Своєрідність лірики Б. Пастернаку Пастернак Б. Л

Своєрідність лірики Б. Пастернаку Поетичний мир Бориса Пастернаку з’являється перед нами у всьому своєму багатстві — багатстві звуків і асоціацій, які відкривають нам давно знайомі предмети і явища з нової, часом несподіваної сторони. Поезія Пастернаку — це відбиття особистості поета, що виріс у сім’ї відомого художника й талановитої піаністки. Відома любов Бориса Пастернаку до музики — йому навіть ладили композиторське майбутнє, але змістом його життя стала поезія Перші публікації його віршів ставляться до 1913 року. У наступному році виходить перший збірник поета «Близнець у хмарах». Пастернак входив у невелику групу поетів «Центрифуга», близьку до футуризму, але, що потрапила під вплив символістів. До своєї ранньої творчості він ставився критично й згодом ряд віршів ґрунтовно переробив Треба сказати, що Пастернаку в цілому властиве відношення до поезії як до напруженої роботи, що вимагає повної самовіддачі: Не спи, не спи, працюй, Не переривай праці, Не спи, борися із дрімотою, Як льотчик, як зірка Не спи, не спи, художник, Не віддавайся сну Ти — часу заручник У вічності вплену. Уже в перші роки творчості в Пастернаку проявляються ті особливості його таланта, які повністю розкрилися надалі: поетизація «прози життя», зовні неяскравих фактів, філософські роздуми про зміст любові й творчості, життя й смерті: Лютий. Дістати чорнила й плакати!

Писати про лютий ридма, Поки гуркітлива сльота Весною черною горить Борис Пастернак уводив у свої вірші рідкі слова й вираження — чим менше слово було в книжковому звороті, тим краще це було для поета. Тому немає нічого дивного в тім, що ранні вірші Пастернаку після першого прочитання можуть залишитися незрозумілими. Для того щоб вникнути в суть образів, створених поетом, потрібно знати точне значення написаних їм слів. А до їхнього вибору Пастернак ставився з більшою увагою. Він хотів уникнути штампів, його відштовхували «затерті» поетичні вираження. Тому в його віршах ми часто можемо зустріти застарілі слова, рідкі географічні назви, конкретні імена філософів, поетів, учених, літературних персонажів Своєрідність віршованого стилю Пастернаку складається також у незвичайному синтаксисі.

Поет порушує звичні норми. Начебто б звичайні слова, але їхнє розміщення в строфі незвичайна, і тому вірш жадає від нас уважного читання: У посаді, куди жодна нога Не ступала, лише ворожки так хуртовини Ступала нога, у біснуватій окрузі, Де й те, як убиті, сплять снігу («Заметіль») Але яку експресивність надає такий синтаксис поетичному тексту! У вірші «Заметіль» мова йде про подорожанина, що заблудився в посаді, про заметіль, що збільшує безвихідність його шляху. Щиросердечний стан подорожанина передають звичайні слова, але саме почуття тривоги, розгубленості звучить у тім незвичайному ритмі вірша, що надає йому своєрідний синтаксис Оригінальні й асоціації Пастернаку. Вони незвичні, але саме завдяки цьому дійсно свіжі. Вони допомагають описуваному поетом образу розкритися саме так, як він його бачить. У вірші «Старий парк» сказано, що «караючих зграй дев’ятки розлітаються з дерев».

А далі знаходимо такі рядки: Звірячого болю міцніють сутички, Міцніє вітер, озвірівши, І летять граків дев’ятки, Чорні дев’ятки треф Образний ряд цього вірша глибше, ніж може здатися на перший погляд. Поет використовує тут тричленне порівняння: граки — дев’ятки треф — літаки. Справа в тому, що вірш написаний в 1941 році, у пору, коли не названі в ньому літаки літали дев’ятками, і їхній лад нагадав поетові дев’ятки треф і граків. У складних асоціативних рядах — своєрідність поезії Пастернаку М. Горький писав із цього приводу Пастернаку: «Багато вражаючого, але часто утрудняєшся зрозуміти зв’язки ваших образів і стомлює ваша боротьба з мовою, зі словом». І ще: «Іноді я горестно почуваю, що хаос миру долає силу вашої творчості й відбивається в ньому саме як хаос, дисгармонійно». У відповідь Пастернак писала: «Я завжди прагнув до простоти й ніколи до неї прагнути не перестану».

У зрілій ліриці поета дійсно є ясність вираження, що сполучається із глибиною думки: У всім мені хочеться дійти До самої суті У роботі, у пошуках шляху, У серцевій смуті До сутності минулих днів До їхньої причини, До основанья, до корінь, До серцевини еволюція, Що Відбулася з поетом, була природним шляхом художника, що бажає у всім дійти «до самої суті». Збагнення духовного миру людини, законів розвитку суспільства, природи є головним у творчості Бориса Пастернаку. Багато хто його вірші є приводом для роздуму над питаннями життєвого пристрою. От, приміром, уривок з вірша «Вокзал»: Вокзал, неспаленний ящик Розлук моїх, зустрічей і розлук, Випробуваний друг і укажчик, Почати — не обчислити заслуг Бувало, все життя моя — у шарфі, Лише поданий до посадки склад, І пишут намордники гарпій, Парами ока нам застелившись Бувало, лише поруч сяду — І кришка. Припав і отник. Прощай же, пора, моя радість! Я зстрибну зараз, провідник Мальовнича й звукова виразність вірша, індивідуальна неповторність образної системи — такі характерні риси поезії Пастернаку. Цей поет пізнаваний. Він і талановитий художник, і розумний співрозмовник, і поет-громадянин.

Відомо, що його творчий шлях був нелегким його засуджували, трави (після написання роману «Доктор Живаго»). У ті дні Пастернак напише: Я пропав, як звір у загоні. Десь люди, воля, світло, А за мною шум погоні, Мені назовні ходу немає. Що ж зробив я за капость, Я вбивця й лиходій? Я увесь світ змусив плакати Над вродою землі моєї Визнанням великого літературного таланта Бориса Пастернаку з’явилася присуджена поетові в 1958 році Нобелівська премія «За видатні заслуги в сучасній ліричній поезії й на традиційному поприщі великої російської прози». Тоді Пастернаку змусили відмовитися від цієї премії. В 1989 році вона була повернута поетові посмертно. Можна із упевненістю сказати, що літературна спадщина Бориса Пастернаку має важливе значення не тільки в росіянці, але й у світовій культурі.