Тільки людина відповідальна за добро й зло

Твір по літературі: Тільки людина відповідальна за добро й зло — …Так хто ж ти, нарешті? — Я частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо… И. В. Ґете. Фауст М. А. Булгаков — один із чудових письменників післяреволюційної епохи. Доля Булгакову дісталася важка, у ній було багато конфліктів, перемог і поразок. Роман «Майстер і Маргарита» став одкровенням великого письменника Дотепер точно ніхто не зміг визначити, що являє собою сатиричний, філософський, психологічний, а в ершалаимских главах -роман-притча «Майстер і Маргарита».

Його розглядали і як результат світового літературного розвитку, і як історичний відгук на конкретні події життя 20-х і 30-х рр., і як концентрацію ідей попередніх добутків письменника. Сам автор оцінював його як своє головне послання людству, свій заповіт нащадкам Роман цей занадто складна й багатогранний, безліч тим і проблем торкнувся в ньому письменник. Але, на мій погляд, основна тема роману — проблема добра й зла. Ця тема завжди займала провідне місце в російської філософії й літературі. Спочатку поняття добра й зла розглядалися не як похідні від волі людини. Але Булгаков спростував цю думку й відкрив нам у своєму романі одну з найважливіших істин людства: переказ забуттю добра неминуче викликає до життя зло, вони як світло й тінь нероздільні У романі «Майстер і Маргарита» дві головні сили добра й зла, які, по Булгакову, повинні перебувати на Землі в рівновазі, втілюються в образах Иешуа Га-Ноцри з Ершалаима, і Воланда, Сатани в людському обличчі.

Очевидно, Булгаков, щоб показати, що добро й зло існують поза часом і тисячоріччями люди живуть за їхніми законами, помістив Иешуа в початок нового часу, у вигаданий шедевр Майстра, а Воланда як вершителя жорстокого правосуддя — у Москву 30-х рр. Останній прийшов на Землю, щоб відновити гармонію там, де вона була порушена на користь зла, що містило в собі неправда, дурість, лицемірство й, нарешті, зрадництво, що заполонили Москву Як добро й зло, Иешуа й Воланд внутрішньо взаємозалежні й, протиборствуючи, не можуть обходитися друг без друга. Цей взаємозв’язок у романі виражається в описах обох персонажів — автор наголошує на ті самі речі. Воланд «по виду — років сорока із зайвим», а Иешуа — двадцяти семи; «під лівим оком у людини був великий синець…», а у Воланда «праве око чорний, лівий чомусь зелений»; у Га-Ноцри «у куті рота — садно із запеченою кров’ю», а у Воланда був «рот якійсь кривій», Воланд «був у дорогому сірому костюмі… Сірий берет він хоробро заламав на вухо…

«, Иешуа з’являється перед прокуратором одягненим «у старенький і розірваний блакитний хітон. Голова його була прикрита білою пов’язкою з ремінцем навколо чола…». І, нарешті, Воланд відкрито заявляв, що він поліглот, а Иешуа, хоч і не говорив цього, але крім арамейської мови знав ще грецький і латинь. Але найбільше повно діалектична єдність, взаємодоповнюваність добра й зла розкриваються в словах Воланда, звернених до Левию Матвія, що отказались побажати здоров’я «духу зла й володареві тіней»: «Ти вимовив свої слова так, як (начебто ти не визнаєш тіней, а також і зла. Не будеш (чи ти так добрий подумати над питанням: що б робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з її зникли тіні? Адже тіні виходять від предметів і людей. От тінь моєї шпаги.

Але бувають тіні від дерев і від живих істот. Чи не хочеш ти обдерти всю земну кулю, снеся з його ладь усе дерева й все живе через твою фантазію насолоджуватися голим світлом? Ти дурний». Як з’являється Воланд? На Патріарших ставках він з’являється перед Берліозом і Іваном Бездомним, представниками радянської літератури, які, сидячи на ослоні, знову, дев’ятнадцять століть через, судять Христа й заперечують його божественність і саме його існування. Воланд же намагається переконати їх в існуванні Бога й диявола. Так знову ж відкривається якийсь зв’язок між ними: диявол (тобто Воланд) існує, тому що Христос є (у романі — Иешуа Га-Ноцри), і заперечувати його — значить заперечувати своє існування. Це одна сторона питання.

