Томашевский Б. В., Вольперт Л. И.: Лагарп, Жан-Франсуа де.
Жан-Франсуа де (1739 РАН
Жан-Франсуа де (1739) Жан-Франсуа де (1739, фр. драматург «школи Вольтера» і теоретик літ-ри, що відрізнявся ригористической прихильністю фр. класицизму XVII, що представляв собою лекції, читані автором у паризькому ліцеї Сент-Оноре в 1786 декларується перегляд відносини до Л. при збереженні поваги до його авторитету: «Хоч страшно стихоткачу Лагарпа бачити смак, Але часто, зізнаюся, Над ним я час витрачаю» (ст. 148. Незабаром, познайомившись із роботами Ж. де Сталь, А. В. Шлегеля й ін., П. переконався в тім, наскільки вузький і однобічний Л. у своєму викладі й наскільки він упереджений в оцінках произв. не класичної школи (У. Шекспір, і ін.). В 1830-е, говорячи про стан отеч. критики, П. тричі повторив фразу, у до-рій автор «Ліцею» згадають неск. поблажливо й зневажливо: «Ми не маємо ще потреби ні в Шлегелях ні навіть у Лагарпах» («lt;Спростування на критикиgt;», 1830; «Досвід відбиття деяких нелітературних обвинувачень», 1830; «lt;Твори й переклади у віршах Павла Катенинаgt;», 1833; — Акад. XI, 143, 166, 220). Тоді ж Л. був названий П. у числі кращих фр. письменників, «славнейших представників цього дотепного й позитивного народу», до-рие «довели як почуття витонченого було для них чужо й незрозуміло» («lt;Початок статті про В. Гюгоgt;», 1832; Акад. XI, 219). Разом з тим П. не переставав користуватися курсом Л. як довідковим посібником, довіряючись іноді навіть тим утримується в «Ліцеї» відомостям, до-рие були недостовірні (напр., в оцінках фр. літ-ри до XVII в.). В основному він, імовірно, тримав їх у голові, тому що в придбаному 2 липня 1836 (Арх. опіки. С. 54) пізнім виданні «Ліцею» (Paris, 1834) розрізав (притім не повністю) лише розділи, присвячені фр. трагедії (гл. обр. П. Корнелю й попередньої йому драматургам), «Генриаде» Вольтера, і не вхідні в основний текст курсу дрібні замітки про різні фр. і иностр. письменників, у т.ч. про Д. Мільтона, И. В. Ґете (Бібліотека П. № 1063). Дослідниками виявлені безперечно або зазначені гіпотетично численні відзвуки «Ліцею» і сліди звертання до цієї праці в произв. П. і його судженнях об літ-ре й письменниках. В 1814, коли И. И. Пущин перевів для BE главу з «Ліцею» («Про епіграму й напис древніх»), П. перевів на його прохання одну із включених у неї епіграм («Лаиса Венері, присвячуючи їй своє дзеркало»). У листі Н. Н. Раєвському-Синові від другої пол. липня (після 19) 1825 наведена неточно цитата із трагедії Л. «Филоктет» («Philoctegrave;te», изд. 178l) як приклад звичайного для класиків умовної неправдоподібності в мові (Акад. XIII, 197; повторено в листі йому ж від 30 січн. або 30 червня 1829 — Акад. XIV, 48; обоє по-фр.). П., як виявляється з листа до нього П. А. В’яземського від 22 нояб. 1827, знав і рос. пров. цієї п’єси (С. T. Аксаков; M., 1816), розділяючи, видимо, невисоке про нього думка свого друга (Акад. XIII, 348). Ін. произв. Л. не залучали уваги П. В имевшихся в його 16 томах собр. соч. Л. (Paris, 1820-1826), придбаних в один день із «Ліцеєм», 2 липня 1836 (Арх. опіки. С. 54), розрізані лише дві поеми («Ta), не повністю ст-ния («Poeacute;sies diverses»), фр. прозаїчний пров. оди М. В. Ломоносова «Ранкове міркування про Божием величність», один лист Вольтера до Л. (Бібліотека П. № 1064.); Вацуро В. е. Пушкін і Бомарше: (Замітки) // ПІМ. Т. 7. С. 211 Пушкін і Лашоссе: (Про сюжетний мотив «Заметілі») // Брешемо. ПК. 1975. С. 120 Пушкін і французька комедія XVIII в. // ПІМ. Т. 9. С. 170-173, 175-177, 183 (те ж у кн.: Вольперт. П. і психол. традиція. С. 133; Петрунина Н. Н. Літературні паралелі. I. До творчої історії елегії «Спалений лист» // Брешемо. ПК. 1977. С. 109 // RL. 1987. Vol. 22. P. 394