Тема любові у творчості А. П. Чехова, А. И. Куприна, И. А. Буніна
Ти чужа, але любиш,
Любиш тільки мене,
Ти мене не забудеш
До останнього дня
И. А. Бунін
Я не можу й не хочу порівнювати цих письменників, просто тому, що вони пишуть про різний: різні ситуації, різні люди (ну що загального між Беликовим, Жовтковим і Арсеньєвим?). Тому я всіляко буду уникати порівняння, всупереч, бути може, здоровому глузду, і призиваю читача цього твору не вважати це помилкою, а вважати невеликим досягненням
Чехов, Куприн, Бунін… Тема любові у цих авторів іде по зростаючі: якщо в Чехова з його «маленькою людиною» любов аж ніяк не на першому плані — у його новелах серед соціально-історичних і загальнолюдських проблем любові відведена зовсім невелика роль, то любов купринского «природної людини» може стати трагедією, як в «Гранатовому браслеті». Інша справа — Бунін з його незабутніми «Темними алеями», «Життям Ар-Сеньева» і, звичайно, «Снами Чанга». Бунинская любов — це чарівництво, це сьогодення почуття, що відвідує людини, може бути, один раз у його житті, але через яке можна дуло револьвера прикласти до своєї скроні й спустити курок
Читач може не погодитися із мною: «А як же Беликов — «Людина у футлярі»? — запитає він.- Адже його любов обернулася трагедією». Але таке питання не застане мене врасплох, і я, пильно дивлячись йому (читачеві) в очі, задам зустрічний: « чиЛюбов обернулася трагедією?» І, загалом кажучи, чи була вона, любов? Що таке любов для Беликова?
Відповідаю: Беликов умер тому, що ушкодив свою оболонку, образно виражаючись, стріли Амуру, послані в його груди, розбилися об його футляр і проробили в ньому тріщини. Беликов не гідний любові; намагаючись ухопитися за цю соломинку, що раптово з’явилася в його житті, воно вже прирікає себе на смерть
«Похорони таких людей, як Беликов, дають велике задоволення»,- затверджує Чехов. Доводиться визнати й інше його твердження: любов дається лише тому, хто неї гідний
Плавно перейдемо від Теми любові у творчості Чехова до теми любові У творчості Куприна, до його містичного, але реальної, незрозумілої, але природної «Олесеві». Як говориться, «у зобі диханье сперло» і «навернулися сльози». Перефразовуючи епіграф, можу сказати, що Панич не забуде Олесю «до останніх днів». Так, вони — чужі друг для друга люди, може тому й любов у них схожа на сон: фантастична, вона яскраво спалахнула для нього, але швидко засліпила його ока. Казкові мотиви, що є присутнім на сторінках повісті («хатинка на курьих ніжках», «стара відьма-бабуля») романтизують історію, але закінчення зовсім не як у казці («Стали вони жити-поживати й добра наживати»). Відразу впадає в око неможливість їхнього з’єднання (Панича й Олеси): мири, у яких живуть герої, є паралельними, їхні долі не можуть схреститися; барикади, зведені тим способом життя, яким живуть Олеся й Панич, занадто великі. Панич думає про одруження, але не може уявити собі Олесю серед людей свого кола: фрачних джентльменів і напудрених дам. Говорячи сухими, банальними словами, Олеся підносить «урок моральної шляхетності парубкові».
Близькість, взаємовплив тим любові в Куприна й Буніна проявляються Саме в таких добутках, як «Гранатовий браслет», «Олеся», «Натали», «Сни Чанга». І я не можу удержатися від того, щоб не перейти до самого главномго
Бунін… Цей письменник непомітно ввійшов у моє життя, але перевернув у ній усе. Її донедавна розміряний плин змінився «бурою, імлою, хуртовиною» («Пан із Сан-Франциско»). Злетівши один раз на вершину щастя, обпаливши крила, я потрапив у цей бурхливий океан
Бунін відкриває цю заборонну тему — Тема любові. До нього ніхто так яскраво, так піднесено не писая про неї. «Темні алеї» — гімн любові, нобелівський цикл письменника, залишив у серце миємо незгладимий відбиток. «Рай можливий не тільки на небі!» — під таким лейтмотивом проходить цей цикл, написаний немов рукою Всевишнього, Не випадково, напевно, творчість Буніна невід’ємне пов’язане з моїм життям: адже письменник говорить відверто про щирі цінності, щирий сенс існування, щирому сенсі життя. У його добутках Натали Станкевич, Арсеньєв тільки пізнають це життя, роблять перші невпевнені кроки, розуміють контрастність цього життя: поруч із любов’ю завжди підлість, поруч із добром — зло. Бунін пише мрію, це як «побачити Париж і вмерти!». Заради декількох митей щастя й улаштований увесь світ — хіба це не так?
‘ Якщо «Темні алеї» — це «свято, що завжди з» тобою», те «Сни Чанга» — це шекспірівське питання: «Бути або не бути?».
Геніальна знахідка письменника — показати мир очами собаки. Трагедія підсилюється в сто крат, ненавмисна історія несправдженої любові перетворюється в трагедію всього миру. Автор ставить перед своїми читачами важкі запитання буття й не дає на них відповіді. Але оптимістичні мотиви, що звучать наприкінці оповідання, все-таки залишають у нас віру в життя, у любов. «Життя триває»,- затверджує Бунін
Взагалі, «Сни Чанга» — один з найдужчих добутків автора. Думки, висловлені письменником на сторінках оповідання, прості й банальні, тому й перебувають на рівні генія. «Важко змусити себе зрозуміти те, що людина, який ти любиш, може, зовсім не харчує до тебе такого ж почуття». Або: «Є,, брат, жіночі душі, які вічно нудяться якоюсь спрагою любові й від цього нікого й ніколи не люблять».
Профіль юності безсмертної Промайнув у вікні трамвая
Твір Буніна безсмертні, тому що покуда існує цей тлінний мир, у ньому завжди найдеться романтика, завжди з’являться два чоловіки, які люблять друг друга
Три автори, що писали свої кращі добутки в те саме час (хоча Бунін і після революції не замовчав, а навіть став лауреатом премії Нобеля), що присвятили свої кращі добутки дворянської России, що йде,- але які різні!
Тема любові у творчості Чехова — глузування над маленькою людиною принижує всі його почуття
Тема любові у творчості Куприна — це молитва, це щось платонічне, щось, що відбувається під бетховенську музику
Тема любові у творчості Буніна — це щире почуття, це щастя, це таїнствоо, що письменник «безсовісно» відкриває перед очами обивателя, це лірика почуттів
Загальне в цих письменників — це реалізм. В основу багатьох оповідань покладені реальні історії, що відбувалися в житті реальних людей, а «Життя Ар-Сеньева» — це просто автобіографія. Щогодини, щохвилини навколо нас відбуваються життєві трагедії, люди знаходять щастя, зустрічаються й розстаються: помітити те, що відбувається навколо нас,- от те, чим ми зобов’язані цим письменникам!