Твір по літературі: Тема дорогі, шляхи в поемах «Мертві душі» Н. В. Гоголя й «Кому на русі жити добре» Н. А. Некрасова У своїх поемах Н. В. Гоголь і Н. А. Некрасов вирішили оглядово показати життя всієї Русі. Зрозуміло, що таке глобальне завдання не під силу одній людині, тому Гоголь обмежилася описом життя повітового міста і його околиць, а Некрасов — декількох суміжних сіл. Основним станом, обраним для опису, у Гоголя є дрібнопомісне дворянство, а в Некрасова — селянство (мужицький стан). Своєї мети автори досягли, тому що обрані ними для опису зрізи суспільства були самими представницькими в описувану авторами епоху.
Ці образи — самі типові російські люди, а Русь часів Гоголя або Некрасова цілком складалася з повітових міст і суміжних сіл Зрозуміло, що самий природний спосіб оповідання — показ Росії очами одного героя (або ж групи героїв), звідки й випливає тема дорогі, що стала стрижневою й сполучною темою й в «Мертвих душах», і в «Кому на Русі жити добре». Так, поема «Мертві душі» починається з опису дорожньої брички; основна дія головного героя — подорож. Адже тільки через подорожуючого героя, через його мандрівки можна було виконати поставлене глобальне завдання: «осягнути всю Русь». Тема дорогі, подорожі головного героя має в поемі кілька функцій У першу чергу, це композиційний прийом, що зв’язує воєдино глави добутку.
По-друге, образ дороги виконує функцію характеристики образів поміщиків, яких відвідує одного за іншим Чичиков. Кожна його зустріч із поміщиком випереджається описом дороги, маєтку. Наприклад, от як описує Гоголь шлях у Маниловку: «Проїхавши дві версти, зустріли поворот на проселочную дорогу, але вже й дві, і три, і чотири версти, здається, зробили, а кам’яного будинку у два поверхи усе ще не було видно. Отут Чичиков згадав, що якщо приятель запрошує до себе в село за п’ятнадцять верст, то виходить, що до неї є верст тридцять». Дорога в селі Плюшкина прямо характеризує поміщика: «Він (Чичиков) не помітив, як в’їхав у середину великого села з безліччю хат і вулиць. Незабаром, однак же, дав помітити йому це пречималий поштовх, зроблений бревенчатою мостовою, перед якою міська кам’яна була ніщо. Ці колоди, як фортепіанні клавіші, піднімалися те нагору, те долілиць, і необерегшийся їздець здобував або шишку на потилицю, або синя пляма на чоло… Якусь особливу старість помітив він на всіх сільських будовах…» У сьомому розділі поеми автор знову звертається до образа дороги, і тут цей образ відкриває ліричний відступ поеми: «Щасливий подорожанин, що після довгої, нудної дороги з її холодами, сльотою, брудом, невиспавшимися станційними доглядачами, бряжчаннями дзвіночків, починками, лайками, ямщиками, ковалями й усяким родом дорожніми негідниками бачить нарешті знайомий дах з вогниками, що несуться назустріч…
» Далі Гоголь порівнює два шляхи, вибраних письменниками. Один вибирає шлях уторований, на якому його чекає слава, почесті, рукоплескания. «Великим всесвітнім поетом іменують його, що ширяє високо над всіма геніями миру…» Але «немає пощади в долі» для тих письменників, які вибрали зовсім інший шлях: вони дерзнули викликати назовні всі, «що щохвилини перед очами й що не зрять байдужі очі, — всю страшну, приголомшливу твань дріб’язків, що обплутали наше життя, всю глибину холодних, роздроблених, повсякденних характерів, якими кишить наша земна, часом гірка й нудна дорога…» Суворе поприще такого письменника, тому що його не розуміє байдужа юрба, він приречений на самітність.
Гоголь уважає, що праця саме такого письменника шляхетний, чесний, високий. І він сам готовий іти об руку з такими письменниками, «озирати всю величезно- життя, щонесеться, озирати її крізь видимий світ сміх і незримі, невідомі йому сльози». У цьому ліричному відступі тема дороги виростає до глибокого філософського узагальнення: вибору поприща, шляхи, покликання. Завершується ж добуток поетичним узагальненням — образом птаха, що летить,-трійки, що є символом всієї країни. Проблеми, порушені Гоголем у поемі, — це не конкретно поставлене питання, і лише в заключних рядках першого тому «Мертвих душ» ясно й чітко звучить: «…Русь, куди ж несешся ти? » І ми розуміємо, що для автора Русь — це трійка, що несеться по дорозі життя. І життя — та ж дорога, нескінченна, невідома, з вершинами й падіннями, тупиками, те гарна, те погана, те суцільний бруд, без початку й кінця.
