Томашевский Б. В., Вольперт Л. И.: Руссо (Rousseau) Жан-Батист
Жан-Батист (1670 або 1671 , французький поет. Високо ценимий сучасниками головним чином за його оди, що відрізнялися тематичною розмаїтістю й багатством характерних для цього жанру художніх засобів (алегорій, міфологічних ремінісценцій, перифраз, ліричного безладдя й ін.), Р. користувався славою великого поета протягом XVIII в., але потім, під впливом різкої критики романтиків, вона змінилася поданням про нього як епігоні великої класичної школи, чиє творчість консервувала її канони, перешкоджаючи всякому літературному відновленню.)»Супругою твоєї я так зачарувався…») епіграму Р. «Jrsquo;ai depuis peu vu ta femme ); тоді ж за зразком визнаних класичними кантат Р. він написав кантату «Леда» («Серед темного гайка, під тінню липнув запашних…»); до «Оди II панові абатові Куртену» («Ode II. agrave; M. lrsquo;abbeacute; Courti) сходять тема вірша П. «Послання Ліді» («Teбe, повірниця Венери…», 1816) і ряд подробиць її розробки; у вірші «До друга віршотворцеві» (1814) P. згадується у зв’язку з темою «убогості поетів» (ст. 56: «Народився наг і наг ступає в труну Руссо»), причому одним із джерел біографічних відомостей про нього могла в цьому випадку П. служити книга Ж. — М. — Б. Бен де Сен-Віктора (Bi) «Великі поети-нещасливці» («Les gra).)»Про французьку словесність» (1822?): «Руссо в одах дурний — Державін» (Акад. XII, 192). зіставлення, Що Передбачалося тут, поетів конкретизовано в листі А. А. Бестужеву від кінця травня . В «lt;Початку статті про В. Гюгоgt;» (1832) думка про «незначність і несправедливість» прийнятих у французів «літературних аксіом» обґрунтовується, зокрема тим, що «Ж. Б. Руссо донині зберіг прізвисько великого» (Акад. XI, 219).)»казки епіграматичної», і його «паскудні епіграми» (тобто составившие окрему книгу епіграми на основі непристойних анекдотів про ченців) П. цінував «стократ вище од і гімнів» (лист П. А. В’яземському від 25 січня 1825; Акад. XIII, 135); із всіх епіграм, надрукованих в имелись у П. зібранні творів Р. (Бібліотека П. № 1331), розрізаний саме цей розділ (Epigrammes. Livre quatriegrave;me // Rousseau J. — B. OElig;uvres. ). За зразком Р. і, видимо, не без приклада П. А. В’яземського, що у своїх перекладах його епіграм (1821, намагався передати їх наївно-іронічним, створюваним навмисним використанням архаїзмів «маротический» стиль, П. написав в 1825 вірші «Рух», «Дружба», «Соловей і зозуля», «Рада». Відмітна перевага епіграми Р. перед класичною епіграмою, «певної законодавцем фр.lt;анцузскойgt; пиитики», тобто Н. Буало, П. бачив в «рамі більше великої, де може розвитися драматичне» (начерк статті «lt;Баратинскийgt;», осінь 1830; Акад. XI, 186, 430 черн. вар., перероблений потім стосовно до епіграм Е. А. Баратинського). У рецензії на т. I «Історії російського народу» Н. А. Полевого (січень цитується епіграма Р. (Epigrammes, liv. II, 14) проти його літературного супротивника Антуана Удару де Ла Марнотрата (Houdar de La Motte, 1672; трохи пізніше він згадується в «lt;Альманашникеgt;» (травень 1830; Акад. XI, 133).
Літ. Попів A. A. Пушкіна й французьку гумористичну поезію XVIII століття // Пушкініст, II. С. 208.
Б. В. Томашевский, Л. И. Вольперт