Твір по літературі: Тема любові в «Грозі» А. Н. Островського ТЕМА ЛЮБОВІ В «ГРОЗІ» А. Н. ОСТРОВСЬКОГО Любов покриває безліч гріхів Ев. від Петра, IV, 8 «Гроза», що показує страшний, темний мир самодурів і людей, що перебувають під їх п’ятої, освітлена, немов «променем світла», найдужчою героїнею Островського — Катериною, що стала «легендарним характером». Її щиросердечна сила йде від її особливого внутрішнього миру. Напевно, у кожного калиновца колись був свій мир, так же чистий, але, прийнявши панування самодурів або навіть стаючи ними, пішовши на безліч компромісів, вони розгубили його, або спотворили, або ж схоронили в самій глибині душі. А Катерина зберегла його недоторканним, тому що вона не пішла, вірніше, просто не змогла піти на компроміси із совістю й, може бути, тому не була зрозуміла іншими Катерина живе своїми почуттями й моральними поняттями й терпить спроби Кабанихи підкорити їх собі лише доти, «поки терпиться». Вона неосвічена й перевіряти все за допомогою розуму просто не може.
Може бути, будь вона розумна, вона б зрозуміла, чому так жалюгідна Тихін, і не стала б жадати від його подвигу, зрозуміла б егоїзм Бориса, не так сприйняла б пророцтво барині, але… Чи дали Жадову з «Дохідного місця» його розум і освіченість сили в боротьбі з життям? Немає. Переконання ж Катерини, на відміну від його, не вичитані, не почуті, а вистраждані, створені й прийняті нею самої, і ніхто й ніщо не змогло змусити її відмовитися від них. Віщун її — серце Відчуття миру в неї язичеське, сила почуттів надзвичайна, вона як би підноситься над землею на крилах і запитує Варвару: «Отчого люди не літають?
» Надмір почуттів виражається не тільки в цих поривах, але й у сльозах поутру, у той час коли вона ще жила, «як пташка на волі». Цим сильним почуттям було мало замилування природою й Божими храмами, зачарування оповідань мандрівниць і прочанок, вони самі створюють надзвичайну уяву, чудесне й глибоко поетичне. Ікони, слова мандрівниць про «храми золотих», «садах незвичайних» перетворюються в живі яскраві картини, сни, церкву стає раєм, Катерина бачить співаючих ангелів, відчуває себе що летить… Але християнство для Катерини не тільки основа уяви, не просто милі народні свята й ходіння в церкву. Для неї це закон, але не твердий закон Кабанихи, що виражається зовнішнім дотриманням звичаїв, порию застарілий і принизливих, а закон внутрішній, прийнятий повністю й исключающий будь-яке порушення його. Саме тому Катерина, зробивши гріх під впливом найсильнішого почуття, випробовує такі страшні мучення й докори совісти й шукає полегшення в покаянні перед всім народом.
Це підказано їй самим християнством, але калиновци шоковані: для них суд людської так само високий (якщо не вище), як і Божий. Катерина настільки вище цих людей, що не може бути зрозуміла ними Але до самої смерті, теж страшно гріховної, вона вірить у щире гуманне християнство. Вона говорить: «Гріх. Молитися не будуть? Хто любить, той буде молитися…» Те ж підтверджує й Кулигин: «…а душу тепер не ваша: вона тепер перед судією, що милосерднее вас!
» Для Катерини без віри загублений сенс життя. Тільки на почуттях і уяві не може створитися душу людини. А душу-те в Катерини така чиста, світла, що наповнює всю її істоту світінням, що зауважують всі, навіть Кудряш; за словами Бориса, «у неї на особі посмішка ангельська, а від імені-те начебто світиться». Високий внутрішній мир Катерини дає їй свідомість свого людського достоїнства, гордості. І саме це найбільше лякає й бісить Кабаниху: адже ніхто в її сім’ї цим достоїнством не володів, вона вважає це уразливістю або зарозумілістю. Почуття образи дійсно сильно в Катерини, воно проявляється вже в шість років, але це не просто язичеська сила почуттів, це ще підсвідоме поняття несправедливості й образи її достоїнства.
Катерина не виступає, як Кулигин, у захист цивільного достоїнства, вона навіть не знає назви цього почуття в ній, але воно проявляється в її словах, коли Кабаниха «точить» сина й невістку. А найдужче її почуття — любов. Вся істота Катерини пронизана нею. Любов до природи: не тільки в рідному домі, коли була щаслива, але й перед смертю вона співає гімн життя, гімн бездоганній красі природи.
Мені здається, що мимоволі, підсвідомо вона порівнювала прекрасний мир природи з тим миром, куди вона потрапила після заміжжя, де «всі начебто з-під неволі», навіть поклоніння Богові, і усвідомлювала, що, говорячи словами Кулигина, «цей мир був страшнее», у нього були «жорстокі вдачі». Це підсилювало її прагнення в небо, до природи, до чого отличающемуся від цього темного миру. І тому таку незвичайну силу й глибину приймає її любов до Бориса. Вона й Варвару любить «до смерті», і навіть жалість її до Тихона можна назвати якоюсь особливою любов’ю, все це не може бути порівнянне із цим найдужчим її почуттям. Любов її — «всепрощаюча», вона прощає Борисові те, чого вона не простила Тихонові, — боягузтво. Осліплена, вона не змогла відчути малодушності Бориса; любов її самовіддана: не про свою загибель думає — об нього, не про своє безчестя — про його «вічний покоре», Не молиться вона перед загибеллю тому, що сили й думи віддані коханій людині, про іншому не може думати У будинку свекрухи зіштовхуються глибокі сильні почуття, яскрава уява Катерини й християнські підвалини Кабанихи і їй подібних самодурів. По їхніх поданнях, Богові можна лише поклонятися, а Катерина-Те його ще й любить! Вона й «зав’янула», будучи не в змозі природно виражати свої почуття. І це протиріччя стає страшним, коли в Катерине з’являється почуття, до того ж одне із самих гріховних, з яким упоратися вона не має сил.
Із цього тупика у світі Калинова вихід один — смерть. І тому Катерина із самого початку томима передчуттям смерті: після самих щасливих митей їй «умерти схотілося…». Не боячись людського суду, вона сама себе судить: мир християнських легенд, у якому вона виховувалася, чистий, і душу-те її. чиста, « приховувати-те нічого не може», не може робити так, щоб було « шите-крито». Покаянням вона полегшила душу, але людський суд виявився страшний. Навіть пещення Тихона їй противні, і вони як докір. Життя перетворилося в нескінченне борошно, і про неї навіть «думати не хочеться».
«І людина ніщо. Порошиною у світі він. Але біль його громаднее Вселеної». Катерина змогла бути сильніше Лариси Огудаловой, що потрапила в таке ж положення, і сама перериває життя, умираючи в польоті — польоті долілиць, але польоті…