Англійська народна казка У перекладі Н. Воронель. У часи великого короля Артура жив могутній чарівник по ім’ю Мерлин — самий митецький і вчений чарівник, якого тільки бачив світло Цей знаменитий чарівник умів обертатися в що й у кого хотів. І от один раз він відправився подорожувати в обличчя простого жебрака, а коли дуже утомився, зупинився в будинку одного орача й попросив поїсти Селянин радо прийняв чарівника, а дружина його, жінка добра, принесла молока в дерев’яній мисці й темний хліб на тарілці Мерлина порадувало гостинність орача і його дружини.
Але він помітив, що хоча будинок у них — повна чаша, щастя в ньому ні, і запитав, чому це так. Хазяї відповіли: горюють вони про те, що немає в них дітей — Не найшлося б на світі жінки счастливей мене, — сказала господарка зі слізьми на очах, — якби тільки був у мене син.
Будь він навіть із великий палець свого батька, я й те була б задоволена! Мерлин уявив собі хлопчика ростом з пальчик, і це його так побавило, що він вирішив виконати бажання бідної жінки. І справді, незабаром у дружини орача народився синок. Але от чудо! — ростом він був з великий палець свого батька!
Сама королева фей побажала глянути на малюсінького хлопчика. Вона влетіла у вікно, коли мати сиділа на ліжку й любувалася крихіткою. Фея поцілувала його й дала йому ім’я — Том — хлопчик з пальчик. Потім вона покликала інших фей і наказала їм так нарядити її хресного сина: Йому штанці зшили з перинок гусячих, На курточку крихітці пішов будяк, Сорочку змайстрували з тонкої павутини, Дубовий аркуш для капелюха, не чи правда, непоганий? Для черевичків витончених мишачої шкіри взяли, Пришили хутро пухнатий і яскравий шнури, А червоні панчішки вією підв’язали, Панчішки із блискучої вишневої шкірки Том так і не виріс — ростом залишився з великий палець свого батька, а в того пальці були самі звичайні. Зате з роками він перетворився в хитрючого хлопчиська й навчився всяких витівок. Коли Том грав з іншими дітьми й, траплялося, програвав їм всі свої вишневі кісточки, він потихеньку забирався в сумки своїх товаришів, набивав кишені кісточками, а потім непомітно вискакував звідти й продовжував грати як ні в чому не бувало Але от якось раз вилазить він, як звичайно, із краденими кісточками із чужої сумки, а його — хвать!
— піймали споличним. — Ага, коротишка Томми! — закричав власник сумки. — Тепер я знаю, хто тягає мої вишневі кісточки. Перегоди, поплатишся ти за свої злодійські витівки! Отут він накинув Тому на шию шнурок від сумки з вишневими кісточками й так струснув її, що кісточкам бедного Тома не поздоровилось! Він заревів від болю, став проситися на волю й обіцяв, що ніколи більше не буде красти Через кілька днів мати Тома готовила пудинг, і синові схотілося подивитися, як вона це робить.
Він видрав на край дерев’яної миски, але поскользнулся й полетів стрімголов прямо в тісто. Мати нічого не помітила й виклала Тома разом з пудингом у серветку, а потім опустила в чавунець сводой. Тісто заліпило Тому весь рот, так що він навіть крикнути не міг. Але вода була гаряча, і він став так брикатися й вертітися, що мати подумала: напевно, у цьому пудингу нечиста сила завелася! І вона витрусила тісто із чавунця за двері А в цей час мимо будинку проходив бідний лудильник. Він підібрав глевкий пудинг, сунув його в сумку й покрокував далі.
Але отут нарешті Том виплюнув все тісто й закричав так голосно, що лудильник перелякався до смерті, кинув пудинг і втік. Пудинг упав і розсипався, а Том видерся з нього й, весь у тесті, побіг домийся Мати дуже засмутилася, побачивши свій скарб у настільки жалюгідному виді. Вона посадила сина в чайну чашку, змила з його все тісто, потім поцілувала його й уклала впостель. Незабаром після цього мати Тома пішла якось на луг корову доїти й взяла хлопчика із собою.
Дул сильний вітер. Вона побоялася, як би Тома не віднесло, і прив’язала його ниточкою до будяка. А корова побачила на голові в хлопчика з пальчика капелюх з дубового листка, захотіла поласувати нею й відправила капелюх собі в рот разом з Томом і будяком. Поки корова жувала будяк, Том зі страхом розглядав її страшні зуби, побоюючись як би вони не зжували і його, і раптом заволав в усі горло: — Мама, мама!
— Де ти, Томми, мий крихітка? — відгукнулася мати — Тут, мама! — відповів він. — У роті в Краснушки. Отут мати стала плакати й ламати руки.
А корова ніяк не могла зрозуміти, хто це шумить у неї в роті? Відкрила від подиву рот і упустила Тома.
На щастя, мати на лету підхопила сина у фартух, а то він расшибся б. Сховала вона хлопчика в себе на грудях і скоріше побігла домийся От раз батько зробив Тому бич із ячмінної соломинки — худобину поганяти, а Том пішов із цим бичем у поле, так на лихо поскользнулся й звалився в борозну.
