Токарєв М. » Колишні» Пушкіни

Токарєв М. » Колишні» Пушкіни.

КОЛИШНІ ПУШКІНИ

«Москва й москвичі.»

Московського суспільства сільського господарства, дійсним статським радником (цивільним генералом) Олексієм Михайловичем Пушкіним — гострословом і баляндрасником, відомим перекладачем і актором-аматором. А ще Олексій Михайлович слил знавцем сімейних переказів роду Пушкіних. Можливо, він повідав Олександру Сергійовичу й про дивну кримінальну історію, що закрутилася в Москві в 1771 році навколо батька й дядька Олексія Михайловича — Михайла й Сергія Пушкіних

СБИВШИЕСЯ ЗІ ШЛЯХИ ЩИРОГО) «весела цариця Елисавет» не обтяжувала підданих службою. При ній брати Пушкіни, як і сотні інших дворянських «недоуків», з колиски вважалися на службі в армії, не залишаючи рідного дому у Воронежу, де їхній батько Олексій Михайлович служив губернатором, чимало нажившись на своїй посаді. Але, чи те він, як писав потім Гоголь, «брав не по чині», чи те скупо ділився з начальством у Санкт-Петербурзі — так чи інакше, наприкінці 1750-х рр. Пушкіна-Старший був відставлений від посади, тільки-но встигши прибудувати підрослих синів. Старший, Михайло, надійшов служити в чині поручика в лейб-гвардії Преображенський полк. Молодший, Сергій, був також приписаний до цього полку, але фактично трудився придворним кур’єром і часто їздив з дорученнями за кордон.)»Поручик Михайло Пушкін служив в одного полку з моїм чоловіком. Він був дуже розумний і завдяки його тонкому розуму й дотепній бесіді мав більший успіх у молоді. У Пушкіна батько втратив місце й потрапив під суд за хабарництво в останні роки царювання Єлизавети; платня Михайла бути невелико, і мій чоловік великодушно виручала із грошових утруднень як його, так і його брата…») Як виявилося, що жив у Санкт-Петербурзі французький купець легковірно позичив поручика великою сумою грошей для оплати карткового боргу. Однак коли француз прийшов до Пушкіна з його розпискою, бравий гвардієць не тільки не повернув гроші, але й спустив «купчишку» зі сходи. Щоб зам’яти справа, що дружила з Пушкіним князеві Дашкову довелося сплатити борг за однополчанина.)- передати великому французькому мислителеві Вольтерові добірку архівних матеріалів для написання історії царювання Петра Великого, серію пам’ятних медалей на честь пануючи Петра й 2000 червінців авансу. На жаль, тільки-но прибувши в блискучу столицю Франції, юний кур’єр пустився в загул, заклав пам’ятні медалі в паризький ломбард, а в підсумку сам потрапив у паризьку боргову в’язницю, звідки його із працею визволило російське посольство

АПЕТИТ ПРИХОДИТЬ ПІД ЧАС ЇЖІ) і палацовим переворотом, що пішов, що погубили невдачливого імператора й відкрив царювання його вдови Катерини II. Брати Пушкіни, як і більшість офіцерів гвардії, що сприяли воцарінню Катерини, були підвищені в чинах. Сергій став капітаном-поручиком гвардії. Михайло, перейшовши на цивільну службу, зробився колезьким радником. А завдяки дружбі із всесильним фаворитом імператриці графом Григорієм Орловим Михайло незабаром одержав «хлібну» посаду опікуна (тобто контролера-ревізора) заснованого в 1763 році Московського виховного будинку. (З 1930-х рр. його величезний будинок поблизу устя Яузи займає Військова Академія ім’я Ф. е. Дзержинського).)- Міністерстві промисловості XVIII століття, що надзирали за відкриттям нових виробництв, що контролировали якість їхньої продукції, умови праці й т.п. До слова, контора-правління Мануфактур-колегії розміщалася в незбереженому будинку на Великій Міщанській вулиці (нинішній проспект Миру) по сусідству з міською садибою її першого (з 1717 року) директора — знаменитого вченого й державного діяча епохи Петра I графа Якова Брюса.) так що сімейне життя вимагало чималих витрат. Кар’єру лейб-гвардійця Сергія Пушкіна тоді ж загубили карти — запідозрений у шулерстві, він змушений був вийти з полку у відставку й жив лише на доходи сигри.

«ВИТРАТИ» ЄКАТЕРИНИНСЬКОЇ РЕФОРМИ

«Подяки», одержувані від московських фабрикантів мануфактури їхнім ревізором-контролером Михайлом Пушкіним, як і карткові виграші його брата Сергія, з 1769 року являли собою як золоті монети, так і паперові гроші-асигнації. (Уперше вони були уведені у звертання в Росії маніфестом Катерини II від 29 грудня 1768 року).

