Твір по літературі: Толстой лев миколайович ТОЛСТОЙ Лев Миколайович ( 1828-1910), граф, російський письменник, член-кореспондент (1873), почесний академік (1900) Петербурзької АН. Починаючи з автобіографічної Трилогії «Дитинство» (1852), «Отроцтво» ( 1852-54), «Юність» ( 1855-57), дослідження «плинності» внутрішнього миру, моральних основ особистості стало головною темою творів Толстого. Болісні пошуки сенсу життя, морального ідеалу, схованих загальних закономірностей буття, духовний і соціальний критицизм, що розкриває «неправду» станових відносин, проходять через всю його творчість. У повісті «Козаки» (1863) герой, молодий дворянин, шукає вихід у прилученні до природи, до природного й цільного життя простої людини. Епопея «Війна й мир» ( 1863-69) відтворить життя різних шарів російського суспільства у Вітчизняну війну 1812, патріотичний порив народу, що об’єднав всі стани й обумовила перемога у війні Снаполеоном. Історичні події й особисті інтереси, шляхи духовного самовизначення рефлексирующей особистості й стихія російського народного життя з її «ройовим» свідомістю Показані як рівноцінні доданки природно-історичного буття.
У романі «Ганна Каренина» ( 1873-77) — про трагедію жінки у владі руйнівної «злочинної» Страсті — Толстої оголює помилкові основи світського суспільства, показує розпад патріархального укладу, руйнування сімейних підвалин. Сприйняттю миру індивідуалістичним і рационалистичним свідомістю він протиставляє самоцінність життя як такий у її нескінченності, некерованій мінливості й речовій конкретності («тайновидец плоті» — Д. С. Мережковский). З кін. 1870-х рр. духовна криза, що переживала, пізніше захоплений ідеєю морального вдосконалення й «опрощення» (породившей рух «толстовства»), Толстой приходить до усе більше непримиренної критики суспільного устрою — сучасних бюрократичних інститутів, держави, церкви (в 1901 відлучений від православної церкви), цивілізації й культури, усього життєвого укладу «утворених класів»: роман «Воскресіння» ( 1889-99), повість «Крейцерова соната» ( 1887-89), драми «Живий Труп» (1900, опублікована в 1911) і «Владу темряви» (1887).
Одночасно зростає увага до тем смерті, гріха, покаяння й морального відродження (повести «Смерть Івана Ілліча», 1884-86, «Батько Сергий», 1890-98, опубліковані в 1912, « Хаджі-Мурат», 1896-1904, опублікований в 1912). Публіцистичні твори моралізаторського характеру, у т.ч. «Сповідь» ( 1879-82), «У чому моя віра?» (1884), де християнські вчення про любов і всепрощення трансформуються в проповідь непротивлення злу насильством. Прагнення погодити образ думки й життя приводить до відходу Толстого з Ясної Галявини; умер на станції Астапово. ТОЛСТОЙ Лев Миколайович [28 серпня (9 вересня) 1828, садиба Ясна Галявина Тульської Губернії — 7 (20) листопада 1910, станція Астапово (нині станція Лев Толстой) Рязано-Уральської ж.
буд.; похований у Ясній Галявині], граф, росіянин письменник «Радісний період дитинства» Толстой був четвертою дитиною у великій дворянській сім’ї. Його мати, уроджена князівна Волконська, умерла, коли Толстому не було ще двох років, але по оповіданнях членів сім’ї він добре уявляв собі «її духовний вигляд»: деякі риси матері (блискуче утворення, чуйність до мистецтва, схильність до рефлексії) і навіть портретна подібність Толстой додала князівні Марье Миколаївні Болконской («Війна й Мир»). Батько Толстого, учасник Вітчизняної війни, що запам’ятався письменникові добродушно-глузливим характером, любов’ю до читання, до полювання (послужив прототипом Миколи Ростова), теж умер рано (1837). Вихованням дітей займалася далека родичка Т.
