Токарєва Г. А.: «Мифопоетика У. Блейка»
Тириель
«Не бійтеся, Хар і Хева, цей мандрівник Старий нешкідливий, гладом виснажений і долгою змучений дорогою»
Хар підійшов і руку поклав на голову сивого Тириеля.
«Благослови, Господь, твоє лисе чоло! Благослови провали очей сліпих,
Покрите зморшками чоло й поріділе волосся бороди.
Немає в тебе зубів, старий, і я цілу твій гладкий череп. Хева, підійди
И поцілунок його главу, не бійся: старий не страшний і не торкне нас».
И Хева підійшла до нього несміливо, і руки матері торкнулися Тириеля.
«Благослови, Господь, нещасного сліпого! Благослови сивого Тириеля!
Не Тириель ти, ти «.
Сказала Мнефа: «Ти йти не повинен один, без супутників, крізь страшний морок нічний
Залишися з нами, замість очей твоїх тобі ми будемо.
И буду я годувати тебе, поки не забере Всевишній Тириеля».
Але Тириель насупився у відповідь: «Не чули ви хіба, що сказав я?
Безумье й глибоке отчаянье володіють серцем старезного сліпого,
Блукача, що блукає темним лісом, від суспільства людського відмовившись».
«И затремтіла Мнефа, те почувши, і проводила старця до дверей.
Вручила ціпок і благословила. І він відправився у свій довгий шлях.
А Хар і Хева вслід йому дивилися, поки він не ввійшов під зводи лісу.
Потім заплакали, повернувшись до Мнефе, але сльози були їх недовгі й легкі
Давайте, ваші злісні глузування готове почути він, про прокляті діти!»
Джерело: Література Освіти )
Але сила юності безпомічної була перед міццю жахаючої Иджима.
Щити й списи, міцні кольчуги в бої з Иджимом втратили зміст.
Від стріл він піднятої рукою захищався, і ті відскакували ладь від рук Иджима.
А страшний обоюдогострий меч поранити не зумів нагое тіло.
«Так це правда, Гексус, що прирік своїх батьків ти старих
На довгі скитанья, щоб стали вони игрушкою вітрів холодних?
Усі брешуть мені, я схожий на гілку, що розгойдує вітер.
Один
И тільки тремтіння землі небагато стихла, як імла накрила проклятий той край.
Піднявся лемент жахливий у палаці. П’ять дочок, в отчаянье ридаючи,
Про милість молили Тириеля, його вистачаючи за краї одягу.
«Тепер проклятью моєму ви почули. Ви плачете, але до плачу будуть глухі
Інші так само, як і я; і не побачать страданья вашого, як Тириель сліпий його не бачить.
Нехай ніколи над вашої головою не світить ні місяць, ні сонце, нехай померкнуть зірки.
И нехай густий туман навік укриє глухі стіни вашого житла.
Пр Хела юну, мене ти поведеш від ненависних цих стін подалі.
На інші ж нехай упаде проклятье й погребе їхньою вагою своєї».
Так він сказав. І Хела повела від стін палацових старця Тириеля.
Поспішали ладь вони, а діти Тириеля, заковані проклятьем батька,
Долали ніч у глибокому мороці, виконаному отчаянья й стогонів.
А ранок їх застало перед особою жахливої смерті, до них уже поспішає.
И Ло, і сини, і дочки лежали, по мармуровій підлозі розпростерті
Чумою погублені. Ті ж, хто залишився, бродили байдуже, повні страху.
И всіх дитин у цю ніч у постелі наздогнала смерті страшна коса.
Залишилося тридцять Тириеля синів, щоб повільно згаснути в палаці.
Знедолені. Самотні. Німі. У жахливому ожиданье чорної смерті
«.
«Про Хела, дочка моя! Простяг я до неба проклятье десницю, що приносить.
Посмітила ти сміятися наді ною й над моїми гіркими слізьми,
Знущалася з батька ти старим і призивала на нього проклятья.
Так нехай же в тебе на голові клубиться рій змій, що зловтішаються!»
И негайно волосся її, як змії, піднялися треба чолом, потім оповили
Божевільне від жаху чоло. І страшний лемент потряс всю душу Тириеля.
«Про Хела, дочка моя, тебе страшить тепер батьківське моє проклятье?
Що плачеш ти, адже ти ж проклинала нещасного й старезного батька.
Веди мене в долину Хара й тоді позбудешся ти від долі жахливої,
Джерело: Література Освіти )».
Але тільки обернувся Тириель і лише жахливий свій підняв голос,
Джерело: Література Освіти )
«Облізлий деспот, зморщений лиходій! Послухай дзенькіт оковів, що носить Зазель.
Ти в ланцюзі закував рідного брата, і де ж нині твій всевладний погляд?
Плач, Гела! Крики дочки лиходія мені солодких звуків музики приятней.
Куди йдеш ти? Заходь, покуштуй моїх корінь і води напийся.
Твоя корона
Незначний хробак, всі шість десятків років він плазує по похмурій землі.
Джерело: Література Освіти )
И хрипкий лемент із висохлого горла стає, про Хар, тебе проклятьем.
Один раз оступившийся батько безправного відтепер роду. Слабшає голос мій-«
И вмер, страшною смертю розпростертий, сліпий у ніг батьків своїх.