В «Мертвих душах» тема дорогі — основна філософська тема, а все інше оповідання — лише ілюстрація до тези «дорога є життя». Завершує Гоголь поему узагальненням: він 474 Переходить із життєвого шляху окремої людини на історичний шлях держави, виявляючи їх дивна подібність Як і в «Мертвих душах», у поемі Некрасова тема дороги є сполучною. Поет починає поему «зі стовпової доріженьки», на яке я зійшлися семеро мужиків-правдошукачів. Ця тема ясно видна протягом усього довгого оповідання, але для Некрасова дорога’ лише ілюстрація життя, мала її частина. Основна дія Некрасова — оповідання, розгорнута в часі, але не в просторі (як у Гоголя). В «Кому на Русі жити добре» увесь час звучать насущнее питання: питання щастя, питання селянської частки, питання політичного пристрою Росії. Тому тема дороги тут второстепевяа. При створенні своєї поеми Некрасов зайняв куди більше приземлейную позицію, чим Гоголь.
Це, на відміну від Гоголя, не позиція стороннього спостерігача, що дивить на своїх героїв з недосяжної висоти (така отстраненность відчувається в поемі Гоголя), якого мало торкає їхня доля, що сміється над ними, що холодним критичним розумом виводить глибокі узагальнення; ні, це — позиція людини, що «уживається» в образ кожного свого героя (будь те Матрена Тимофіївна, Єрмил Гирин, Савелій, богатир святорусский, Яким Нагой, холоп Яків, і, нарешті, Гриша Добросклонов), живе його життям, співпереживає йому й для якого важливіше всього щастя цієї людини (свого героя). Але так само як і в поемі Гоголя, у поемі Некрасова образ дороги виконує роль символу життєвого шляху, коли поет розповідає життя народного заступника Гриши Добросклонова. Перед Гришей коштує питання: який життєвий шлях вибрати, по якому шляху йти. «Одна простора дорога — уторована, страстей раба, по ній величезна, до спокуси жадібна йде юрба», «Інша — тісна, дорога чесна, по я їй ідуть лише душі сильні, велелюбні, на бій, на працю». І далі автор пише про те, що «зманила Гришу вузька, звивиста тропочка». Він вибрав шлях народного заступника, на якому «йому доля пророкувала шлях славний, ім’я голосне народного заступника, сухоту да Сибір».
Пісні про дві дороги, безперечно, перегукується по тематиці з ліричним відступом з поеми Гоголя про вибір шляху письменником. Некрасов, так само як і Гоголь, захоплюється людьми, що обрали другий, більше важкий шлях Однак Некрасов, піднімаючи гострі, насущні проблеми у своєму добутку, не надає темі дороги великого значення (в основному оповіданні вона всього лише композиційний прийом), Гоголь же, навпроти, піднімається над життєвою суєтою й показує життя широко, огляд у не вдаючись у конкретику, саме як шлях, як дорогу В обох поемах все-таки тема дороги є сполучної, стрижневий, але для Некрасова важливі долі людей, зв’язаних дорогою, а для Гоголя важлива дорога, що зв’язує все в житті. В «Кому на Русі жити добре, тема дороги є художнім прийомом, в «Мертвих душах» метою написання, головною темою, суттю добутку Поеми «Мертві душі» і «Кому на Русі жити добре» крім жанрового мають і інші подібності. Одним з них є подібність композицій поем, заснованих на подорожі головних героїв. Обоє автора хотіли написати добутку, у яких би відображалося реальне життя на Русі у всій її розмаїтості. «Який величезний, оригінальний сюжет!… Вся Русь з’явиться в ньому», — писав Гоголь на початку роботи над «Мертвими душами». І семеро мужиків — временнообязанних ідуть шукати по Русі, «кому живеться весело, привільно».
Таким чином, обидва сюжети зав’язані на подорожі, що дозволяє більш різноманітно показати життя різних людей Подорожани Некрасова побачили й «ярмонку», з усією її строкатістю й многоголосицей, і косовиця, і «бенкет на увесь світ», побували в селах, в одній з яких селяни, наприклад, майже добровільно «підкоряються» всім примхам поміщика, що вижив з розуму (глава «Мізинок»); в інший, загубленої в лісах, навпаки, нікому не хочуть підкорятися («Савелій, богатир святорусский»), побачили безліч різних людей: поміщиків і їхніх вірних слуг, селян-зрадників (таких, як Гліб) і чесних людей (Єрмил Гирин, Улас), народних заступників і бунтарів (Савелій). Мандрівники вислухали й сумне оповідання «щасливиці» Матрени Тимофіївни. Але до обраної мети вони так і не наблизилися, тому шлях їх нескінченний У Гоголя Чичиков не шукає щасливого, не шукає істину. Його змушує подорожувати по околицях міста NN особиста вигода, прагнення скупити душі померлих селян, які ще не враховані в «ревізьких казках». Він зіштовхується, в основному, з поміщицьким станом: від Манилова до Плюшкина. Дорога, обрана Чичиковим, звивиста й темна, так само як і його ціль.
