Тема «народних страждань» у поемі «Кому на Русі жити добре»

Тема «народних страждань» розвивалася автором у всій його творчості, вона характерна для добутків різного років. Згадати хоча б такі класичні вірші, як «Трійка», «Забуте село», «Міркування в парадного під’їзду», «Залізниця». А кульмінацією розвитку цієї теми — як у творчості Некрасова, так і в російській літературі взагалі — уважається поема «Кому на Русі жити добре?

«. На жаль, Некрасову не вдалося неї закінчити — він умер, залишивши недомальованої картину Русі. Однак, незважаючи на це, часто поему називають епопеєю народного життя, і недарма: вона, незважаючи на незавершеність, все-таки відбиває різні сторони російського національного характеру досить повно. Російський мужик, як заявляється в ній, — богатир (муляр Трохим, Савелій — «богатир святорусский»), але сила його не знаходить потрібного, корисного застосування, веде часто до нещасть (так, Трохим надірвався, вирішивши підняти занадто великий вантаж; з вини Савелія загинула дитина). Життєвого кредо будь-якого роботяги — терпіння й праця. Приклад цього — Матрена Тимофіївна, уособлення важкої жіночої частки; навіть сам бог, по вираженню Некрасова, втратив «ключі від щастя жіночого». Але терпіти російський мужик може тільки свого, російського.

Самоправність якого-небудь Фогеля («немчури») або пана Глухівського веде до злочину проти закону, хоча й виправданому з погляду людської справедливості Незважаючи на наявність у поемі таких героїв, як богатир Савелій, Яким Нагой, Єрмил Гирин, староста Улас, Матрена Тимофіївна, а також семеро «правдошукачів» — героїв, що зберегли справжню людяність, щиросердечне шляхетність, — зрозуміло, що жоден з них не змінить нічого в положенні російського села. Ніхто з них не діє в цьому напрямку, кожний трудиться й терпить, досягає успіхів — але змін до кращого як особисто для них, так і для селянства в цілому не відбувається Зате ненависть мужиків до гнобителів-поміщикам позначена досить чітко. Некрасовский селянин може виразно й толково пояснити, за що ж він не любить пана. Зате всі інші соціальні симпатії й антипатії селянина менш певні. Чим, наприклад, мужикам не догодили попи, за що їх кличуть «породою жеребячьею»?

Брати Губіни, Іван і Митродор, зніяковіло відповідають на це питання: «Не самі…По батькам //Ми так-те…». От вона — правда селянська. Діти успадковують неї від батьків, дідів, прадідів і так далі. Так і проявляється одна з рис російського народного характеру. Це не особистий досвід сімейства Губіних, а загальнонаціональна риса, споконвічна, висхідна до глибокої стародавності.

Особистість у селі не повинна виділятися, а, навпаки, керуватися загальними правилами, думкою маси. Тобто в російському народі сильно загальний початок, найкраще виходить те, що робиться «усім миром»; так, не знаючи суті справи, ганяють із села в село Егорку Шутова. За що бити? Невідомо, але «так покарано».

Одностайні вони й по питанню про «холопів зразкових» — загальне презирство Якову Вірному й «страждаючий» подагрою «вірному рабові» князя Переметьева. Народний характер не можна охопити цілком в одному добутку, та й трохи не вмістять всієї його ширини. Некрасову вдалося відбити значну частину народної свідомості, але зумів він це зробити тільки за весь період своєї літературної діяльності. Російський національний характер перетерплює постійні зміни, народжуються нові й умирають старі типи, і тому народне життя в зображенні Некрасова — лише невеликий (хоча, віддаючи належне майстерності поета, — досить яскраво намальований) період розвитку народного характеру Геніальність Некрасова в зображенні «думки народної» нерідко змушувала критиків говорити про народності творчості поета взагалі й конкретно про народності поеми «Кому на Русі жити добре?

«. И дійсно, важко посперечатися з тим, що присутність у добутку «думки народної» неминуче гарантує наявність у нього цієї якості. Звичайно народності того або іншого добутку обумовлена співвідношенням індивідуальної творчості автора й колективного, ступенем творчого запозичення мотивів, образів, поетики народної поетичної творчості — іншими словами, фольклору Також поняття народного мистецтва позначає глибину художнього твору, важливість його ідей і образів для розвитку суспільної самосвідомості, для пізнання життя всіх націй. Як уже не раз було відзначено, Некрасов у своєму добутку торкнув дуже глибоких питань, соціальні й суспільні, моральні й філософські.

Він як би підсумував все сказане попередніми авторами, а також привніс деякі свої, нові ідеї, міркування про теперішню сутність і перспективу майбутнього для Росії. Він зумів яскраво й наочно оголити перед читачем виразки сучасного йому суспільства, показав вдачі й дворянські, і селянські, і церковні. Адже поняття «думка народна», на мій погляд, містить у собі не тільки зміст «народного духу», «народної душі», так вірогідно намальованої Некрасовим в образах російських богатирів. «Думка народна» — це ще й міркування автора над майбутнім Росії, вираження його «думки» про долю свого народу, його жаль про його невдачі й замилування його достоїнствами