Твір по літературі: Теми «Гарячого серця» і «Темного царства» у драмі А. Н. Островського «Гроза» У творчості А. Н. Островського тема «гарячого серця» займає дуже важливе місце. Постійно викриваючи «темне царство», письменник прагнув затвердити високі моральні принципи, невпинно шукав сили, які могли б протистояти деспотизму, хижацтву, приниженню людського достоїнства, що господствовали в суспільстві. У цих пошуках він у першу чергу орієнтувався на представників російського народу — добрих, чуйних людей, що володіють моральною стійкістю й щиросердечною твердістю. І самим значним з добутків великого драматурга, у якому, за словами Добролюбова, «російське життя й російська сила викликані…
на рішучу справу..,», є п’єса «Гроза». Сатиричне викриття представників «темного царства» природно злилося в цьому добутку із твердженням зростаючих у житті нових сил, позитивних, світлих, що рішуче піднімаються на боротьбу за свої людські права. Цей яскравий протест проти ядушливого панування сваволі, насильства, уседозволеності автор втілив в образі Катерини Ка-Ановой, що Н. А. Добролюбов назвав «світлим променем в Темному царстві». В образі своєї героїні Островський зобразив новий тип — розумної, самовідданої дівчини, що ризикнула повстати проти ненависного їй світла. У навколишнім «мертвому царстві» Катерина живаючи. Їй необхідна вся повнота людських почуттів, вона усвідомить своє право на любов і щастя.
Любов для неї — мрія, прекрасний мир, у якому все легко, просторо, повітряно. Саме любов будить у її душі нові почуття й думки: «Точно я знову жити починаю», — говорить дівчина. Серце Катерини рветься до світла, до людей; вона не бажає покорятися, для неї неприйнятні компроміси. Її вільнолюбна натура не може й не хоче пристосовуватися до миру гноблення, придушення природних людських почуттів і прагнень. Їй, ні на мінуту не забуває про моральний борг, далекі принципи й ради інших персонажів п’єси. «Роби, що хочеш, тільки б шито так крите було», — переконує Катерину Варвара. Тихін радить не обертати уваги на слова Кабанихи: «Ну, і пущай вона говорить, а ти мимо вух пропущай!» Борисові також, як і Каті, противні пануючі підвалини суспільства, але він лише в розпачі викликує: «ех, каби сила!
» Катерина ж покорятися не може, приховувати нічого не вміє, та й не бажає, пропускати образи мимо вух не згодна. У неї є сила, тому вона може вирватися з темного царства, стати променем світла У п’єсі Катерина протипоставлена насамперед Кабанихе й Дикому як типовим представникам «темного царства». Завдяки багатству вони тримають у своїх руках всю владу. І роблять усе, що їм заманеться. Островський яскраво показав, який грізн і згубної стає влада таких людей. Хитра й зла Кабанова, охоронниця патріархальних підвалин, стародавніх домостроївських порядків, — незаперечний авторитет для своєї сім’ї, сусідів, та й для всього міста. Деспот і самодур Дикої тримає в страху й своїх близьких, і своїх знайомих.
У цьому світі «всі начебто з-під неволі». І темним, заляканим обивателям доводиться покорятися. Та й чи може бути інакше у світі, де газет і журналів не читають, у місті, де навіть годин ні, і де вірять, що Литва «на нас із неба впала»? Рух, що відбувається навколо, «шум, біганина, їзда безперестанна» огидно таким як Кабанова, Дикої й все їхнє оточення.
І тому все, що не схоже на калиновский побут, оголошується ними невірним, гріховним. Хоча насправді, саме цей побут, ця відсутність дій, думки, руху вперед і є ненормальним, протиприродним, конфронтуючим всім живим людським потребам. Цей мир встиг накласти свій відбиток і на Бориса. Молода, здорова, освічена людина, вона настільки поневолений думкою про заповідані гроші, що ніколи не замислювався про реальну можливість жити своєю працею, самому заробляти на своє існування. І хоча в ньому іноді простежуються проблиски почуття, здатність до глибоких переживань, але він не в змозі встояти перед випробуваннями. Він сидить у тісній клітці, з якої йому ніколи не вирватися. Не вирватися з її й Кулигину, незважаючи на всі його просвітительські ідеї й мрії. Зштовхнувшись із брутальністю й погрозами, він відступає перед «кількістю старої сили»: «Нема чого робити, треба скоритися!» «Темне царство» замкнуто в самому собі, воно застигло в нерухомості, існує поза часом і простором.
Однак все це означає не життя, а смерть, тому цей мир диких і кабанових приречений. І це усвідомлюють самі його представники. Затурбувалася Кабаниха, перелякана передчуттям настання нових часів, які, на її думку, необхідно будь-що-будь затримати. І Феклуша впевнена, що «по всіх прикметах» приходять останні часи.
Як би міцним і міцним не виглядав цей мир, заснований на, здавалося б, непорушних старорежимних підвалинах, гроза збирається над ним. Ця гроза була необхідна, щоб усе могло ожити й розпрямитися, щоб дихати полегшало. І ця гроза вибухнула — нею став рішучий протест Катерини і її трагічна загибель За словами російського критика Н. А. Добролюбова, «… характер Катерини, як він виконаний в «Грозі», становить крок уперед не тільки в драматичній діяльності Островського, але й у всій нашій літературі».
Протест, що виривається із грудей «сам слабких і терплячих», був для критика прямим доказом приреченості «темного царства».