Чичиков, цей талановитий по-своєму людина, розтрачує свої здатності впустую. Жадібність і бажання збагатитися рухають ім. Може бути, тому й шлях Чичикова не прямій. Дорога увесь час повертає, заводить його не туди, куди йому потрібно. Згадаємо, як він попадає до Коробочки. Заблудлий герой збився зі шляхи. Ця сцена символична: життя Чичикова нагадує подорожанина, що збився з дороги.
Не слід забувати також, що Гоголь хотів показати в наступних томах переродження головного героя, його моральне виправлення На нитку дороги в обох добутках як би нанизуються бусинки-фрагменти життя російського народу. І нитка ця, як і дорога, нескінченна. Поема Гоголя відкривається початком шляху П. И. Чичикова: «У ворота готелю губернського міста NN в’їхала досить гарна ресорна невелика бричка…»; і в Некрасова «на стовповій доріженьці зійшлися сім мужиків…
» Герої обох поем по шляху встречают. не тільки людей, вони бачать і навколишню їхню природу. От опис дороги з «Кому на Русі жити добре»: Широка доріженька, Берізками обставлена, Далеко протянулася, Песчана й глуха По сторонах доріженьки Ідуть пагорби пологі З полями, з косовицями, А частіше з неудобною, Занедбаною землею… Або: …Але ви, полючи весняні! На ваші сходи бедние Невесело дивитися!… Тут, як ми бачимо, зображення дороги є пейзажною замальовкою Інший опис зустрічаємо ми в «Мертвих душах»: «Ледь тільки пішло назад місто, як уже пішли писати по нашому Звичаю нісенітниця й дичина по обидва боки дороги: купини, ялинник, низенькі рідкі кущі молодих сосон, обгорілі стовбури старих, дикий верес і тому подібна дурниця…
«; або: «Щасливий подорожанин, що після довгої… дороги з її холодами, сльотою, брудом, невиспавшимися станційними доглядачами, бряжчаннями дзвіночків, починками, лайками… бачить нарешті знайомий дах з вогниками, що несуться назустріч…» У поемі Гоголя пейзажні замальовки, як правило, випереджають подальше оповідання: це або опис чергового поміщика, або ліричний відступ. Так, міркування про щасливого подорожанина, що нарешті потрапив у рідний будинок, передує міркуванню про два типи письменників.
Один вибирає шлях, на якому його чекають почесті й лаври, увага публіки. Іншої не шукає слави, він чесно описує всі мерзенності життя, бичує суспільні недоліки. Такий шлях важкий, але він єдино правильний. Цікаво, що саме цей ліричний відступ в «Мертвих душах» надихнуло Некрасова. Він створив вірш, присвячений пам’яті Н. В.
Гоголя, у якому в поетичній формі переклав зміст цього ліричного відступу («Блаженний незлобивий поет»): Блаженний незлобивий поет, У кому мало жовчі, багато почуття: Йому так щирий привіт Друзів спокійного мистецтва… Але немає пощади в долі Тому, чий шляхетний геній Став викривачем юрби, Її страстей і оман… З усіх боків його клянуть, И, тільки труп його увидя, Як багато зробив він, зрозуміють, И як любив він — ненавидячи! Обоє добутки залишилися незакінченими, і, по-моєму, подорожани Некрасова нескоро ще «у домішки відвертають і із дружинами побачать, і з малими хлопцями», тому що поняття «щастя» у всіх різне, та і є чи насправді щасливі люди на Русі? Некрасов відповідає на це питання ствердно.
Гриша Добросклонов, народний заступник, з яким мандрівники так і не зустрілися, повинен був примирити мандрівників, відповівши на їхнє питання. «Бути б нашим мандрівникам під родною кришею, якщо б знати могли вони, що діється із Гришею». Для Некрасова щастя — це безкорисливе, безкомпромісне служіння Батьківщині, народу. І саме такий герой зображений поетом у главі «Бенкет — на увесь світ». І незважаючи на те що подорожі Чичикова й сімох мужиків так і не закінчені, авторам все-таки вдалося показати багато сторін життя на Русі.
