Тема виховання й утворення в п’єсі «Недоук» Денис Іванович Фонвізін знаменитий насамперед як автор комедії «Недоук». Це одне із самих значних літературних творів XVIII століття. Основна тема п’єси — соціально-політична: описується повна відсутність міри й здорового глузду в поводженні поміщиків, підтримуваних владою й безправ’я кріпаків («З тих пор, як усе, що в селян не було, ми відібрали, нічого вже здерти не можемо»). Однак не менш важлива тема виховання й утворення, теж яскраво зображена в комедії. За основу для образа Митрофана Фонвізін взяв розповсюджений тоді образ не закінчив навчання дворянського підлітка. У ті часи діяв указ Петра I про те, що всі дворянські сини були зобов’язані до 20 років учитися, а інакше їм було заборонено женитися і йти на службу.
Тому багато хто, і Митрофан у їхньому числі, училися фіктивно, як говорив сам Фонвізін, «через виховання розуміли вони одне харчування». Пані Простакова теж не приховує цього факту: «ти хоч для виду повчися, щоб дійшло до вух його, як ти трудишся!». Також у п’єсі згадується, що Митрофан «летить у чини, лежачи на боці», тобто по документах він служить, одержуючи при цьому звання й нагороди, а насправді навіть не виходить із будинку Звичайно ж, утворені російські люди того часу, до яких ставився й сам Фонвізін, наполегливо повторювали, що всьому росіянинові дворянству утворення необхідно. У комедії позитивні розумні герої (Правдин і Стародум) говорили: «май серце, май душу й будеш людиною за всіх часів», «Золотий дурень — усе дурень» — виражаючи ту точку зору, що бути розумною, освіченою людиною важливіше, ніж багатим дворянином. Також вони виражали свою точку зору про теперішнього дворянина й щиру систему цінностей.
«не той багатий, хто відраховує гроші, щоб ховати їх у скриню, а той, котрий відраховує в себе зайве, щоб допомогти в кого немає потрібного… Дворянин уважав би за перше безчестя не робити нічого: є люди, яким допомагати, є батьківщина, якій служити». Митрофан — ярчайшее прояв всіх дурних дворянських якостей на той момент. Але причина цього багато в чому криється в його матері. Він перейняв у неї всі пороки: крайнє неуцтво, брутальність, жадібність, жорстокість, презирство навколишніх. Тут усе перевернено нагору дном; у всім гніт і сваволю, неправду й обман. Простакова — суміш нахабності й низькості, боягузтва й злості, нелюдськості до усім і ніжності до сина.
При всім цьому вона абсолютно неосвічена й неосвічена. У її роді невміння читати вважається атрибутом щирого дворянського походження. Неуцтво, у якому ріс Митрофанушка, і домашні приклади виростили в ньому нелюда й невігласа такого ж, як власна мати. Вона душі не сподівалася у своєму чаду, і у зв’язку із цим сильно розпестила його: «Митрофанушка, коли ученье так небезпечно для твоєї голівоньки, так по мені перестань». Учителі, найняті Простаковой, теж не давали недоукові ні гарного утворення, ні правильного приклада поводження. Вони були такими ж недоученими, як і він сам. Кутейкин і Цифиркин не суперечили й не змушували недоука вчитися. Три роки він уже вчився, а нового нічого не довідався. «Не хочу вчитися, хочу женитися» Вральман же — простий конюх, що теж ніколи нічого не змушує й відпускав Митрофана, якщо той дуже «утомився».
Всі наслідки поганого виховання прекрасно проявляються у фінальному епізоді, де Митрофан безсердечно відвертається від власної матері («Так відв’яжіться, матінка, як нав’язала…»), а Стародум підводить цілком резонний підсумок: «От лихої вдачі гідні плоди!» У цей час ця проблема не менш актуальна, чим у часи Фонвізіна, причому до нас вона дійшла майже без змін. Зараз багато багатих батьків відправляють своїх дітей у престижні й дорогі приватні школи, але утворення там не завжди перебуває на належному рівні. Як наслідок, діти переймаються нелюбов’ю до навчання. Батьки ж не завжди стежать за своїм поводженням у присутності дітей, подаючи їм дурний приклад.
У той же час вони душі не сподіваються у своїх чадах і сильно їх избаловивают. Таким чином, у наші дні ми бачимо певний збіг із ситуацією, описаної Фонвізіним. І також як 250 років тому ми розуміємо, що людини сильного, шляхетного в думках і вчинках, теперішнього громадянина робить бажання й уміння вчитися, застосовувати свої знання на практиці, продуктивна праця на благо суспільства.