Тема шляху в лірику А. А. Блоку

Твір по літературі: Тема шляхи в лірику А. А. Блоку А. А. Блок народився в Петербурзі у дворянській сім’ї. Його батько був професором Варшавського університету по кафедрі державного права. Мати займалася літературною діяльністю. Ніхто в сім’ї його ніколи не «переслідував», всі тільки любили й балували. «Музика старих російських сімей» звучала навколо дитини. «Бабусі, тіточки, нянюшки», краса навколишньої природи, віддаленість і огражденность будинку Бекетових від всіх проблем і злигоднів життя — все це формувало душу й свідомість майбутнього поета Але от «Сашурочка» поступово перетворився в «Сашуру», в «Сашка».

І Блоку з його затишного бекетовского будинку «покликав» зовнішній мир: Поринав я в море конюшини, Оточений казками бджіл Але вітер, що кличе з півночі, Моє дитяче серце знайшов Мир притягає поета своєю новизною. Але його Блок називає «північчю» — це тривожний, незвіданий край. Це було тільки передчуття бажаного й разом з тим тривожного повороту у власній долі, а остаточному розриву з бекетовским будинком послужила любов Блоку до Л. Д. Менделєєвій.

Це почуття допомагає поетові вийти за межі миру, створеного сім’єю. І він залишає рідний бекетовский будинок, затишок і спокій міняє на невідомість: «Я вийшов у ніч…». Основна тема цього вірша — це шлях життєвий, людський. Поет називає зовнішній мир «уночі», тому що він не знає його й не готів до самостійного життя, але Блок сподівається всі «довідатися» і «зрозуміти»: ПРО, як зрозуміти, звідки стукіт, Звідки буде чутний голос У кожної людини свій життєвий шлях. У Блоку — це шлях пізнання, шукання, це шлях зміни людини Тема шляху одержує свій розвиток у поемі «Солов’їний сад».

Ми бачимо неспокій, сум’яття ліричного героя, бажання любові й заспокоєння. Але тому що для Блоку життя — це вічний пошук і рух, те необхідний вибір: бекетовский будинок або зовнішній мир. Душу ліричного героя, та й самого поета, роздвоюється між любов’ю й боргом, між бекетовским боргом і зовнішнім миром. Це сум’яття виражене в питанні: Наказанье чи чекає иль нагорода, Якщо я ухилюся від шляху? Ліричний герой так і не знаходить спокою, він розуміє необхідність вибору й одночасно його неможливість, тому що душа й свідомість роздвоюються між любов’ю й боргом. Це трагічна тема. Ліричний герой, поринаючи в новий для нього мир, поступово починає дізнаватися й розуміти його.

Але тема шляху, по Блоці, — це ще шлях пізнання, шукання Поет «виходить» у зовнішній мир, в «ніч», і починається його самостійне життя, повна труднощів і перешкод В 1898-1904 роках А. Блок створює перший цикл — «Вірші про Прекрасну Даму». Ранній період творчості поета пройшов під знаком містично пофарбованих мріянь, «Вірші про Прекрасну Даму» стали спробою Блоку розібратися в питаннях, які будуть хвилювати його протягом всього життя «Серафім зі свого безпредметного миру впав прямо в петербурзьку ніч», — писав К. И. Чуковський у своїй книзі про Блок. І дійсно, на початку 900-х років поет відкриває для себе кричуще протиріччя реальної дійсності. Це змінює весь лад його поетичного мира В 1902-1904 роках Блок створює другий цикл віршів — «Розпуття». Уже сама назва говорить про перегляд колишніх ідеалів і про пошук нових шляхів. «Розпуття» сприймаються поемою пізнання конкретного життя.

Вона ще не зрозуміла, але прагнення проникнути в таємниці живого миру очолює. Надалі ця тема одержить свій розвиток у циклах віршів «Місто» (1904- 1908), «Страшний мир» (1909-1915) і в інших добутках. Тут на зміну піднесеному поклонінню приходить тривога. Все непонятно й страшно. Поет пильно вдивляється в новий мир і по-своєму розповідає онем. Наприкінці 1903 року був написаний вірш «Фабрика» , яких можна розглядати як крапку повороту на творчому шляху Блоку. Тут він заговорив про нещасний, жебраків, голодних людях, знедолених, принижених, обманутих «ситими». У сусідньому будинку вікна жолти. По вечорах — по вечорах Скриплять замислені болти, Підходять люди кворотам.

