Твір по літературі: Суперечка про людину в п’єсі М. Горького «На дні» П’єса М. Горького «На дні» написана в 1902 році. Вона мала колосальний успіх і була поставлена на сценах не тільки російських, але і європейських театрів. Інтерес до неї пояснюється в першу чергу тим, що письменник вірогідно й докладно зобразив життя людей «дна». Колись на сторінках російської класики міркували про життя й смерть, про добро й зло в основному люди, що належали до вищого суспільства. Тепер же слово було надано тим, кого звичайно не тільки не слухали, але й не зауважували Людина і його призначення займають велике місце в розмовах нічліжників. Суперечка виникає між прихильниками двох концепцій — традиційної (релігійної) і нової (атеїстичної). Православне, народне розуміння людини втілене в образі Луки.
Для нього людина — провідник Божої волі. Від того, як він виконує цю роль, залежить його особисте щастя. Щоб домогтися успіху, людина повинен вірити не в себе, а Вбога. З погляду Луки, є «люди», а є «человеки», як «є земля, незручна для посіву… і ‘є врожайна земля…
«. Всі мешканці нічліжки всього лише люди. Тому єдина благодать, що буде їм дарована, — смерть. От чому Лука переконує Ганну зустріти смерть як довгоочікуване рятування від болісного існування Серед людей «дна» важко зустріти кого-небудь, готового й здатного не до смерті, а до життя. Мабуть, тільки Наташа й Попіл знаходять сенс життя друг у другу. Вони ще молоді. Вони можуть вирватися з-під влади обставин.
Вони здатні знайти віру в Бога. А виходить, вони гідні надії й благодаті. Інші ж мешканці нічліжки заслуговують, на думку Луки, тільки жалості. І він жалує їх, що не заслужили іншої благодаті, крім смерті Жалість — от що відрізняє релігійне розуміння людини від атеїстичного. Для Горького це мало величезне значення. За його словами, головне питання, що він хотів поставити в п’єсі, звучить так: що краще — жалість або істина?
Атеїстична концепція сформульована Сатиним. Він повідомляє людину єдиним законодавцем, що визначає власну долю. Воля кожного сильна й вільна. Людина вільна у своїх учинках. Він у стані самостійно досягти благодаті. Треба тільки вірити в себе, а не в Бога, не в «праведну землю», не в що-небудь ще. Жалувати себе або іншого безглуздо, тому що ніхто, крім самої людини, не винуватий у його прикростях.
Хіба можна жалувати того, хто здійснив свою волю? Якщо для віруючих «блаженні злиденні духом», то для прихильників атеїстичних поглядів «блаженні сильні духом». Це по-своєму дуже привабливо. П’єса Горького така, що в ній прихильники релігійного погляду заходять у логічний глухий кут. Бог дає людині закон. «Законослухняний» блаженний, що переступив закон нещасний. Але адже саме Бог, провидіння, доля робить тебе праведним або грішним! Це теж закон.
Може бути, тому в релігійній концепції і є місце жалості Однак у критичний момент утішник Лука зник, утік, дискредитувавши себе й свою ідею. І це не єдиний сюжетний хід, що дозволяє судити про авторську позицію, думати, що сам Горький на стороні атеїстів Людина, замучена життям, може втратити всяку віру. Так і трапляється з Актором, що, зневірившись у милосерді Бога й не сподіваючись на себе, кінчає життя самогубством. Але самогубство — вищий прояв волі волі, а отже, заперечення релігійної жалості Луки. Смерть Актора означає для Горького перемогу атеїстичного погляду на людину. От чому так спокійно реагує на страшну звістку Сатин. На його думку, Актор знайшов віру всебя. У п’єсі «На дні» віра в людину здобула перемогу над вірою в Бога.
Це відбулося тому, що автор свідомо зробив релігійну концепцію уразливої. Згадаємо хоча б ті випадки, коли Лука сам порушує православні догмати Коли Ганна запитує його, що буде після смерті, він відповідає, що нічого не буде. І це не єдиний приклад Горький хотів показати, що православ’я вичерпало себе і його треба заміняти новою релігією. Для «пролетарського письменника» ця релігія — комунізм. Суперечка про людину в п’єсі «На дні» виявляється засобом, за допомогою якого письменник показує перші кроки своєї нової релігії, її перші перемоги в розумах людей. Цю тему він розів’є в романі «Мати». Боротьбі за торжество нової віри він присвятить усього себе. А вуж судити про правомірність його вибору має бути поколінням читачів На мій погляд, одним з найвидатніших письменників нашого століття є Олексій Максимович Пєшков, більше відомий нам під псевдонімом Максим Горький Вся його творчість просочена тією щирою любов’ю й співчуттям до народу, які сьогодні дуже рідко зустрічаються в добутках сучасних письменників. У самих ранніх своїх оповіданнях, таких, як «Баба Изергиль», «Макар Чудра», «Коновалів», М.
Горький був одержимо однією ідеєю — зрозуміти психологію російської людини й показати всі кращі його сторони, не приховуючи, втім, і недоліків. Все це, по-моєму, йому прекрасно вдалося Довгий час творчість М. Горького розглядалося досить однобоко. Треба дивитися глибше. Не можна закривати ока на часом дуже важливі речі, наприклад соціальні причини «падіння» героїв п’єси «На дні» або причини їхньої нездатності повернутися до нормального, людського життя.
