Теорія Раскольникова
У системі авторських спростувань
«Злочин і покарання» — це один з найбільших філолофсько-психологічних добутків. Головного героя роману ніяк не можна назвати звичайним злочинцем. Парубок з філософським складом розуму, готовий у будь-яку мінуту прийти на допомогу, що завжди аналізує свої думки й учинки,- такий Родіон Розкольників
Спробуємо усвідомити собі питання: заради чого, чому Розкольників пішов на злочин?
Головний герой роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» Родіон Розкольників — колишній студент, що перебуває в крайньому ступені бідності. Він був автором теорії про поділ людей на «сильних особистостей» і «тварин тремтячих», тобто на людей, здатних переступити через припустиму моральну границю, і тих, кого можна знищити для досягнення власних цілей. Розкольників колись написав статтю, у якій розвиває свою теорію.
Виникає Теорія Раскольникова, по якій всі люди діляться на два класи: «звичайні» і «незвичайні». Звичайні — це матеріал, вони потрібні тільки для того, щоб відтворювати собі подібних. Незвичайні — це, по Теорія Раскольникова, ті, які наділені видатними здатностями й «мають талант сказати в середовищі своєї нове слово». Звичайні люди повинні жити в слухняності, незвичайна ж людина має моральне право усувати всі перешкоди (у тому числі й інших людях), якщо тільки вони заважають йому «сказати нове слово». Але отут виникає проблема: як відрізнити звичайної людини від незвичайного?
Всім романом автор намагається спростувати теорію й довести, що Теорія Раскольникова, що лежить у її основі, невірна. Достоєвський уважав Теорію Раскольникова помилкової насамперед тому, що вона суперечить релігійним поданням про моральність, а автор був глибоко релігійною людиною
Розкольників, намагаючись перевірити свою теорію, убиває бабу процентщицу; зробивши одне лиходійство, Родіон збирається зробити потім багато добрих справ, користуючись грошима баби. Але, убиз її, він навіть ограбувати як треба не зумів: набив кишені недорогими брязкітками й незначною сумою грошей, не подивившись, що в комоді лежало кілька тисяч рублів. Розкольників не зробив жодного доброї справи на гроші баби, він злякався обшуку й закопав речі під каменем, щоб ніколи ними не скористатися. Розкольників пішов на злочин заради «принижених, ображених», бідних людей, як він сам уважав спочатку. За задумом головного героя, Лизавета могла бути однієї з тих, кому б він допоміг; але в Раскольникова не витримали нерви, і він убив Лизавету. Він багато чого забув зробити через хвилювання, наприклад, перемінити капелюх на менш помітну, закрити двері під час убивства. Уже ці факти показують, що сам Розкольників не може бути віднесений до сильних особистостей
В Теорії Раскольникова можна знайти протиріччя. Головний герой негативно ставиться до Лужину й Свидригайлову. Лужин — ділок, що використовує інших людей лля своєї вигоди, не гребуючи нічим. Свидригайлов — розпусник, що погубив кілька людей, що був шулер. Але якщо придивитися, то видно, що їхні клеї — той же наполеонизм, тобто та ж теорія, що й у Раскольникова. Звичайно, не можна сказати, що Теорія Раскольникова захопила їх повністю, у них залишилося й щось добре, наприклад, Свидригайлов допомагає Соні й дітям Катерини Іванівни. Родіон вірить своєї теорії, але відкидає інші тлумачення тої ж теорії. А це вже суперечить логіці
Основним провідником авторської позиції в романі, безсумнівно, є Соня Мармеладова. Теорія Раскольникова натрапляють на її прості, але сильні заперечення. «Це людина-те воша?!» — викликує вона. Соня вважає, що Еикакие майбутні добрі справи не можуть виправдати вбивство; гріх може бути покутуваний тільки щирим розкаянням
Софія Семенівна — занепала жінка, що пішла на панель через бідність, що панувала в сім’ї. Але при цьому вона зуміла зберегти чистоту серця й шляхетність душі. З її допомогою Розкольників «воскреє», знову знаходячи віру в себе й у людей. Хоча Родіон Романович затверджував Порфирію, що вірить у Бога, насправді він вірить не серцем, а розумом, тому в ньому не було щирого каяття. Розкольників страждав через те, що його план не вдався, він не зміг довести собі, що він «сильна особистість», а не «тварина дрожашая», як усе. Головний герой пішов визнаватися не тому, що покаявся, а від повної самітності («він начебто ножицями відрізав себе сам від всіх і всього»).
Вчиняючи злочин, Розкольників не задумався про «натуру»; він хотів перевірити себе (« чиВоша
Я?»). Після злочину він залишився один і мучився, що виявився «твариною тремтячої». Його підвела «натура» (« збрехав-те він незрівнянно, а на натуру-те й не зумів розрахувати»), слідчий Порфирій Петрович по однієї тільки «натурі» логічним шляхом обчислив убивцю, не маючи ніяких фактичних доказів
Родіон Розкольників зробив убивство заради майбутніх благих починань, але цей злочин заподіяло йому тільки страждання. Недарма, описуючи сцену вбивства, Ф. М. Достоєвський підкреслює: коли головний герой убив бабу процентщицу, він ударив обухом сокири, тобто вістря його було спрямовано в нього самого
Теорія, що проповідує Ф. М. Достоєвський у романі «Злочин і покарання», у тім, що ніколи не можна прийти до блага через злочин, навіть якщо добро в багато разів перевищує зло. Це було повною протилежністю теорії, за назвою Теорія Раскольникова. Достоєвський був проти насильства, і романом «Злочин і покарання» він полемізує з революціонерами, що затверджували, що єдиний шлях до загального щастя — «призвати Русь до сокири». Шлях Достоєвського — шлях смиренності й самовдосконалення при дотриманні православних заповідей