Перші паперові гроші не мали захисту від підробок. Уже незабаром цариця Катерина особливим указом повеліла забрати зі звертання 75-карбованцеві купюри через те, що їх часто переробляли в «четвертаки» — для цього фальшивонетчикам досить було зскребти цифру «2» і слово «двадцять», замінивши на «7» і «сімдесят». Заборона була накладена й на вивіз асигнацій за кордон. Однак всі ці міри лише розпалювали азарт потенційних шахраїв, не залишивши байдужими й братів Пушкіних. Уже в 1770 році відставний капітан Сергій Пушкін приїхав у Москву й запропонував братові Михайлу план підробки асигнацій. За задумом Сергія, для цього минулого потрібні особливий грошовий папір, специфічний типографська фарба, кліше для відбитків і канали збуту

Папір Сергій Пушкін брався закупити в голландському місті Амстердамі на так званої «Сиверсовской мануфактурі», що постачала сировиною Сенатську друкарню, що друкувала асигнації, Санкт-Петербурга. Гравера для виготовлення грошового кліше обіцяв знайти у Франції якийсь Луи Барро Бротар, католицький священик-розстрига, що втік в 1766 році з Парижа в Санкт-Петербург з-під наслідку за підробку документів. Збувати ж фальшивки в Росії передбачалося через Михайла Пушкіна, чия посада в Москві в Мануфактур-колегії відкривала йому широкий доступ до таємної підміни теперішніх асигнацій на фальшивки

ЗА СПРАВУ БЕРЕТЬСЯ ІМПЕРАТРИЦЯ) Той спочатку погодився, але незабаром злякався й повідомив про плани Пушкіних президентові Мануфактур-колегії сенаторові Волкову, що, у свою чергу, сповістив про їх особисто Катерину II. Подальший розвиток «справи Пушкіних» простежується по переписці імператриці із чиновниками різних рангів

6 лютого 1772 року Катерина II написала генерал-губернаторові Лифляндии (нинішня Латвія) Броуну: «Безпутним своїм поводженням відомий Сергій Пушкін торік поїхав у чужі краї. Нині підозра є, що він це вчинив, щоб там намагатися підробляти наші банкові асигнації, яких пересилати нібито має намір до свого брата в Москві, до Михайла Пушкіну. Накажіть непримітно примічати на вашій границі, чи не виявляться де пакети на ім’я Михайла Пушкіна і якщо такі будуть, то під видом контрабанди велите їх оглядати і якщо знайдете чого, те, не гаючись, відправте до мене з нарочним… Катерина».)»… Писаний власної Вашої Величності рукою від 6 цього місяця секретнейший указ про безпутні вчинки відомого Сергія Пушкіна, я цього числа одержав і на оное вашій імператорській величності доношу: відставний капітан Сергій Пушкін минулого 1771 року… липня 24 дня з Риги за кордон відправився. А нині він, Сергій Пушкін, назад тому дня із три через границю відвертав і тепер перебуває в Ризі, але з оной хоче незабаром їхати в Москву — вимагав належного про пропуск туди паспорта…»

Імператриця відповіла Броуну 13 лютого: «Накажіть під ім’ям контрабанди оглядати як Пушкіна самого, так і все при ньому речі, що перебувають, екіпажі, карету й людей і якщо що сумнівне знайдете, то накажіть його самого заарештувати, також намагайтеся довідатися, де він був у чужі краї…»

19 лютого Катерина II відправила губернаторові Лифляндии ще одну інструкцію: «Незадовго перед Сергія Пушкіна або незабаром після нього буде привезений якийсь інструмент: чи те орган, чи те клавикорд… буде адресований на ім’я Мануфактур-колегії віце-президента Федора Сукина. Інструмент слід оглядати, немає чи в ньому захованих підроблених асигнацій і чи не складений він з подвійних дощок, між якими цей заборонений товар захований. Велите строго зберегти й піймати цю штучку…»

Судячи із цього послання, Сукин видав владі й загальні задуми Пушкіних, і конкретний спосіб ввозу в Росію першої надрукованої ними за рубежем партії фальшивок у корпусі музичного інструмента

«Я ВЗЯТИЙ ПО ДОРОЗІ Й ЗАТРИМАНИЙ…»

Тим часом Катерина II підключила до розшуків у справі Пушкіних інших чиновників. 1 березня імператриця направила московському генерал-губернаторові князеві М. Н. Волконському наступне письмове розпорядження: «Князь Михайло Никитич. … Учорашній вечір Новгородський губернатор граф Сиверс одержав із Пскова лист, з якого при сем треба копія від Сергія Пушкіна до брата його Михайлу в Москві. Цей лист, обличающее обох братів, Сергій Пушкін послав з-під арешту з Нейгаузена в Псков, щоб оттудово воно скоріше відправлено було до брата його. З оного побачите, що в Сергія Пушкіна дійсно знайдені асигнаційні штемпелі й літери… Що доводить, що й Михайла про сем відомий брат винний едак до безневинного писати не може. Извольте порадити, яким кращим образом Михайла Пушкіна варто заарештувати й допитувати… Брата я його привести веліла. І по обставинах і іншого сюди візьму…»

