Токарєва Г. А.: «Мифопоетика У. Блейка» Тириель

Токарєва Г. А.: «Мифопоетика У. Блейка»
Тириель

«Не бійтеся, Хар і Хева, цей мандрівник Старий нешкідливий, гладом виснажений і долгою змучений дорогою»

Хар підійшов і руку поклав на голову сивого Тириеля.

«Благослови, Господь, твоє лисе чоло! Благослови провали очей сліпих,

Покрите зморшками чоло й поріділе волосся бороди.

Немає в тебе зубів, старий, і я цілу твій гладкий череп. Хева, підійди

И поцілунок його главу, не бійся: старий не страшний і не торкне нас».

И Хева підійшла до нього несміливо, і руки матері торкнулися Тириеля.

«Благослови, Господь, нещасного сліпого! Благослови сивого Тириеля!

Не Тириель ти, ти «.

Сказала Мнефа: «Ти йти не повинен один, без супутників, крізь страшний морок нічний

Залишися з нами, замість очей твоїх тобі ми будемо.

И буду я годувати тебе, поки не забере Всевишній Тириеля».

Але Тириель насупився у відповідь: «Не чули ви хіба, що сказав я?

Безумье й глибоке отчаянье володіють серцем старезного сліпого,

Блукача, що блукає темним лісом, від суспільства людського відмовившись».

«И затремтіла Мнефа, те почувши, і проводила старця до дверей.

Вручила ціпок і благословила. І він відправився у свій довгий шлях.

А Хар і Хева вслід йому дивилися, поки він не ввійшов під зводи лісу.

Потім заплакали, повернувшись до Мнефе, але сльози були їх недовгі й легкі

Давайте, ваші злісні глузування готове почути він, про прокляті діти!»

Джерело: Література Освіти )

Але сила юності безпомічної була перед міццю жахаючої Иджима.

Щити й списи, міцні кольчуги в бої з Иджимом втратили зміст.

Від стріл він піднятої рукою захищався, і ті відскакували ладь від рук Иджима.

А страшний обоюдогострий меч поранити не зумів нагое тіло.

«Так це правда, Гексус, що прирік своїх батьків ти старих

На довгі скитанья, щоб стали вони игрушкою вітрів холодних?

Усі брешуть мені, я схожий на гілку, що розгойдує вітер.

Один

И тільки тремтіння землі небагато стихла, як імла накрила проклятий той край.

Піднявся лемент жахливий у палаці. П’ять дочок, в отчаянье ридаючи,

Про милість молили Тириеля, його вистачаючи за краї одягу.

«Тепер проклятью моєму ви почули. Ви плачете, але до плачу будуть глухі

Інші так само, як і я; і не побачать страданья вашого, як Тириель сліпий його не бачить.

Нехай ніколи над вашої головою не світить ні місяць, ні сонце, нехай померкнуть зірки.

И нехай густий туман навік укриє глухі стіни вашого житла.

Пр Хела юну, мене ти поведеш від ненависних цих стін подалі.

На інші ж нехай упаде проклятье й погребе їхньою вагою своєї».

Так він сказав. І Хела повела від стін палацових старця Тириеля.

Поспішали ладь вони, а діти Тириеля, заковані проклятьем батька,

Долали ніч у глибокому мороці, виконаному отчаянья й стогонів.

А ранок їх застало перед особою жахливої смерті, до них уже поспішає.

И Ло, і сини, і дочки лежали, по мармуровій підлозі розпростерті

Чумою погублені. Ті ж, хто залишився, бродили байдуже, повні страху.

И всіх дитин у цю ніч у постелі наздогнала смерті страшна коса.

Залишилося тридцять Тириеля синів, щоб повільно згаснути в палаці.

Знедолені. Самотні. Німі. У жахливому ожиданье чорної смерті

«.

«Про Хела, дочка моя! Простяг я до неба проклятье десницю, що приносить.

Посмітила ти сміятися наді ною й над моїми гіркими слізьми,

Знущалася з батька ти старим і призивала на нього проклятья.

Так нехай же в тебе на голові клубиться рій змій, що зловтішаються!»

И негайно волосся її, як змії, піднялися треба чолом, потім оповили

Божевільне від жаху чоло. І страшний лемент потряс всю душу Тириеля.

«Про Хела, дочка моя, тебе страшить тепер батьківське моє проклятье?

Що плачеш ти, адже ти ж проклинала нещасного й старезного батька.

Веди мене в долину Хара й тоді позбудешся ти від долі жахливої,

Джерело: Література Освіти )».

Але тільки обернувся Тириель і лише жахливий свій підняв голос,

Джерело: Література Освіти )

«Облізлий деспот, зморщений лиходій! Послухай дзенькіт оковів, що носить Зазель.

Ти в ланцюзі закував рідного брата, і де ж нині твій всевладний погляд?

Плач, Гела! Крики дочки лиходія мені солодких звуків музики приятней.

Куди йдеш ти? Заходь, покуштуй моїх корінь і води напийся.

Твоя корона

Незначний хробак, всі шість десятків років він плазує по похмурій землі.

Джерело: Література Освіти )

И хрипкий лемент із висохлого горла стає, про Хар, тебе проклятьем.

Один раз оступившийся батько безправного відтепер роду. Слабшає голос мій-«

И вмер, страшною смертю розпростертий, сліпий у ніг батьків своїх.