Твір по літературі: Своєрідність зображення народу в поемі Н. А. Некрасова «Кому на русі жити добре» Головний герой поеми Н. А. Некрасова «Кому на Русі жити добре» — російський народ. Це збірний образ у якому промальовані персонажі й у теж час відтвориться колективний образ народу На сторінках добутку перед нами проходить ціла галерея найрізноманітніших представників селянського миру. Серед них і сім мандрівних мужиків, і мастеровие, і солдати, і ямщики, і личакарі.
Тут і мужик із сергою, мужик з качалкою, мужик з ободами, баби, дівки, вагітна жінка з дитиною, каменотес, селянин-білорус, мисливець на ведмедів, женці, корежници, старообрядка злюща, мандрівники й прочани. Це шумне, строкате, воістину «народне море». По своєму соціальному стані й роду занять представники народу в поемі ставляться до декількох груп: селяни-землепашци, робітники, ремісники, двірські, солдати, ямщики. Залежно від відношення представників простого народу до кріпосної залежності, теж можна виділити кілька груп. Наприклад, деякі селяни вважають своє рабське положення виправданим і холопствують перед своїми барами. Це мужики-зрадники, такі як староста Гліб і Егорка Блазнів, і «люди холопського звання»: Сидір, Яків вірний, Іпат, раб Переметьева. У прізвиськах цих людей уже відчувається їхнє відношення до життя.
Для селян найстрашніший гріх — зрадництво стосовно народу. Таке зрадництво зробив «лиходій» староста Гліб, якому вмираючий адмірал довірили золоту скриньку, що містить волю для восьми тисяч селян, а він спалив заповіт. Немає народного прощення цьому Іуді. Зрадництво іншого роду здійснює Егорка Блазнів.
Він шпигун і доноситель, йому теж немає прощення, і тому селяни чотирнадцяти сіл проганяють його через селища, лаючи « гнуся-людиною» і б’ючи. Є й такі селяни, які у своїй звичці до рабства доходять до абсурду. Наприклад, мужик Сидір, навіть потрапивши в острог, продовжує справно висилати звідти панові оброк. А про Якова вірному, холопі зразковому, народ навіть склав притчу. Цей мужик духовно відданий своєму панові-паралітикові настільки, що «, щоб відомстити» за нанесені образи завіз пана в густий ліс і на його очах повісився. На жаль, такі приклади взяті з життя.
Духовне холопство було розповсюдженим явищем у ті роки, і багато хто пишалися тим, що були у своїх бар улюбленими рабами, а їхньої дружини улюбленими рабинями. Так, і лакей Іпат навіть після оголошення селянської волі як і раніше дорожить тим, що «у князів У тятиних холоп». Були в загальній масі й такі, які не приймали свого рабського положення. Наприклад, Агап Петров кипить лютою ненавистю до поміщиків, він відмовляється від уготованной йому ролі комедіанта у вотчині князя Качатина, докоряє інших мужиків, що приймають участь у потісі.
Але бунт Агапа був зломлений, коштувало тільки бурмистрові напоїти його до непритомності. Або Ігнатій Прохоров, селянин, що займався візництвом, таврує старосту Гліба за зрадництво, але й тільки. Староста Улас переконаний, що пана варто хвалити лише в труні, але він повний розпачі й позбавлений віри в добро. Клим Лавин теж не йде далі викриття бар, чиновників і солдатчини, а Калинушка, згаданий у пісні «Панщинна», ніколи не забуде свого голоду, панських батогів, «розпоротої шкіри», але якнайбільше, на що він наважиться, — це потопити своє горе ввине. Мандрівники-Правдошукачі незадоволені своїм положенням, і ця незадоволеність міцніє по ходу сюжету, але й вони ще не готові брати участь в активному виступі Яким Нагой натерпівся за своє життя й убогості, і непосильної праці. У нього непокірлива вдача, вона вірить у народ, захищає інтереси селян, стаючи своєрідним трибуном. У ньому вже пробуджується свідомість людського достоїнства, але він «до півсмерті п’є», і вибуху гніву так само швидко вгасають Ще одна група персонажів — ті, хто повстає проти утиску й стає борцем за народні права. Це старообрядник Кропильников, гнівно обличающий гнобителів і закличний народ не підкорятися ім. Життя його проходить в острогах.
Єрмил Гирин чесний, безкорисливий правдолюбець, він є хоронителем народних звичаїв. Він відкрито вступає в сутичку Купцем Алтинниковим, активно відстоює інтереси народу, беручи участь у бунті селян села Правці. На совісті розбійника Кудеяра багато злочинів, але він замолює свої гріхи, а потім робить помсту за знущання над селянами, убиваючи пана Глухівського Найбільше яскраво й докладно змальований образ Савелія Корчагіна. Цей «святорусский богатир» наділений рисами билинного богатиря. Ми бачимо його міць і молодецтво, воно вступає в єдиноборство з ведмедем, не лякають його й різки Шалашникова, він мужньо переносить каторгу й поселення.
Савелій нехтує рабську покірність односільчан, а його образ стає символом можливостей селянства. К. И. Чуковський уважав, що образ Савелія Корчагіна «належить до числа найбільш монументальних» із всіх образів, створених Некрасовим Народні риси втілені в образі Матрени Тимофіївни.
Це селянка довідалася й вага кріпосного гноблення, і прикрості життя, але не зігнулася, а зберегла своє людське достоїнство, духовну красу й стійкість Узагальнене зображення народу в епопеї Некрасова — це вбогість і бідність селян, їхнє голодне життя. Згадаємо хоча б назви «суміжних сіл», звідки родом семеро правдошукачів: Заплатово, Дирявино, Разутово, Знобишино, Горелово, Не-Елово… Цілими селами мужики виходять восени «на попро-шайство», «як на дохідний промисел». Ми бачимо виснажливу працю селян, їхнє безправ’я й гноблення, рекрутчину. Але ми бачимо також і чуйність простого народу до чужих страждань, що прокидається в ньому почуття власного достоїнства, щиросердечна шляхетність, працьовитість, тягу до прекрасного й прагнення до нового, вільного життя. І якщо готово «такий ґрунт добра», те ярмом рабства довгого «ще народу росіянинові межі не поставлені, перед ним широкий шлях».