Твір по літературі: Тема батьківщини й народу в поемі Мертві душі Мої думки, моє ім’я, мої праці будуть належати Росії. Гоголь Микола Васильович Гоголь почав писати поему в 1835 році по наполегливій раді Пушкіна. Після довгого років скитаний по Європі Гоголь улаштувався в Римі, Де цілком присвятив себе роботі над поемою. Її створення він розглядав як виконання клятви, даної їм Пушкіну, як здійснення письменницького боргу Перед Батьківщиною. В 1841 поема була закінчена, але члени московського цензурного комітету, яким він представили рукопис, прийшли в обурення від змісту Добутку. Поема була заборонена. Це були важкі для Гоголя Дні. Він звернувся по допомогу до Бєлінського, той зробив в, рє Можливе, щоб, минаючи Цензуру, надрукувати поему. Гоголь знав, як поставляться до його праці представники правлячих станів, але вважав своїм обов’язком перед Росією й народом «показати» Хоча з одному боку, всю Русь».
Він писав: «Буває час, коли не можна спрямувати суспільство або навіть все покоління до прекрасного, поки не покажеш всю глибину Його теперішньої мерзенності». Ця думка не залишала письменника-громадянина Під час всієї його роботи над поемою Геніальний утвір Гоголя потрясло всю Росію. В «Мертвих душах» дана широка й правдива картина російського життя 30-х років минулого століття. Губернський Місто, де безроздільно панує губернатор, чиновники й купці, поміщицькі садиби, куди навідувався Чичиков у пошуках «мертвих душ», кріпосне село, Столиця з її міністрами й генералами — такий соціальне тло поеми. Всім своїм змістом поема заперечувала потворний, підлий мир «мертвих душ» — жадібних Користолюбців, рабовласників і царських чиновників. Гоголь, як у дзеркалі, відбив всю огидну сутність дворянскобюрократического будуючи цього дикими Поліцейськими порядками, мораллю кріпосників і поміщицькою сваволею Миру «м•ртвих душ» противостоит в поеме лирический образ народной России, о которой Гоголь пишет с любовью и восхищением. Как только он переходит от Поміщиків і чиновників, від болтунов.
і оскотинившихся скнар до людей з народу, до образів і тем народного життя, до мрії про майбутнє Росії — різко міняється сам тон авторського мовлення. У ній з’являються й смутні роздуми, і м’який жарт, і, нарешті, непідроблене ліричне одушевление. У поемі «Мертві душі» Гоголь виступив як патріот, у якому жила непереборна віра в майбутнє, де не буде ніяких Манилових і Новосибірських, Собакевичей И Чичикових. Письменник виразив глибоку надію, що Росія підніметься до величі й слави. Тема народу проходить через всі глави поеми, у яких письменник зриває маски з Представників паразитичного дворянського класу.
Трагічна доля закріпаченого народу особливо сильно відчувається в образах кріпосних людей. Ними Гоголь говорить про тім отупінні й здичавінні, що несе рабство людині. У цьому світлі й треба розглядати образи дядька Митяя, дівчиська Пелагії, що не вміла відрізняти, де право, де лево, плюшкинских Прошку й Маврові, забитих до крайнього ступеня. Соціальна пригніченість і приниженість віддрукувалися на Селіфані й Петрушці. Останній навіть мав шляхетне спонукання до читання книг, але його більше залучало не те, про що читав він, а процес самого читання, що от-де з букв вічно виходить яке-небудь слово, що інший раз чорт знає що значить». За страшним миром поміщицької Росії Гоголь почував живу душу народу. У поемі з підйомом і замилуванням говориться про його молодецтво, сміливість, про любов до вільного життя. Щодо цього глибоке значення мають вкладені у вуста Чичикова міркування про кріпосних і випадних селян у сьомому розділі поеми Образ Батьківщини Гоголь зобразив реально, але із гнівом.
Кріпосне право гальмувало розвиток Росії. Запущені села, сумовитий побут, кріпосне право не Збільшували достоїнства Росії, не звеличували її, а тягли в минуле. Гоголь у мріях бачив Росію іншої. Образ птаха-трійки — це символ могутності його Батьківщини. Їй належить чільна роль у світовому розвитку. «Мертві душі» — це «енциклопедія життя кріпак Русі».
Бєлінський писав: «Гоголь перший глянув сміло на російську дійсність». Що ж несуть ці Дворяни-Хазяї життя? Нічого! Про їх не пошкодує Росія. Якби в нас не було таких людей — видатних майстрів слова, як Грибоєдов, Пушкін, Лермонтов, Гоголь, то що б ми знали про російську дійсність. Їхній цивільний подвиг полягав у тому, що вони, люблячи Росію, не побоялися показати «темні сторони» російського суспільства. Поема звучить оптимістично. Віра у свій народ, у його грандіозні сили, віра в Росію з її неповторністю й самобутністю харчували всю творчість Гоголя.
Слідом за словами великого поета, Гоголь сміло може сказати: «Я Батьківщину люблю!» Зараз у нашій країні йдуть більші зміни, заново Переосмислюються людські цінність, але ідеї Гоголя-Пророка сучасні й зараз. Чернишевський писав: «Давно вже у світі не було письменника, що був би так важливий для свого народу, як Гоголь важливий для Росії». Високо поему оцінив Герцен.
У добутку, видна прекрасна душа автора, його нескінченна туга за ідеалом, смутна принадність спогадів про минуле життя, відчуття величі Росії