А. Ергольская, що мала величезний вплив на Толстого: «вона навчила мене духовній насолоді любові». Дитячі спогади завжди залишалися для Толстого самими радісними: сімейні перекази, перші враження від життя дворянської садиби служили багатим матеріалом для його добутків, відбилися в автобіографічній повісті «Дитинство». Казанський університет Коли Толстому було 13 років, сім’я переїхала в Казань, у будинок родички й опікунки Дітей П. И. Юшковой. В 1844 Толстій надійшов у Казанський університет на відділення східних мов філософського факультету, потім перевівся на юридичний факультет, де провчився неповних два роки: заняття не викликали в нього жвавого інтересу й він із пристрастю зрадився світським розвагам. Навесні 1847, подавши прохання про звільнення з університету «по розстроєному здоров’ю й домашнім обставинам», Толстой виїхав у Ясну Галявину із твердим наміром вивчити весь курс юридичних наук (щоб здати іспит екстерном), «практичну медицину», мови, сільське господарство, історію, географічну статистику, написати дисертацію й «досягти вищого ступеня досконалості в музиці й живописі».
«Бурхливе життя юнацького періоду» Після літа в селі, розчарований невдалим досвідом господарювання на нових, вигідних для кріпосних умовах (ця спроба відбита в повісті «Ранок поміщика», 1857), восени 1847 Толстой виїхав спочатку в Москву, потім у Петербург, щоб тримати кандидатські іспити в університеті. Образ його життя в цей період Часто мінявся: те він цілодобово готувався й здавав іспити, то жагуче віддавався Музиці, то мав намір почати чиновную кар’єру, то мріяв надійти юнкером в Конногвардейский полк. Релігійні настрої, що доходили до аскетизму, чергувалися з гульбами, картами, поїздками до циганів. У сім’ї його вважали «самим пустяшним малим», а зроблені тоді борги йому вдалося віддати лише через багато років. Однак саме ці роки пофарбовані напруженим самоаналізом і боротьбою із собою, що відбито в щоденнику, що Толстой вів протягом всього . життя Тоді ж у нього виникло серйозне бажання писати й з’явилися перші незавершені художні начерки «Війна й воля» В 1851 старший брат Микола, офіцер діючої армії, умовив Толстого їхати разом на Кавказ. Майже три роки Толстої прожив у козачій станиці на березі Тереку, Виїжджаючи в Кизляр, Тифлис, Владикавказ і беручи участь у воєнних діях (спочатку добровільно, потім був прийнятий на службу).
Кавказька природа й патріархальна Простота козачого життя, що вразила Толстого по контрасту з побутом дворянського Кола й з болісною рефлексією людини утвореного суспільства, дали матеріал Для автобіографічної повісті «Козаки»( 1852-63). Кавказькі враження відбилися й в оповіданнях «Набіг» (1853), «Рубання лісу» (1855), а також у пізній повісті « Хаджі-Мурат» ( 1896-1904, опублікована в 1912). Повернувшись у Росію, Толстой записав у щоденнику, що полюбив цей «край дикий, у якому так дивно й поетично з’єднуються дві самі протилежні речі — війна й воля». На Кавказі Толстої написав повість «Дитинство» і відправив її в журнал «Сучасник», не розкривши свого ім’я (надрукована в 1852 під ініціалами Л. Н.
; разом з пізнішими повістями «Отроцтво», 1852-54, і «Юність», 1855-57, склала автобіографічну трилогію). Літературний дебют відразу приніс Толстому сьогодення визнання Кримська кампанія В 1854 Толстій одержав призначення в Дунайську армію, у Бухарест. Нудне штабне життя незабаром змусило його перевестися в Кримську армію, в обложений Севастополь, Де він командував батареєю на 4-м бастіоні, виявивши рідку особисту хоробрість (нагороджений орденом св. Ганни й медалями).