Мимо пролітав ворон. Підхопив Тома й полетів з ним через море, так над морем випустив його із дзьоба У ту ж мить Тома проковтнула величезна риба. Але незабаром цю рибу піймали й продали на кухню короля Артура. Коли ж її попатрали, перед тим як варити, то побачили в ній малюсінького хлопчика. Все прямо діву далися, а Том дуже зрадів, що знову вийшов на волю.
Хлопчика з пальчик піднесли королеві, і король зробив Тома своїм придворним карликом. Незабаром Том став улюбленцем усього двору — він забавляв своїми витівками не тільки короля з королевою, але й всіх лицарів Круглого стола Говорять, що коли король виїжджав куди-небудь верхи, він часто брав Тома із собою. А якщо починалася злива, хлопчик з пальчик ховався в кишені його величності й спав там, покуда дощ не припинявся Один раз король Артур став розпитувати Тома про його батьків: хотілося йому знати, такі ж чи вони коротишки, як Том, і чи добре їм живеться. Тім відповів, що батько й мати в нього не нижче ростом, чим кожний з королівських придворних, тільки живеться їм куди гірше. Тоді король відніс Тома в скарбницю, де зберігав свої гроші, і дозволив йому взяти, скільки він зможе донести до рідної домівки.
Бедняжка Том навіть застрибав від радості. Притяг гаманець із мильної бульки, і король поклав йому в цей гаманець срібний трехпенсовик. Нелегко було хлопчикові з пальчик підняти таку ношу! Але от він нарешті звалив неї собі на спину й відправився в шлях. По дорозі він раз у раз падав від утоми й відпочивав, напевно, раз сто, а все-таки через два дні й дві ночі благополучно добрався до рідного будинку. Отут мати вибігла йому назустріч і віднесла свого маленького Томми вдом.
Однак незабаром Том знову повернувся до двору Треба сказати, що одяг Тома сильно постраждала й від тесту — коли він упав у пудинг — і в животі в риби. І от його величність наказав зшити Тому новий костюм, а замість коня дати йому миші, щоб він їздив на ній верхи, як покладено лицареві И шість королівських придворних кравців Йому змайстрували вбрання: Сорочку із крил бабок блакитних И пари блискучих чобіт верхівкових Зі шкірочки жовтих курчат Шпилька служила героєві мечем, А сіре мишеня лихим скакуном, Безстрашно скакав на мишеняті верхи Відважний наїзник Том Презабавне було видовище, коли Том у такому вбранні, так ще верхи на миші, виїжджав з королем і всією знаттю на полювання. Всі так і підкочували зі сміху, як тільки він з’являвся на своєму лихому скакуні Король дуже прив’язався до спритного крихітці й навіть наказав змайструвати йому крісельце, щоб той сидів у ньому на столі його величності. А ще король замовив для Тома золотий палац висотою в п’ядь, із дверима шириною в дюйм і подарував йому карету, запряжену шісткою маленьких мишок Але королева зллилася, бачачи які почесті роблять серові Томасові, і вирішила його погубити. І от вона сказала королеві, що маленький лицар надерзил їй Король зараз же послав за Томом. Але хлопчик з пальчик добре знав, чим загрожує королівський гнів, і сховався в порожній раковині равлика. Там він пролежав так довго, що ледве не вмер з голоду, а коли нарешті зважився виглянути назовні, побачив біля своєї схованки більшого гарного метелика.
Тім підкрався до неї, підхопився на неї верхи, і метелик підняв його на повітря. Вона перелітала з ним з дерева на дерево, з галявини на галявину, але зрештою повернулася до замка. Там король і вся знать кинулися ловити її. а Том не удержався й звалився прямо в лійку з водою. Ледве не потонув, бідолаха.
Королева побачила Тома й вуж зовсім розгнівалася. Вона зажадала, щоб хлопчикові з пальчик відрубали голову И от Тома посадили в мишоловку — чекати страти. Але отут кішка помітила, що в мишоловці щось ворушиться й стала смикати її лапкою; зламала засувку й випустила Тома на волю Король повернув Тому своє розташування, але недовго довелося хлопчикові з пальчик жити собі на втіху. Один раз на нього напав величезний павук. І хоча Том вихопив меч і хоробро боровся, павук умертвив його своїм отрутним подихом Він випустив меч із рук, що слабшають, И кров його висмоктав жадібний павук Король Артур і всі його наближені дуже горювали про смерть свого маленького улюбленця.
Весь двір облачився в жалобу, і на могилі Тома поставили чудовий пам’ятник з білого мармуру з таким написом: Тут похований навік крихітка Том, Загиблий у страшній битві спауком. На жаль, він мертвий! Пройшла його пора! Він був гідним лицарем двору: Він блискуче на турнірах виступав И на мишеняті хоробро гарцював Він сміх і радість у палац приніс, И смерть його — причина наших зліз Ридайте, не соромитеся сліз своїх: Крихітки Тома більше немає в живих!