Тема подвигу радянського народу у Великій Вітчизняній війні Вогонь слави в Кремлівської стіни на могилі Невідомого солдата. Символ вічності — вогонь і камінь. Пискаревское цвинтар у Санкт-Петербурзі… Мамаев курган… Скільки їх, таких відомих і не дуже відомих пам’ятників на місцях минулої війни. Але вічним пам’ятником героїзму є не тільки залізо, але й книги овойне. Тема Великої Вітчизняної війни зайняла одне із провідних місць у літературі післявоєнного років. І зараз вона продовжує бути актуальної. Багато письменників самі пройшли важкий солдатський шлях, багато хто з них були свідками великої трагедії й великого подвигу Безліч книг написана про війну.
Не залишають байдужими добутки К. Симонова і Ю. Бондарева, В. Кожевникова, В. Бикова й багатьох інших. Ми бачимо війну, те намальовану великим планом, начебто із пташиного польоту, те який-небудь окопчик, де збиралися бійці, щоб перекурити. Ми бачимо генералів і рядових, розвідників і піхотних лейтенантів, героїв і дезертирів. Так хіба можна хоча б перелічити вся велика розмаїтість літератури про війну?
Але для мене улюбленими залишаються добутки Б. Васильєва про людей, що «пішли, не долюбив». Зворушлива до сліз повість «А зорі тут тихі…». Але зараз мені б хотілося зупинитися на іншому його добутку — «У списках не значився». Чому? Помнете, як у Твардовского: «Але синові було, нехай довідається мати, особою на Захід легше вмирати». А особою на Схід?
Це були герої з героїв, які, залишившись, боролися з ворогом до останнього Це добуток про те, який шлях зрілості проходить за короткий строк оборони Брестської міцності 19-літній лейтенант Микола Плужников. Хоча в повісті описується всього трохи «мирних» днів Плужникова, але для нього вони насичені важливими подіями. Тільки що Микола закінчив військове училище. По своєму проханню одержує призначення в одну із частин Особливого Західного округу командиром взводу. Ледь викроївши полудня, щоб попрощатися з матір’ю й сестрою, і встигши закохатися в подругу сестри, молодий офіцер їде до місця призначення. Пізно вночі 21 червня 1941 року він прибуває в міцність, маючи намір ранком з’явитися до командира, щоб зарахуватися в списки й приступитися кобязанностям. Але почалася війна, і Плужников так і залишився поза списком.
Звідси й назва повести. Це тільки зовнішня канва. Головне — це показ героїзму й внутрішньої краси наших воїнів. Письменник говорить, що після трьох перших днів лютих боїв «дні й ночі оборони фортеці злилися в одну-єдиний ланцюг вилазок і бомбувань, атак, обстрілів, блукань по підземеллях, коротких сутичок з ворогом, схожих на непритомності, мінут забуття й постійного, виснажливого,, не минаючого навіть у сні бажання пити». Коли німцям удалося ввірватися в міцність і розірвати її оборону на окремі, ізольовані вогнища опору, вони стали перетворювати міцність у руїни. Але вночі руїни оживали знову. «Пораненою, обпаленою, виснаженою спрагою й боями кістяки в лахміттях піднімалися з-під цегл, виповзали з підвалів і в штикових атаках знищували тих, хто ризикував залишитися на ніч. І німці боялися ночей.