У Криму Толстого захопили нові враження й літературні плани (збирався в т.ч. видавати журнал для солдатів), тут він почав писати цикл «севастопольських оповідань», незабаром надрукованих і имевших величезний успіх (нарис «Севастополь у грудні місяці» прочитав навіть Олександр II). Перші твори Толстого вразили літературних критиків сміливістю психологічного аналізу й розгорнутою картиною «діалектики душі» (Н. Г. Чернишевський). Деякі задуми, що з’явилися в ці роки, дозволяють угадувати в молодому артилерійському офіцері пізнього Товстого-Проповідника: він мріяв про «підставу нової релігії» — «релігії Христа, але очищеної від віри й таємничості, релігії практичної». У колі літераторів і за кордоном У листопаді 1855 Толстої приїхав у Петербург і відразу ввійшов у кружок «Сучасника» (Н. А.
Некрасов, И. С. Тургенєв, А. Н. Островський, И. А. Гончаров і ін.), де його зустріли як «велику надію російської літератури» (Некрасов). Товстої брав участь в обідах і читаннях, в установі Літературного фонду, виявився залученим у суперечки й конфлікти письменників, однак почував себе чужим у цьому середовищі, про що докладно розповів пізніше в «Сповіді» ( 1879-82): «Люди ці мені огиднули, і сам собі я огиднув».
Восени 1856 Толстой, вийшовши у відставку, виїхав у Ясну Галявину, а на початку 1857 — за кордон. Він побував у Франції, Італії, Швейцарії, Німеччині швейцарські враження відбиті в оповіданні «Люцерн»), восени повернувся в Москву, потім — у Ясну Галявину Народна школа В 1859 Толстій відкрив у селі школу для селянських дітей, допоміг улаштувати більше 20 Шкіл на околицях Ясної Галявини, і це заняття настільки захопило Толстого, що в 1860 він удруге відправився за кордон, щоб знайомитися зі школами Європи. Товстої багато подорожував, провів півтора місяця в Лондоні (де часто бачився з А. И. Герценом), був у Німеччині, Франції, Швейцарії, Бельгії, вивчав популярні педагогічні системи, в основному не задовольнили письменника. Власні ідеї Толстої виклав у спеціальних статтях, доводячи, що основою навчання повинна бути «воля учащегося» і відмова від насильства у викладанні. В 1862 видавав педагогічний журнал «Ясна Галявина» із книжками для читання як додаток, що стали в Росії такими ж класичними зразками дитячій і народній літературі, як і складені їм на початку 1870-х рр.
«Абетка» і «Нова Абетка». В 1862 під час відсутності Толстого в Ясній Галявині був проведений обшук (шукали таємну друкарню). «Війна й мир» ( 1863-69) У вересні 1862 Толстої женився на вісімнадцятирічній дочці лікаря Софії Андріївні Берс і відразу після вінчання відвіз дружину з Москви в Ясну Галявину, де повністю віддався сімейному життю й господарським турботам. Однак уже з осені 1863 він захоплений Новим літературним задумом, що довгий час звався «Тисяча вісімсот п’ятий рік». Час створення роману був періодом щиросердечного підйому, сімейного щастя й спокійного відокремленої праці. Товстої читав спогади й переписку людей александровской епохи (у тому числі матеріали Толстих і Волконських), працював в архівах, вивчав масонські рукописи, їздив на Бородінське поле, просуваючись у роботі повільно, через безліч редакцій (у копіюванні рукописів йому багато допомагала дружина, спростовуючи тим самим жарту друзів, що вона ще так молода, начебто грає в ляльки), і лише на початку 1865 надрукував в «Російському віснику» першу частину «Війни й миру».
