертких, розумних і жорстоких, здатних на обман, зрадництво й низькість

Конгрив рішуче засуджує той мир, у якому живуть пройди й леді вздорнс, засуджує його закони й мораль. Драматург суворий і стосовно тих, хто приймає світське суспільство таким, яке воно є, мирячись із його цинізмом і порочністю

Конгрив затворів на рубежі століть, в епоху переломну, складну, формуючу нові поняття, мораль і етичні норми. Комедії Конгрива, добутку справді талановитим і яскравим, створеним їдким насмішником над вдачами століття, відбили свій час, свою епоху.