Твір по літературі: Трагедія майстри Слово «майстер» не випадково винесений Булгаковим у заголовок його знаменитого роману «Майстер і Маргарита». Він дійсно є однієї із центральних фігур булгаковського добутку. У нескінченно складній структурі «Майстра й Маргарити» авторові роману про Понтія Пілаті належить особлива роль, як людині, що перевернула життя Івана Бездомного, Маргарити Доля Майстра складається під впливом разнонаправленних могутніх сил, кожна з яких намагається захопити його за собою. Божественною волею йому дарований письменницький талант, що робить безвісного співробітника музею Майстром. Працюючи над своїм добутком про «жорстокого п’ятого прокуратора Іудеї вершнику Понтийском Пілаті», Майстер тим самим виконує завіт Бога. Але живе він у світі, де злі, вульгарні, недоумкуваті незначності прийшли до влади, де, по чудовому визначенню Булгакова, «чого не кинешся, нічого ні». У цьому світі божественний дарунок Майстра виявляється під забороною як щось дуже небезпечне. Латунский, спритний літературний критик, що відмінно почуває, звідки дме вітер, обрушується на книгу, що раніше нього розносять інші критики. Алоизий Мо-Гарич пише донос на опального письменника й залишає Майстра без даху Характерно, що притулком Майстра після цього стає клініка для душевнохворих. Цей момент сюжету, з одного боку, пов’язаний з темою незліченних «психушек», куди забирали неугодних радянським влада людей, з іншого боку — показує, що геній часто сприймається як безумець, а внутрішні закони, по яких він живе, незрозумілі юрбі й сприймаються ними як божевілля Майстер представлений у романі не тільки як автор «непалаючого рукопису», але і як улюблений головної героїні — Маргарити.
Таким чином, тема творчості й тема любові нерозривно переплітаються в оповіданні, тому що самі ці поняття пов’язані з піднесеним станом людської душі, подарованим самим Богом. Дивний, роздвоєний образ Маргарити вносить у життя Майстра й божественне, і диявольське. Недарма Булгаков показує її до зустрічі з Воландом » відьмою, щокосить на одне око, що прикрасило себе гілками мімози». Але, як відомо, все сатанинське, пов’язане з Воландом, виступає в романі в особливій якості: це та сила, «що вічно хоче зла й вічно робить благо».
Одним рухом Воланд наводить порядок у переверненому світі, де процвітали римські, лиходееви й варенухи, але не можна із упевненістю говорити про те, що зустріч із сатаною стає безумовним благом для Майстра й Маргарити Так, Маргарита, що продала свою душу дияволові й прийняв вигляду відьми, зуміла визволити Майстра з ув’язнення. Але одержавши всі назад: можливість знову жити у своєму будинку, недоторкані вогнем рукопису, — сам Майстер відмовляється писати про що б те не було. Ні висока тема Иешуа й Пілата, ні земна й злободенна — Алоизия Могарича, його більше не залучають. Маргарита нашіптує на вухо своєму коханому, що все повернулося й все возможно: і творчість, і любов, і життя, — але Майстер відкидає всі зваби, він вимагає лише спокою. Передбачаючи це, Левий Матвій просить для Майстра саме спокою, виражаючи тим самим вищу волю Пани Отже, несучи в собі дарунок Божий, Майстер все-таки не приемлет дарунків Воланда, і за зустріч із сатаною Майстер і Маргарита платять своїм земним життям. Момент їхнього відходу в інше життя повнині суми: «Боги, Боги мої!
Як смутна вечірня земля! Як таємничі тумани над болотами. Хто блукав у цих туманах, хто багато страждав перед смертю, хто летів над цією землею, несучи на собі непосильний вантаж, той це знає, це знає утомлений. І він без жалю залишає тумани землі, знаючи, що одна смерть його заспокоїть…». Але не так вуж сумний історія Майстра на землі: він залишає на ній свій слід, і не тільки в його романі, непідвласному вогню, але й у душі Івана Бездомного, котрий став зовсім іншою людиною, гідною учнем свого мудрого, нескінченно щасливого й нескінченно страждаючого вчителя На прикладі долі Майстри Булгаков у своєму романі поміщає найважливіші для нього думки, судження й міркування про місце художника, творчої особистості в суспільстві, у світі, про його взаємини із владою й своєю совістю.
Булгаков доходить висновку про те, що художник не повинен брехати ні собі, ні іншим людям. Художник, що бреше, не в ладі зі своєю совістю, втрачає всяке право на творчість У зв’язку із цим фігура Майстра в романі неоднозначна: він залишається внутрішньо вірний собі, але в той же час у нього незмога творити на землі, брехливо погоджуючись або наполегливо пручаючись існуючої суспільної моралі, його творчість позбавлена компромісів, тому він «не заслужив світла, але заслужив спокій». І саме Воланд і його звита відновлюють справедливість стосовно Майстра, роблячи його рукопису «непалаючими», що означає, по думці самого Булгакова, що тільки щира творчість безсмертна!