На це теж треба звертати увагу, інакше зрозуміти добуток неможливо. Але що ж все-таки основне в п’єсі? Самі люди, у цьому випадку босяки, їхня психологія, моральна статичність — от на чому загострює увагу М. Горький Що ж таке людина, чи дійсно це «звучить… гордо», чи дійсно «правда — бог вільної людини»? От про що сперечаються герої п’єси.
Ми ж мимоволі втягуємося в ця суперечка Обговорюючи ці питання в класі, ми так і не прийшли до єдиного висновку. Думки розійшлися, але це й не дивно, адже сам М. Горький двічі міняв своє відношення до Луки. Спочатку він був на його стороні, потім відмовився від цієї ідеї й прийняв саму правильну, на мій погляд, позицію: неправда, яка б вона не була, ніколи не зможе відродити людини. Так, вона може розбудити в ньому прагнення до кращого життя, але ніколи такі люди, як мешканці костилевской нічліжки, не знайдуть силу піднятися з «дна».
Для того щоб розібратися, отчого вони такі, треба спочатку відповісти на всі питання, поставлені впьесе. Розглянемо, що ж привело їх у нічліжку і які вони насправді — герої М. Горького У кожного героя була пристойна робота. Актор грав у театрі, напевно, добре грав, а головне, він любив цю справу, але потім попросту спився. Це вже говорить про його слабку волю — кинути улюблену справу й проміняти його на таку низьку потребу Бубнов же «кушнір був… свій заклад мав», а тепер нічого в нього не залишилося, просто викинуте з життя на саме неї дно В усіх була робота, але тепер що з ними стало? У силу своєї слабкої волі, слабості душі вони всі втратилися И нічого, нічого не може їх повернути до колишнього життя. Навіть, здавалося б, щаслива поява Луки, цього доброго старого, що спробував вселити в цих людей віру в себе, надію на краще, ніяк не змогло спонукати їх кдействию.
Оповіданням про місце, де лікують алкоголіків, Лука було розбуркав Актора, той захотів видертися з «дна»… Але так всі наміри його й залишилися на словах. Запевняючи Настю в існуванні щирої любові до придуманого нею же Гастону, він намагається вселити в неї прагнення дійсно знайти таку любов, але й це не допомагає. Навряд чи що зможе «відродити» Настю Виявився нездатним до дій і Попіл, якого нібито розбудили оповідання Луки про праведну землю.
Попіл навіть зібрався виїхати в Сибір з Наташей, згадав про совість, добро, краще життя, але що із цього вийшло? А попросту нічого Не потрібна таким людям «неправда втішлива, неправда примирна». Нічого їм допомогти вже не може. Вони впали так низько, що піднятися вже не можуть Лука ж, що вірить у те, що людина споконвічно гарна, чистийі й тільки обставини псують його, ніяк не винуватий перед цими людьми. Не можна його засуджувати за те, що він обманював їх. Потім адже ще невідомо, може, і існує загробне життя, про яку Лука говорив умираючій Ганні.
Не винуватий Лука й у самогубстві Актора, адже іншої дороги в останнього й не було: або смерть, або далі тягнути таке жалюгідне, ганебне для людини існування. Актор вибрав перше И все-таки в цій галереї героїв є один, котрий пішов далі всіх, — Сатин. Звичайно, це всього лише герой слова, а не справи, але саме в його вуста вклав ці чудові слова автор: «Що таке — правда? Людина — от правда!.. Неправда — релігія рабів і хазяїв… Правда — бог вільної людини!» Так, саме правда потрібна вільній людині. Навіщо йому неправда? Сильний, дійсно вільна людина повинен прагнути до правди, заради її він повинен боротися, всіма самотужки боротися Сатин розумів це, і до глибини душі кривдно, що він нічого не зробив, щоб досягти цієї великої правди й вибратися із цього «дна», кубла «рабів і хазяїв», злодіїв і шулерів Все це доводить, що абсолютно прав був М.
Горький, показуючи нам, що таких людей, як мешканці костилевской нічліжки, ніяка неправда не може врятувати. Ці люди самі винуваті в тім, що з ними трапилося, хоча й соціальні причини зіграли не останню роль. Той час було дійсно складним для нашої країни: заводи закривалися, люди залишалися без роботи, і доводилося їм красти, займатися проституцією, щоб хоч якось заробляти собі й своїй сім’ї, якщо вона є, на їжу От такі люди, звичайні босяки, життя й свідомість яких описав у своїй п’єсі М. Горький, бродили по країні. І кому, як не йому, можна довіряти в правдивості оповідання, адже він сам провів кілька років, бродяжачи, у бідності, як герої п’єси «На дні». Жахливі й одночасно правдиві низькість душі, тупоумство, зрештою, марнослів’я таких, як Бубнов, Кліщ, Костилев, Барон, показані в добутку. Жаль, що нічого не може повернути цих людей до повноцінного життя… Ну а чим же все-таки окончился суперечка про людину? А тим, чим він і повинен був окончиться, коли сперечалися люди, яких із працею можна назвати теперішніми, — порожніми словами про правду й зміст життя Хоча не всі так просто, адже людина — це дійсно «величезне».
У цьому я повністю згодна із Сатиним. «Людина — це чудово», але тільки тоді, коли він чесний, шляхетний, вірить у себе, зберігає чистоту душі й, саме головне, залишається здатним до прекрасної, сильної, гідним людинии вчинків. От до чого повинен прагнути кожний, щоб стати Людиною