Темою даного вірша є природа. Автор описує перехідний стан природи від ночі до ранку. Опис ночі й природа вночі гарна. Автор не використовує дієслова — це надає віршу більшу виразність і красу. Величезна кількість глухих приголосних у кожній строфі сповільнює мовлення, робить її тягучої, більше плавній, співзвучної поетичній мові XX століття.
Всі три строфи цього вірша утворять одне-єдине речення. Закінчується 1 строфа й друга продовжує її, закінчується друга — продовження третя строфа. Начебто невеликі кадри Вірш дуже гарне, співуче, хочеться придумати до нього музику й проспівати Навколо даного вірша було дуже багато суперечок люди сприймали його кожний по-різному : багато хто вважали, що цей ліричний добуток «чистої води»,що воно в пору потрясіння оспівувати трелі солов’я. Вірш ц чітке, прозоре, влучне, дія якого відбувається на лузі, не далеко від струмка, на природі. Читаючи його, подумки переносишся на лугову галявину, свіжість уливається в легені. Хочеться залишитися там назавжди, ніколи не йти звідти. «Шепіт, боязке диханье» — сама назва говорить саме за себе.
Шепіт це щось дуже тихе, щось, щоб не порушити тишу. Боязке диханье — тихе диханье схоже з пошепки.
Це все для того, що б не порушити «життя» природи, неї стан Ці слова допомагають читачеві більш яскраво представити происходящее в даний період. Цими словами автор намагається підкреслити всю красу, акуратність незвичайної природи. У вірші персоніфікується струмок. Цим автор хоче показати те, що природа живе й дихає. Дихає кожною травинкою й кожний листиком, кожною крапелькою роси або струмка.
І те, що люди не вважають її живий це неправильно. Навіть коли наступає ніч — все живе, живе своєю не кожному зрозумілим життям. Автор використовує у своєму вірші несподівані асоціації, наприклад одна їх їх «світло нічний».Уночі практично не буває світла. Уночі наступає тиша, спокій і темрява Поряд з таким пересічним прагненням до статку в цієї людини був неабиякий поетичний дарунок. Все життя, а вмер Фет у віці 72 років, він не переставав створювати те, що сьогодні ми називаємо великою російською літературою, скарбницею нашої поезії: Я тобі нічого не скажу, И тебе не стривожу нітрохи, И о тім, що я мовчачи повторюю, Не зважуся нізащо натякнути Перший ліричний збірник віршів поета «Ліричний пантеон» вийшов тільки в 1840 році. Після виходу книги до нього швидко приходить популярність.
Але вона була недовгою. Інтерес до поезії в другій половині 40-х років різко падає. В 1845 році Фет надходить на військову службу, тому що розуміє, що заняття літературою не принесе грошей. Через 13 років він виходить у відставку в чині майора. За два роки до цього він знову починає писати вірші, встановлює дружні стосунки з літераторами «Сучасника» (Н.
А. Некрасовим, И.
С. Тургенєвим, В. П. Боткіним, А.
В. Дружиніним, пізніше з Л.
Н. Толстим). Фет починає багато писати й друкуватися. У світло виходить його новий збірник. Для цього періоду поезія Фета незвичайна, вигадлива, витончена. Вона повна недомовок, недомовленості.
Критика знаходить у ній незвичайну мелодійність Чайковський писав про Фете: «Уважаю його поетом абсолютно геніальним… Фет у кращі свої мінути переходить із меж, зазначених поезії, і сміло робить крок у нашу область. Тому часто Фет нагадує мені Бетховена». Ряд віршів Фета написаний у традиції романсу: На зорі ти її не буди, На зорі вона солодко так спить, Ранок дихає в їй на груди, Яскраво пишет на ямках ланіт… …І чим яскравіше грав місяць, И чим голосніше свистів соловей, Усе блідни ставала вона, Серце билося больней і больней… У виборі образів Фет буває часом дивно смів: Не життя жаль із томливим диханьем, Що життя й смерть?
А жаль того вогню, Що просяяв над цілим мирозданьем, И в ніч іде,- і плаче йдучи Але до 60-м років Фет виявляється на периферії літератури й ще раз різко міняє свою долю. Він стає поміщиком, майже не пише віршів. Цілком віддається землеробству, господарським турботам. В 1873 році вийшов довгоочікуваний указ про приєднання Панаса Фета до роду Шеншиних. Фет починає мати всі права дворянина.
Перемінивши маєток, після тривалої перерви він знову починає писати вірші. Він дає їм назву «Вечірні вогні». З поетом відбувається чудо. На старості років він пише цілком юнацькі, свіжі вірші. Вони повні пильності, гостроти сприйняття, благоговіння перед красою природи: И знову в напівсвітлі нічному Серед мотузок, натягнутих туго, На дошці етвй хибкої вдвох Ми коштуємо й кидаємо друг друга Фет увійшов в історію російської поезії як представник так званого «чистого мистецтва». Він затверджував, що краса — єдина мета художника. Природа й любов були головними темами добутків Фета.
Але в цій порівняно вузькій сфері талант його виявився з величезним блиском. Фет збагатив російську лірику новими ритмами, інтонаціями, новими прийомами Сіяла ніч. Місяцем був повний сад Лежали Промені в наших ніг у вітальні без вогнів Рояль був весь розкритий, і струни в ньому тремтіли, Як і серця в нас за песнею твоєї Героїня цього вірша — Тетяна Берс, сестра Софії Андріївни Толстой. Фет, почувши спів Берс один раз увечері, сказав їй: «Коли ви співаєте, слова летять на крилах». Фет вплинув на наступний розвиток російської поезії. Він — як би міст від Державіна й Батюшкова до Блоку, якого ріднить із Фетом поетичний максималізм. Тонка поезія Фета буде жити вічно, його вірші й пісні прийняті в будь-яких соціальних шарах нашого суспільства.
Вони стали частиною цього суспільства, невід’ємною частиною, як місяць і зірки