Але головне питання так і залишився без відповіді: «Русь, куди ж несешся ти? Дай відповідь: не дає відповіді». Пошуки. Глибини.
Дороги… Вічна тема шляху. Дві поеми-епопеї: «Мертві душі» Н. В. Гоголя й «Кому на Русі жити добре» Н.
А. Некрасова. Немов тонкою ниточкою пронизує ця тема обоє добутку, адже тільки через мандрівного, подорожуючого героя можна показати таку неосяжну країну, як Росія, вирішити глобальні проблеми Однак автори зовсім по-різному розкривають неї. Спробуємо зіставити дві поеми В «Мертвих душах» шукаючий — Павло Іванович Чичиков. Яку мету він переслідує? Він провертає гігантську аферу, щоб розбагатіти. А навіщо роблять свій довгий шлях семеро мужиків?
Їх хвилює зовсім інше: «Кому живеться весело, привільно на Русі?» Протягом чичиковской дороги, як смугасті верстові стовпи, виростають риси миколаївської Росії: збідніння широких кіл дворянства, що підсилюється дворянська заборгованість, розруха, деградація. Некрасов також ставить питання про минуле, сьогодення й майбутнє Росії: чи вмре царат, чи відбудеться селянська революція? Гоголь показує нам побут, розумовий розвиток (вірніше, його відсутність) поміщицької Русі, Некрасов же зображує Росію селянську На своєму шляху Чичиков, що очолює галерею «мертвих душ», зустрічає собі подібних. Це нерозумно-сентиментальний Манилов; дебошир, трактирний картяр, наклепник і пліткар Ноздрев; незграбний, грубий і цинічний Собакевич; боягузлива «дубинноголовая» Коробочка й, нарешті, Плюшкин — «діра на людстві». Шлях Чичикова до особистого збагачення закінчується повним провалом: він біжить із губернського міста, тому що афера його розкрита. Але автор не бичує свого героя; у самий складний у його житті момент письменник залишає героя на розпуття. Дорога й шлях Чичикова не завершуються вигнанням з міста. У героя, залишеного на дорозі, є ще шанс знайти щирий шлях у житті, виправитися.
Такий був задум Гоголя, адже він припускав створити ще два томи «Мертвих душ», де Чичиков повинен був повністю морально переродитися Селяни ж у шляху шукають щасливої людини: поміщика, чиновника, попа, купця, боярина, міністра, пануючи. У якімсь ступені вони досягли мети. Некрасов показав нам образ селянина Савелія, «богатиря святорусского», що персоніфікує волелюбність, силу й стійкість народу у випробуваннях. Щастя Савелія у вільнолюбстві, у розумінні необхідності боротьби народу. Тільки так можна домогтися «привільної» життя.
Але, в основному, у поемі зображується тяжка частка народу: Тошен світло, Правди ні, Життя тошна, Біль сильний… Гоголь теж показує селянство: самі «живі» герої поеми — селяни, талановиті, обдаровані, працьовиті, але, от парадокс, вони-те саме й мертві: «Пробка Степан, тесля, тверезості зразкової! А! От він, Степан Пробка, от той богатир, що у гвардію годився б!..
» Головний герой «Мертвих душ», Чичиков, закінчує свій шлях. Отут-Те й виникає тема дороги як філософського узагальнення: «И який же росіянин не любить швидкої їзди? Його чи душі, що прагне закружитися, загулятися, сказати іноді: «чорт забери всі!» — його чи душі не любити її? Її чи не любити, коли в ній чується щось захоплене-дивовижне? Здавайся, невідома сила підхопила тебе на крило до себе, і сам летиш, і все летить… тільки небо над головою, так легкі хмари, що так продирається місяць одні здаються недвижні…
» І дорога героя переростає в міркування автора про долю й шлях цілого держави Пошуки мандрівних мужиків допомагають Некрасову здійснити основний задум — показати життя народу, різні сторони селянської частки. Дорога ж Чичикова розкриває перед читачем поміщицьку Росію Обидві поеми яскраво показують нам негативні риси поміщицької, селянської Русі, однак і в Некрасова, і в Гоголя звучать оптимістичні рядки: Ще призначено тобі багато страждати, Але ти не загинеш, я знаю… «Русь, куди ж несешся ти?… постороняются й дають їй дорогу інші няподи й держави…» Герої закінчують свій шлях на розпуття, змушуючи нас задуматися: куди веде нас дорога життя, що чекає нас спереду?