Роман читався взахлеб, викликав безліч відгуків, уразивши сполученням широкого епічного полотна з тонким психологічним аналізом, з живою картиною приватного життя, органічно вписаної в історію. Гарячі суперечки спровокували наступні частини роману, у яких Толстой розвивав фаталістичну філософію історії. Пролунали докори в тім, що письменник «передоручив» людям початку століття інтелектуальні запити своєї епохи: задум роману про Вітчизняну війну дійсно був відповіддю на проблеми, що хвилювали російське післяреформене суспільство. Сам Толстой характеризував свій задум як спробу «писати історію народу» і вважав неможливим визначити його жанрову природу («не підійде ні під яку форму, ні роману, не повести, ні поеми, ні історії»). «Ганна Каренина» ( 1873-77) В 1870-е рр., живучи як і раніше в Ясній Галявині, продовжуючи вчити селянських дітей і Розвивати в пресі свої педагогічні погляди, Толстой працював над романом про життя сучасного йому суспільства, побудувавши композицію на протиставленні двох сюжетних ліній: сімейна драма Ганни Карениной рисується по контрасту з життям і Домашньою ідилією молодого поміщика Костянтина Левина, близького самому письменникові й по способі життя, і по переконаннях, і по психологічному малюнку. Початок роботи збіглося із захопленням прозою Пушкіна: Толстой прагнув до простоти складу, до зовнішнього безоценочности тону, прокладаючи собі дорогу до нового стилю 1880-х рр.
, особливо до народних оповідань. Лише тенденційна критика інтерпретувала роман як любовний. Сенс існування «утвореного стану» і глибока правда мужицького життя — це коло питань, близький Левину й далекий більшості навіть симпатичних авторів героїв (включаючи Ганну), пролунав гостро публицистично для багатьох сучасників, насамперед для Ф. М. Достоєвського, що високо оцінив «Ганну Каренину» в «Щоденнику письменника». «Думка сімейна» (головна в романі, за словами Толстого) переведена в соціальне русло, нещадні самовикриття Левина, його думки про самогубство читаються як образна ілюстрація духовної кризи, пережитого самим Толстим в 1880-е рр.
, але назрілого в ході роботи над романом Перелом ( 1880-е рр.) Хід перевороту, що відбувався у свідомості Толстого, знайшов відбиття в художній творчості, насамперед у переживаннях героїв, у тім духовному Прозрінні, що переломлює їхнє життя. Ці герої займають центральне місце в Повістях «Смерть Івана Ілліча» ( 1884-86), «Крейцерова соната» ( 1887-89, опублікована в Росії в 1891), «Батько Сергий» ( 1890-98, опублікована в 1912), драмі «Живий труп» (1900, незавершена, опублікована в 1911), в оповіданні «Після балу» (1903, опублікований в 1911). Исповедальная публіцистика Толстого дає розгорнуте подання про його щиросердечну драму: малюючи картини соціальної нерівності й ледарства утворених шарів, Толстой у загостреній формі ставив перед собою й перед суспільством питання сенсу життя й віри, критикував всі державні інститути, доходячи до заперечення науки, мистецтва, суду, шлюбу, досягнень цивілізації. Нове світорозуміння письменника відбите в «Сповіді» (опублікована в 1884 у Женеві, в 1906 у Росії), у статтях «Про перепис у Москві» (1882), «Так що ж нам робити?
