Своєрідність конфлікту й проблеми жанру в п’єсі «Вишневий сад»
1903 рік. У порога нове століття — вік нафти, пари й електрики, століття більших швидкостей і торжества людської думки. Порушене звично-розміряний, неспішний плин життя в Росії, суспільство хвилюється й кипить, як більша ріка в повіддя, іде переоцінка століттями затверджених цінностей. Разом з тим невдоволення, заховане у вісімдесятих роках під шкарлупою зовнішнього благополуччя, починає проситися назовні, зачіпаючи при цьому всі шари російського суспільства. «Століття прямує шляхом своїм залізним, у серцях користь, і вічна мрія година від години насущним і корисним отчетливей, бесстидней зайнята»,- писав поет Баратинський, дивлячись у майбутнє. Він зумів передбачати, що втрата старого життєвого укладу спричинить і втрату багатьох духовних цінностей. Ці проблеми й вирішує у своїй творчості А. Н. Чехов. З особливою гостротою письменник ставить їх у своїй п’єсі «Вишневи» сад», що по праву називають творчим заповітом Чехова
Сам Чехов підкреслював, що «Вишневий сад» є комедією, причому вважав п’єсу загубленої («Загубив мені п’єсу Станіславський»), якщо актори бачили в ній драму
Глибоким співчуттям перейняте відношення автора до Раневской, Гаеву, але обоє вони по-справжньому комічні: Раневская смішна своєю безтурботністю, що виправдує себе аморальністю (згадаємо випадок з телеграмами з Парижа), безалаберностью; Гаїв — своїм інфантилізмом (Фірс дотепер указує йому, «які брючки надягти», і чистить його щіточкою), невміння що-небудь робити самостійно, виспренними мовленнями перед половими й лакеями. Петя Трофимов уважає себе» борців, що идущим «у перших рядах, за щастя й справедливість, а сам от уже десять років не може закінчити університет, падає, зі сходи й ходить у рвані калошах
У п’єсі багато й чисто комедійних персонажів: Епиходов, Симеонов-Пищик, Шарлотта; багато комедійних ситуацій
Таким чином, по жанрі «Вишневий сад» можна віднести до ліричної комедії, де смішне переплітається зі смутним, комічне із трагічним, як і в реальному житті
Незвичайний і конфлікт у п’єсі. Тема «родового гнізда» освітлена в ній по-новому. Основна подія п’єси — покупка вишневого саду колишнім кріпаком — позбавлено тої гостроти, яку воно б придбало в романах колишнього часу. Лопахин — буржуа, купець, позбавлений заздрості й ненависті стосовно недавнього «хазяям життя», позбавлений характерної для купців у літературі XIX вежа (згадаємо того ж Островського) агресивності, скнарості, яскраво вираженої спраги наживи. Покупка маєтку, «пречервоній якого немає на світі», не радує його. Навпроти, Лопахин, бачачи плачучу Раневскую, розстроєних Гаева, Аню, Варю, призносит свою знамениту фразу: «Скоріше, скоріше б змінилося як-небудь наше нескладне, нещасливе життя», і не втрата маєтку, ні руйнування так засмучують Любов Андріївну, тому що адже був же їй запропонований прекрасний економічний проект порятунку її саду. Джерела конфлікту в п’єсі лежать набагато глибше.
Всіх героїв «Вишневого саду» гнітить тимчасовість усього сущого, тлінність буття. У їхньому житті, та й у житті сучасної їм Росії, «порвалася днів сполучна нитка», зруйноване старе, а нове ще не створено, і невідомо, чи буде створено хоч коли-небудь. А Гаїв, Раневская, Лопахин — всі вони плоть від плоті того прекрасного миру, віднесеного вітром змін». Вони вже не молоді, щоб починати життя спочатку, їхній характер і світогляд уже сформовані («Я — людина вісімдесятих»,- говорить про себе Гаїв), тому вони несвідомо хапаються за минуле, не розуміючи того, що його вже немає. Вони осту-лисій за бортом нової, що стрімко летить уперед життя
Звідси відчуття самітності в цьому світі, нескладності буття. Самотні й нещасні в цьому житті не тільки Раневская, Гаїв, Лопахин. Втілена самітність — Шарлотта, а Епиходов- втілення нещастя. Всі герої п’єси замкнуті в самих собі, вони настільки поглинені своїми проблемами, що не чують, не зауважують інші. Всі вони хворі егоїзмом, байдужістю. (Згадаємо, як у відповідь на оповідання Дуняши про те, що Епиходов зробив їй речення, Аня говорить: «А я розгубила всі свої шпильки».) У цьому змісті символична глухота Фірса
Раневская вже так звикла страждати, що вона чекає нещасть отовсюду, боїться всього: звуку струни, що лопнула, стукоту сокири але дереву, випадкового перехожого. («Я так і чекаю, що над нами обвалиться будинок».) Те ж ставиться й до Лопахнну, і до Шарлотте, і до Пете Трофимову.
Всі герої порушені, нерви в усіх натягнуті до межі, усі живуть в атмосфері тривоги, невідомості, страху перед майбутнім. Але проте в серцях усіх живе надія. Зломлені й самотні, герої Чехова не втратили своєї краси, у тому числі й краси внутрішньої. Усе по-різному відповідають на запитання,
Поставлений перед ними майбутнім. Хтось вертається до минулого розпусного життя (Раневская), хтось умирає (забутий Фірс), хтось міняє своє нинішнє життя на ще більш із (Варячи, Шарлотта), хтось довірливо йде за своїм кумиром (Аня). Петя Трофимов вірить у нове, прекрасне життя, на шляху до якої «він у перших рядах», за його словами. Але яке воно, це майбутнє? Це питання Чехов залишає відкритим
Прагнення до вищої правди поєднує кращих героїв Чехова. Моральні ідеали Раневской, Лопахина, Пети Трофимова несуть у собі заряд духовності, так необхідної в нове, жорстоке століття. І ця віра в торжество добра, любові й справедливості ставить А. П. Чехова в один ряд з великими гуманістами: Пушкіним, Толстим, Достоєвським