Твір по літературі: Тема петербурга в добутках Н. В. Гоголя До теми Петербурга зверталися багато поетів і письменники. У російській літературі це місто з моменту свого виникнення сприймалася не тільки як нова столиця, але і як символ нової Росії, символ її майбутнього. Однак відношення до Петербурга в російській свідомості завжди було двоїстим. Одні бачили в ньому гордий «град Петров», інші — прокляте місто, що випадково виникло над водною безоднею всупереч стихії й розуму. А. С. Пушкін одним з перших показав суперечливий вигляд Петербурга, «міста пишного, міста бедного».
У поемі «Мідний вершник» північна столиця, що стала пам’ятником сміливим задумам великого імператора, віднімає останню надію в Євгенія. За парадною пишністю Петербурга ховається холодний, жорстокий мир людського безправ’я. Місто байдуже до долі «маленької людини». Ця думка одержала блискучий розвиток у творчості Н. В. Гоголя. Автор «Носа», «Записок божевільного», «Невського проспекту», «Шинелі» створив художній образ столиці, у якому виражена соціальна й моральна суть міста. Гоголівський Петербург — місто злиденних чиновників, мастерових, бідного люду — протистоїть парадному блиску Невського проспекту. Краса головної вулиці примарна й оманна.
Вона не може сховати вбогості й трагізму життя більшої частини міста, жахливого вивороту столиці. «ПРО, не вірте цьому Невському проспекту!.. Усе обман, усе мрія, всі не те, чим здається!» — викликує Н.
Гоголь. За зовнішньою нарядністю завжди чисто підметених тротуарів Невського проспекту, по якому рухаються низки карет і потоки щегольски виряджених перехожих, ховаються розбиті мрії, втрачені ілюзії, покалічені людські долі. Кінчає життя самогубством художник Пискарев, що не витримав зіткнення з реальним Петербургом. У місті, де цінуються тільки багатства й чини, де тріумфує самовдоволена вульгарність, гине талант ще одного художника — Чарткова, що розтратив впустую свій великий дарунок, що проміняв натхнення на гаманець, туго набитий монетами Але враждебнее всього ставиться Петербург до «маленької людини». В «Записках божевільного» Н. Гоголь словами одного зі знедолених героїв, чиновника Поприщина, розкриває суперечливість і несправедливість суспільного устрою: «Усе, що є кращого на світі, усе дістається або камер-юнкерам, або генералам».
Атмосфера байдужності й жорстокості зводить Поприщина з розуму. Але його свідомість настільки перекручена помилковими цінностями Петербурга, що у своїх хворобливих мріях він бачить себе таким же, як ті, із чиєї вини доводиться страждати бідним чиновникам. Поприщин сам хоче розпоряджатися людськими життями, прагне потрапити в ранг тих, кому «усе дозволено». Його збуджений розум народжує образ Фердинанда VIII, з яким герой ототожнює себе Не менш драматична доля іншого петербурзького жителя — Акакия Акакиевича Башмачкина, «вічного титулярного радника», у якому безглузда канцелярська служба вбила всяку живу думку. Єдина мета його життя — нова шинель. Він думає про неї, як інша людина — про любов, про сім’ю. Заради її герой іде на позбавлення й напівголодне існування.
Не було людини счастливее Акакия Акакиевича, коли кравець приніс йому шинель. Але радість виявилася недовгою: уночі його ограбували. Ніхто з навколишніх не приймає участі в нещасливому чиновнику. Дарма шукає допомоги Башмач-Кин і в «значної особи». Самотній, відкинутий усіма, доведений до розпачу, він умирає від застуди. Причина його хвороби не холод петербурзької зими, а, скоріше, людська байдужість. Злочинна безсердечність проявляє Петербург і до капітана Копейкину. Суспільство виявилося черствим і бездушним стосовно героя Вітчизняної війни 1812 року, інвалідові, що втратився всіх засобів ксуществованию. Петербург Н.
В. Гоголя — це місто, у якому фантастичн і реальне перебувають у нерозривній єдності. Тут можливі самі незвичайні події. Зниклий ніс майора Ковальова живе власним життям і до того ж має більше високого чина, чим його хазяїн. Усе зрушено у світі. Усюди панує хаос, валять звичні подання про добро й зло, головним достоїнством стає не честь, а чин.
Місто здатне принизити людини до того рівня, коли він уже перестає зауважувати ступінь свого падіння. Пирогів залишається самовдоволеним, не бентежачись пороттям, улаштованої йому за залицяння. В. Бєлінський писав: «Пискарев і Пирогов — який контраст!..
ПРО, який зміст схований у цьому контрасті! І яка дія робить цей контраст! Пискарев і Пирогов, один у могилі, іншої — задоволений і щасливий, навіть після невдалого залицяння й жахливих побоїв!» Такий Петербург, місто «хрестів і зірок»: кращі гинуть, вульгарн і обмежені процвітають Дуже точно помічає А. Герцен одну важливу особливість північної столиці: «У долі Петербурга є щось трагічне, похмуре, величне». Ця думка приходить на розум при знайомстві з добутками Н. В.
Гоголя