Так починається вірш «Фабрика». Слово «жолти» відразу залучає своєю орфографією. Цей епітет поет використовує для вираження негативних почуттів — відрази, відчуження. Інший «мовець» епітет вірша — чорний. «Недвижний хтось, чорний хтось» — втілення страшних сил, насильства, наруги над людьми. Тут не названий цей «хтось»: це й фабричний гудок («Він мідним голосом кличе»), і ті невідомі, які «у жолтих вікнах засміються, що цих жебраків провели». Така недомовленість, моторошна таємничість тільки підсилює емоційний вплив на читача.

Неважко догадатися, на чиїй стороні автор. Поет співчуває, співчуває миру «злиденних», але він жахається тої покірності, що проявляють люди: Вони ввійдуть і розбредуться, Навалять на спини лантухи Мотиви «Фабрики» одержують свій подальший розвиток у творчості Блоку в період революційного підйому 1905 року. Місце дії віршів — місто. Який же місто Блоку? Сірий, мрячний… У нього серокаменное тіло, тьмяні площі, жителі — сірі виденья мокрої нудьги. Провулки, вулиці, тротуари… Життя кошмарне…

«Забвенье купити» можуть тільки люди, що віддаються пияцтву, розпусті, або самогубця. За картинами блоковского міста впізнається місто конкретний — Петербург, воно в тодішнім сприйнятті й зображенні поета перетворюється в арену «дивних і жахливих» подій. Це місто «моторошний» і «демонічний», населений фантастичними персонажами — безмовними «чорними чоловічками», «п’яними червоними карликами», що регочуть «невидимками». І треба всім панує грізне місто: «И мене поглинули будинку…» У вірші «Ситі» із циклу «Місто» Блок виражає щиру ненависть до миру «ситих», які «нудьгували й не жили».

Поет малює їхніми мертвими фарбами: «жовті» кола на особах, «пергаментні мовлення». Автор показує антидуховність, міщанство, внутрішню злиденність миру «ситих». Блок побачив, що зовнішній мир — це мир соціальної нерівності, соціальної несправедливості, соціального разъ єднання, і тому — мир зла. У вірші «На залізниці» читаємо: Любов’ю, брудом иль колісьми Вона роздавлена — усе боляче. Цей вірш закінчується смертю героїні, який раніше поклонявся Блок. Зруйновано всі надії. Щиросердечний стан ліричного героя виражено словом «боляче». Для поета зовнішній мир — це ще мир болю й уболівай.

Немає тут. радості й любові У циклі «Страшний мир» Блок заявляє нове розуміння миру. Ми стаємо свідками взаємин героя зі своєю душею: «Глянув у своє серце… і плачу», — тому що «на дні твоєї душі, безрадісне й чорної, безвір’я й смуток». Ця роздвоєність душі героя свідчить про поглиблення драматизму. Навколишній світ збиває душу людську із щирого шляху, калічить життя людей. Але це відбувається непомітно для самої людини: Тіло тихо холоділо, Пробудився: тридцять літ Хвать-Похвать, — і серця немає.

Таким чином, головне в пейзажі душі ліричного героя — страшно всі Страшний мир — це не тільки мир зовнішній, але й мир внутрішній, мир у душі ліричного героя, тому що це передчуття загибелі, смертельної утоми, це безрадісний мир Та ж тема шляху й у віршах про Росію. Блок уважав, що Росія як рух, як шлях — це шлях усього людства до знаходження ідеалу, гармонії. От що ми читали в листі до Станіславського від 9 грудня 1906 року: «Цій темі (темі батьківщини) я свідомо й безповоротно присвячую життя. Усе яскравіше усвідомлю, що це найперше питання, самий життєвий, самий реальний. До нього-те я підходжу давно, з початку свого свідомого життя…» Образ батьківщини, Росії, «проявляється» у віршах Блоку поступово. Вона начебто відкриває те один свій лик, те іншої. Але одне почуття пронизує всі вірші поета — це почуття безоглядної любові. «Як і жити й плакати без тебе», — викликує Блок, у Росії для нього все — «життя або смерть, щастя иль погибель».

Таким чином, ми бачимо, що ліричний герой поеми Блоку, вийшовши в «ніч» і поставивши перед собою завдання «довідатися, зрозуміти», домагається мети. Шлях цей складний і важкий, але пізнаваний. Особистість творить сама себе. Тема шляху — це тема самовизначення, процес духовного руху. І незважаючи на весь трагізм, Блок заявляє: «И я люблю цей мир жахливий!»