Інша ж полягає в тім, що Воланд насправді «…частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо». Зовсім ясно, що Воланд — це диявол, Сатана, втілення зла. Його місія полягала у виявленні злого початку в людині. Треба сказати, що Воланд, на відміну від Иешуа Га-Ноцри, уважає всіх людей не добрими, а злими.

І в Москві, куди він прибув творити зло, він бачить, що творити вже нема чого — зло й так заполонило місто, проникнуло в усі нього куточки Воланду залишалося тільки глузувати з людей, над їхньою наївністю й дурістю, над їхнім невір’ям і зневажливим відношенням до історії (Іван Бездомний радить відправити Канта на Соловки), і завдання Воланда полягала в тім, щоб забрати з Москви Маргариту, генія Майстра і його роман про Понтія Пілаті А що ж Иешуа? Він говорив, що всі люди добрі й що коли-небудь на Землі настане царство істини. Безумовно, у романі він і є втілення того ідеалу, до якого потрібно прагнути. Иешуа зробив жертовний подвиг в ім’я істини й добра, а Пілат страждав і мучився «дванадцять тисяч місяців», поки Майстер не дав йому прощення й можливості домовити з Га-Ноцри.

Я думаю, письменник зробив Иешуа героєм шедевра Майстри, щоб сказати, що мистецтво божественно й може схилити людини до пошуку істини й прагненню до добра, чого так не вистачало більшості жителів Москви 30-х років. Майстер виявився чи ледве не єдиним служителем теперішнього мистецтва, гідним якщо не світла (тому що розчарувався в собі, на якийсь час здався перед напором дурнів і лицемірів, за допомогою Маргарити вступив в угоду з дияволом), те спокою. І це довело, що Воланд не має влади захопити в пекло тих, хто прагне до істини, добру й чистоті Уважається, що головне заняття Сатани — невтомне сіяння спокус, руйнувань і зла. Але, вчитавшись уважно в роман, можна переконатися, що для цього Воланд вуж якось дуже гуманний Мені здається, що Воланд, що персоніфікує зло, з’явився посланником добра, його ціль — установити справедливість. У всіх його вчинках можна побачити або акти справедливості, або прагнення довести людям існування й зв’язок добра й зла Добро й зло в цьому світі дивно тісно переплелися, особливо в людських душах. Коли Воланд у сцені у вар’єте випробовує публіку на жорстокість і позбавляє голови конферансьє, а жалісливі жінки вимагають поставити її на місце, великий маг говорить: «Ну що ж… вони — люди як люди…

Ну легковажні… ну що ж… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… — і голосно наказує: «Надягніть голову». І відразу ми спостерігаємо, як люди б’ються через червінці, що посипалися на них голови Напрошується висновок, що «нагоняющий на непосвячених похмурий жах Воланд виявляється караючим мечем у руках справедливості й чи не волонтером добра». Я вважаю, що Воланд карав людей злом за їх зло заради справедливості.

Зло для Воланда — не ціль, а засіб упоратися з людськими пороками й несправедливістю Кожна людина встає перед вибором: іти йому по дорозі Иешуа або Воланда. Але більшість людей треба не за голосом добра й істини, а за голосом зла й неправди. Але ж якби люди були чистіше й добріше, прагнули б не до грошей і влади, а до добра й милосердя, те, напевно, не було б ніякого Воланда, що карає людей за їхні пороки й провини. Таким чином, Булгаков показав нам, що каждий людина творить свою долю, і тільки від нього залежить, добра вона буде або зла Прочитавши роман М.

Булгакова «Майстер і Маргарита», я змогла зрозуміти те, що повинен зрозуміти й здійснити кожний з нас: якщо творити добро, те зло назавжди покине наші душі, а виходить, мир стане краще й добріше. Булгаков у своєму романі зміг охопити безліч проблем, що хвилюють усіх нас. Роман «Майстер і Маргарита» — про відповідальність людини за добро й зло, що відбувається на землі, за власний вибір життєвих шляхів, що ведуть до істини й волі або до рабства, зрадництву й нелюдськості. Він — про всеперемагаючу любов і творчість, що підносять душу до висот щирої людяності