Серед канадських письменників, що пишуть на тему «природа й людина», цікава творчість сучасного прогресивного письменника Фарли Моуета, тим більше що захисту малих народів від ворожих сил сучасного капіталістичного миру він у своїх книгах приділяє велику увагу. Фарли Моует — відомий канадський письменник середнього покоління; крім художньому творі, у нього є й ряд археологічних і етнографічних робіт, а також книг і статей по дослідженню канадської Півночі. Перша своя подорож в арктичні країни Моует зробив п’ятнадцятирічним підлітком разом зі своїм двоюрідним дідом, відомим біологом і мандрівником, і з тих пор міцно зв’язав себе з Арктикою. Про свою особливу прихильність до Півночі й малих північних народів — індіанцям і ескімосам — Моует так сказав в одному зі своїх інтерв’ю: «Діти часто мріють про подорожі.
Я запитував хлопчиськ, одного, п’ятого, десятого: «Куди б ти хотів відправитися? » Мені відповідали — у джунглі, в Африку, у Бразилію. А я хочу, щоб вони дивилися не тільки на Південь, до і на Північ». Інтерес Моуета до північних земель поширився й за межі його батьківщини. Він кілька разів бував у Радянському Союзі, і в результаті його поїздок по Сибіру в 1970 році вийшла’ книга «Моє відкриття Сибіру», у якій канадський письменник правдиво й увлеченно розповідає про безкрайні сибірські простори, про людей, про грандіозне будівництво, що йде в нашій країні. Фарли Моует не тільки займається вивченням канадської Півночі, але близько до серця приймає долю ескімосів і індіанців. Він сам прожив якийсь час у поселенні невеликого ескімоського плем’я ихалмютов — відважних мисливців на оленів, народу сміливого, терплячого й дуже доброго.
І в результаті він написав книгу «Люди оленячого краю», що відразу ж була переведена майже’ на всі європейські мови; російською мовою вона вийшла в 1963 році. У наступних своїх книгах — «Зневірений народ», «Не кричи, вовки!» і інших — Моует також розповідає про страждання й гірку долю народностей Крайньої Півночі.
Не тільки як письменник, але і як суспільний діяч Моует веде боротьбу за надання допомоги цим племенам, про які «забуло» канадський уряд. Моует написав кілька книг спеціально для дітей про звірів і птахів, що населяє ліси Ньюфаундленду,- «Чорний насмішник», «Совина сім’я», а також пригодницькі повісті з життя ескімосів, індіанців і інших північних жителів сучасної Канади: «Загублені в тундрі» і «Проклін могили вікінга» (1966). Остання із цих двох книг у перекладі на російську мову вийшла в 1972 році. Говорячи про літературу, присвяченій темі «природа й людина», необхідно відзначити ще кілька книг сучасних американських письменників, оцінених по достоїнству в себе на батьківщині й уже завоювали любов наших юних читачів.
Жодна американська або канадська антологія для дітей не обходиться без ім’я американського письменника-ковбоя Виля Джемса. Його повість «Димку» стала такою ж класикою, як пенталогия Фенимора Купера про Шкіряну Панчоху або «Біле ікло» Джека Лондона. Російською мовою «Димку» уперше з’явилася в 30-х роках і витримала кілька видань. Повість Виля Джемса «Димку» розповідає про дике лоша — мустангу. У ній все достоверно й у той же час романтично, але це не помилкова романтика ковбойських фільмів, а романтика складної й відповідальної праці ковбоїв. Ліричність відносини до чотириногого героя сполучається в автора із щирою повагою, коли він говорить про гуманність людини, що працює з диким конем, його терпінні, витримці, розумі. От ще одна «біографія», теж зовсім несхожа на попередні,- про молодого тюленя по кличці Бастер у повісті американського письменника Арчи Бинза «Бастер, до мене!
» (1962). Герой повести тринадцятилітній хлопчик Клинт, що живе з родителями на тихоокеанському узбережжі в районі Сиетла, на заході США.
Батько Клинта — лісоруб і сплавник, найближчі сусіди — майже всі рибалки, так що читач довідається багато корисного й цікавого про людей цих професій. Один раз батько приносить Клинту немовляти дитинчати — тюленя, що залишився один без матері, зовсім ще маленький, білий, пухнатий, що не вміє не є, пі плавати. І Клинт* береться його вигодувати й виховати. Багато забавних пригод відбувається з ручним тюленем Бастером.
Як говорив Джеймс Кервуд: «У житті диких звірів, як і в людському житті, є свій трагізм, свій особливий гумор, свій пафос». Мабуть, у книзі Арчи Бинза більше гумору.
Повість позбавлена всякого нальоту сентиментальності, вона написана в стриманій, діловій манері, стиль її досить своєрідний, вона повідомляє багато достовірних і корисних відомостей, практичних і наукових. А висновок той же, що й у кращих книгах про природу: любите й бережіть все живе, у природі все влаштовано мудріше й справедливіше, ніж у суспільстві людей. Цей висновок ми знаходимо не тільки в книгах про природу. Досить згадати творчість ернеста Хемингуея, ранні оповідання Джона Стейнбека, повість «Однолітки» Марджори Киннан Ролингс, дитячу казку суворого реаліста елтона Синклера «Гномобиль», мрії юного героя в романі «Над прірвою в житі» Джерома Селинджера — усюди мова йде про що очищає й піднімає ролі природи.
Їй протиставляється принизливий і нерозумний порядок, що панує у світі людей, тобто в сучасному» буржуазному світі. І протиставлення це звучить свого роду соціальною критикою, нехай трохи однобічної, але цілком щирої.