До царського послання додавалася копія написаного по-французькому листа Сергія Пушкіна до його брата Михайлу в Москву: «Про друг мій, яке нещастя! Я взятий по дорозі й затриманий… Коли я приїхав, стали розбивати сани й знайшли штемпель і літери, які негайно визнали придатними для делания асигнацій. І от я арештований. Придумую: як би бігти, але мало схоже, щоб знайшов до того засіб. Не знаю, як тепер бути. Урятуй мене, якщо можеш. Якщо паче сподівання втечу, напишу тобі й адресую лист на ім’я пана Наумова, зіпсую почерк і ти сміло роздруковуй, якщо на ньому буде хрест. Паперів у мене не знайшли…»

2 березня імператриця знову звернулася з листом до московського генерал-губернатора з вимогами з’ясувати джерела одержання літерою паперу й гранок, а також установити особистості спільників «Михайли Пушкіна». Аналогічне доручення було відправлено й Броуну.

Тим часом Сергій Пушкін був доставлений у Петропавловскую міцність. Сподіваючись на полегкість, незабаром він став давати вдячні показання слідчої комісії по його справі в складі графа Толстого, Сухарева й Пущина. Ознайомившись із протоколами його допитів, імператриця 11 березня відправила в Москву князеві Волконському нову депешу: «… Пушкіна тутешній (Сергій) сказав, що з 1770 року між ними трьома (він, Михайло й Федір Сукин) покладено було: Сукин знав, що Сергій їхав у Голландію для деланья штемпелів і паперу, яку ними трьома й підписати замість сенаторів належало… Я жахнулася знайти чиновного людини в цій справі… Сенат надійде за законами; а не зле за Сукиним дивитися, щоб не витік…»

5 жовтня 1772 року Правительствующий Сенат як вища тоді судова інстанція Росії видав указ «Про покарання колишнього капітана Сергія й Мануфактур-колегії члена колезького радника Михайла Пушкіних з їхніми спільниками за злодійський намір до підроблення Державних банківських асигнацій», присудивши братів до страти. Однак імператриця Катерина II зм’якшила вирок своїм царським указом від 25 жовтня 1772 року: на її думку, злочин не зробив «тої дійсної шкоди, на який строгість закону звертається». У результаті Михайло й Сергій Пушкіни були позбавлені дворянства, виведені на ешафот і над їхніми головами були переломлені шпаги. Потім брати-фальшивомонетники були відправлені у вічне посилання. Іменувати їх було велено… «колишніми Пушкіними».

Раскаявшийся співучасник братів Федір Сукин був також позбавлений чинів і засланий на вічне поселення в Оренбурзьку губернію

Не пішов від покарання й французький подільник Пушкіних Луи Барро Бротар. Слідчі із Сенату встановили, що саме він знайшов у Парижу майстра, що виготовив горезвісні «штемпеля» і «літери», тобто кліше для друкування асигнацій, відвіз їх наприкінці 1771 року в Амстердам для передачі Сергію Пушкіну, а сам залишився в Голландії чекати виконання «Сиверсовой мануфактурою» замовлення на папір для друкування асигнацій. Але так і не дочекався. На вимогу цариці Бротар улітку 1772 року був затриманий в Амстердамі місцевою поліцією, переданий представникам російського посольства й доставлений у Санкт-Петербург. А потім рішенням суду потрапив на вічне поселення в сибірський Нерчинск.

Михайла Пушкіна заслали в Тобольськ, куди за ним пішла молода дружина Наталя, залишивши первістка Олексія в Москві на піклування своєї матері. Щиро любляча жінка народила Михайлу в Тобольську ще двох дітей, а після кончини чоловіка в 1791 році повернулася в Москву, де вмерла в 1819 році у віці 75 літ

Сергія Пушкіна спершу уклали в Пустозерский острог у низов’ях ріки Печори (нинішня територія Ямало-Ненецького автономного округу) — у ту саму в’язницю, де провів 15 років і в 1681 році був страчений на багатті по царському указі духовний лідер російських старообрядників протопоп Авакум. Пушкіна ж просидів у Пустозерске сім років, а потім був переведений на Соловки.

Архіви зберегли лист вологодського губернатора Мельгунова настоятелеві Соловецького монастиря: «Найвище Її величності маю я веління про переклад одного секретного колодника в Соловецький монастир. А як цей злочинець людин хитрий і зухвалий, повелено його тримати так, щоб він нікого з монастирських мешканців, крім вартового, бачити не міг. Щоб у палаті зазначеного колодника було одне віконце за залізними ґратами. Вересня 27. 1780 року». Навіть сам настоятель Соловецького монастиря довідався особистість затворника значно пізніше, зі спеціального губернаторського послання

Дотепер у масиві північно-західної стіни Зосимо-Савватиевского монастиря товщиною в сім і висот у десять метрів зберігся «каземат № 19», де «колишній Пушкін» провів 14 років до самої кончини в 1795 році. Проживи Сергій Пушкін ще рік, бути може, він і одержав би амністію, оголошену новим імператором Павлом Петровичем після кончини ненависної йому матері Катерини II наприкінці 1796 року. Але, як відомо, історія не відає сослагательного нахилення…

Максим ТОКАРЄВ