» ( 1882-86, опублікована повністю в 1906), «Про голод» (1891, опублікована англійською мовою в 1892, на російському — в 1954), «Що таке мистецтво?» ( 1897-98), «Рабство нашого часу» (1900, Повністю опублікована в Росії в 1917), «Про Шекспіра й драму» (1906), «Не можу мовчати» (1908). Соціальна декларація Толстого опирається на подання про християнство як про моральне навчання, а етичні ідеї християнства осмислені Їм у гуманістичному ключі як основа всесвітнього братерства людей. Цей комплекс Проблем припускав аналіз Євангелія й критичні штудии богословських творів, яким присвячені релігійно-філософські трактати Толстого «Дослідження догматичного богослов’я» ( 1879-80), «З’єднання й переклад чотирьох Євангелій» ( 1880-81), «У чому моя віра» (1884), «Царство Божие усередині вас» (1893). Бурхливою реакцією в суспільстві супроводжувалися висловлювані Толстим заклики до прямого й невідкладного проходження християнським заповідям. Особливо широко обговорювалася його проповідь непротивлення злу насильством, що стало імпульсом до створення цілого ряду художніх творів — драми «Влада темряви, або Коготок загруз, всій пташці пропасти» (1887) і народних оповідань, написаних у навмисно спрощеної, «невигадливій» манері. Поряд із близькими за духом добутками В. М. Гаршина, Н.
С. Лєскова й інших письменників, ці оповідання випускалися видавництвом «Посередник», заснованому В. Г. Чертковим з ініціативи й при найближчій участі Толстого, що визначав завдання «Посередника» як «вираження в художніх образах навчання Христа», «щоб можна було прочитати цю книгу старому, жінці, дитині й щоб і той, і іншої зацікавилися, розчулилися й відчули б себе добріше». У рамках нового світорозуміння й подань про християнство Толстої виступав проти християнської догматики й критикував зближення церкви з державою, що Привело його до повного роз’єднання із православною церквою. В 1901 пішла Реакція Синоду: всесвітньо визнаний письменник і проповідник був офіційно Відлучений від церкви, що викликало величезний суспільний резонанс «Воскресіння» ( 1889-99) Останній роман Толстого втілив весь спектр проблем, що хвилювали його в роки перелому. Головний герой, Дмитро Нехлюдов, духовно близький авторові, проходить шлях Морального очищення, що приводить його до діяльного добра.
Оповідання побудоване на системі підкреслено оцінних протиставлень, що оголюють нерозумність суспільного устрою (краса природи й облудність соціального миру, правда мужицького побуту й фальш, що панує в житті утворених шарів суспільства). Характерні риси пізнього Толстого — відверта, висунута на перший план «тенденція» (у ці роки Толстої — прихильник нарочито тенденційного, дидактичного мистецтва), різкий критицизм, сатиричний початок — виявилися в романі з усією наочністю Відхід і смерть Роки перелому круто змінили особисту біографію письменника, обернувшись розривом із соціальним середовищем і привівши до сімейного розладу (проголошений Толстим відмова від володіння приватною власністю викликав різке невдоволення членів сім’ї, насамперед дружини). Пережита Толстим особиста драма знайшла відбиття в нього щоденникових записах Пізньою осінню 1910, уночі, таємно від сім’ї, 82-літній Толстой, супроводжуваний лише Особистим лікарем Д. П.
Маковицким, покинув Ясну Галявину. Дорога виявилася для нього Непосильної: у шляху Толстої занедужав і змушений був зійти з поїзда на маленькій залізничній станції Астапово. Тут, у будинку начальника станції він провів останні сім днів свого життя. За повідомленнями про здоров’я Толстого, що до Цьому часу придбав уже світову популярність не тільки як письменник, але і як Релігійний мислитель, проповідник нової віри, стежила вся Росія. Подією загальноросійського масштабу стали похорони Толстого в Ясній Галявині Твір: Полн. собр. соч. М.
; Л., 1928-58. Т. 1-90.
(Ювілейне изд.). Література: Бірюков П. И. Біографія Лева Миколайовича Толстого. М.; Пг., 1923. Т.
1-4. Гусєв Н. Н. Літопис життя й творчості Лева Миколайовича Толстого. 1828-1890. М., 1958. .Те ж 1891-1910.
М., 1960. ейхенбаум Б. М. Молодий Толстої. Пг.; Берлін, 1922.
ейхенбаум Б. М. Про літературу. М., 1987. Бондарів С. Г.
Роман Л. Н. Толстого «Війна й мир». М., 1963.