Своєрідність романтичних оповідань М. Горького Перший період творчості Максима Горького представлений, в основному, романтичними оповіданнями. Мандруючи по країні, спостерігаючи життя людей, Горький намагався знайти незвичайне, героїчне в кожному. Він шукав героя — бунтаря, що повстав проти несправедливостей життя, що не поступається своєю волею У першому оповіданні «Макар Чудра» ми чітко бачимо позицію старого цигана, головної діючої особи оповідання. Він заперечує злидарське, животіння, він не може прийняти його: «Що ж, — він народився чи потім що, щоб колупати землю, та й умерти, не встигши навіть могили самому собі виколупати?» Ці слова як би підтверджують позицію автора про волю кожної людини, про його незалежність, непримиренність до умов життя. Ця думка також знаходить своє підтвердження в другій частині оповідання Макара Чудри про любов Лойко й Радди. Старий говорить, що для двох молодих людей воля набагато важливіше й цінніше, ніж почуття любові й навіть життя Гіркий навмисно не дає нам повного опису портретів своїх героїв, він намагається показати їхню яскраву зовнішність у цілому, спеціально перебільшуючи її яскравість.
От, наприклад, портрет Лойко: «Вуси лягли на плечі й змішалися з кучерями, очі, як ясні зірки, горять, а посмішка — ціле сонце, їй богові! Точно його кували з одного шматка заліза разом з конем». Усе, що найбільше примітно в зовнішньому вигляді героя, служить у Горького засобом створення романтичного ореола. Здається, що іноді Горький начебто зупиняється, осліплений красою свого персонажа, і відмовляється неї описувати, тому що словами неможливо передати пишнота людини. Цей прийом автора можна побачити при описі зовнішності Радди: «У ній, цієї Радде, словами не опишеш нічого. Може бути, її красу можна на скрипці зіграти, та й то тому, хто цю скрипку, як душу свою, знає». Оповідання Макара Чудри побудований так, що він спочатку описує своїх героїв, потім розповідає про зіткнення між ними, а вже потім начебто передає їм самим слово.
Так, що наростає напруга між Лойко й Раддой передається репліками, сценкою суперечки між ними й оповіданнями про сутички між молодими людьми. І вже тут ми зауважуємо ще одну особливість романтичного оповідання М. Горького. Вона полягає в передачі основної теми через пісню.
Саме з пісні починається зіткнення між людьми, які полюбили один одного, але які не вміють показати це, не можуть погодити почуття зі своєю незалежністю, волею. Цю пісню співає Лойко, а норовлива Радда лише насміхається над ним і його пісень У наступному оповіданні, «Баба Изергиль», на першому плані — оповідач, поруч із ним перебуває слухач, що, у порівнянні з попередньої, з оповідання «Макар Чудра», ще більше відсунуть на задній план. Саме цим автор домагається відчуття повноти розкриття образа оповідача, старої Изергиль. Слухач не втручається в хід оповідання, не дає характеристик. У цьому змісті Макар Чудра — просто оповідач, що передає історію відносин Лойко й Радди з погляду свого відношення до життя, свого світорозуміння, а Изергиль заново переживає все, що трапилося з нею б молодості, розкриває свою душу. Її життя дуже строкате, своєрідна, повна враженнями.
Все це настрій підкреслює пейзаж. Картини природи створюють своєрідний художній пролог, обрамлення легендам, які розповідає баба. Перша легенда старої Изергилъ — сказання про Ларре, сині орла, друга — про Данко, герої-рятівнику. Саме в цій легенді природа — могутня сила, вона придушує людей, розкриває їхню незначність, сірість, ординарність. Образи дерев-велетнів з переплетеними коріннями — символ рабства.
Тут створений цілий мир зла, тут немає місця подвигу. Це зло вбиває людини, прирікає його на животіння. Але й тут зміг з’явитися сильна людина, здатний кинути виклик цьому миру. І зло переможене, ми вже спостерігаємо зовсім іншу картину: «Сіяло сонце, зітхав степ, блищала трава в брильянтах дощу, і золотом блискала ріка…
» Це мир добра, ідеальний мир, повна протилежність миру тьми, з якого вивів людей Данко. Історію же любовних пригод Изергиль не варто сприймати лише як оповідання про численні пригоди молодої дівчини. Адже весь зміст її визнань — у її заколотному дусі, прагненні шукати щастя й волю. Вона хотіла залишити слід у житті людей, зробити своє життя яркою, воно шукала гідної людини, для якого могла б жертвувати всім. Всі ці три оповідання зв’язані між собою ідейно. Автор у них порушує питання про особистість, взаємини особистості й суспільства, про подвиг. Він усе більше розкриває зміст подвигу Ще один специфічний прийом можна помітити, порівнюючи «Макара Чудру» і «Бабу Изергиль». Він полягає в обрамленні оповідання пейзажем.
Обидва оповідання починаються з опису природи й закінчуються тим же. Пейзаж, як мені здається, допомагає поглибленню характеристики героя. Природа тут яскрава, бурхлива, готова в будь-який момент або кинути виклик людству, або смиренно підкоритися Оповідання «Челкаш» є перехідною ланкою від романтичних оповідань до реалістичних, так званим оповіданням з «босяцького циклу».. Саме босяк стає тим самим героєм-бунтарем, саме в ньому Горький зауважує неординарність Сюжетний центр оповідання — нічний грабіж, але кульмінація, однак, зовсім не збігається з ним, вона перебуває наприкінці добутку, коли розкриваються цілком характери двох героїв, Гаврила й Челкаша, їх психологія Під час нічного грабежу ми бачимо в Челкаше почуття, про які й не могли підозрювати. Він захоплюється морською стихією, схиляється перед нею, напевно, тому, що сам схожо на це море. А Гаврило панічно боїться стихії. Ми довідаємося, що для Челкаша гроші — лише можливість кинути виклик суспільству, як це робить стихія. Йому неприємна, огидна жадібність Гаврила. Віддавши йому награбовані гроші, Чіл-Каш відразу відчув себе краще, вище Гаврила У своїх оповіданнях Горький показує нам традиційних для романтичних добутків героїв, волелюбних, гордих, норовливих, але самотніх.
Тих людей, які не можуть примиритися з вульгарністю людини, які готові кинути виклик суспільству, стихії, усьому, що суперечить поданням про волю, достоїнство.