Ніхто, здається, не підозрює, що я спробував у Базарове представити трагічну особу, а всі тлумачать: навіщо він так дурний? або — навіщо він так гарний?
И. С. Тургенєв
«Роман «Батьки й діти» ворушить розум, викликаючи при цьому висока насолода бездоганною художньою формою», — писав Писарєв. Критик прав: роман будить думку, і ця думка — про тургеневском Базарове, але також про всіх базарових у нашім житті, бунтарях і ниспровергателях авторитетів. Роман Тургенєва — про великий трагічний перелом у поглядах на людину, що происшла в 60-е роки XIX століття в Росії. Схопилися не на життя, а на смерть закони, по яких жили «батьки», і нова матеріалістична теорія переробки свідомості людини й мира
Особливістю Івана Сергійовича Тургенєва як письменника є його надзвичайна чутливість до живих проблем сучасного суспільства. Так, наприклад, у своїх добутках «Новина» і «Дим» письменник говорить про рух, що народжується, народників; у романі «Батьки й діти» звертає увагу читача на таке явище, як нігілізм
Дія роману відбувається в 1959 році, ця дата точно позначена автором. Росія в цей час переживає другий підйом російського визвольного руху. Після повстання декабристів біля тридцяти років тривала епоха реакції. Народ був наляканий, кращі люди були заслані в Сибір, лише деякі з них повернулися встолицу.
Тепер на зміну дворянам-лібералам приходять різночинці. Це були представники різних станів: діти священиків, чиновників, ремісників, дрібнопомісних дворян. Із цих людей, різних по поглядах і вільних від станових забобонів, формувалися революціонери-демократи. У шістдесятих роках між ними й лібералами відбувся розкол по селянському питанню. Час були дуже бурхливе: студентські виступи, гнівні статті в журналах і газетах, спрямовані в захист народу
Отже, 1859 рік. Два роки залишається до скасування кріпосного права. Утворені люди розуміють, що потрібно щось змінити в житті селян, більше так тривати не може. Цих поглядів дотримується й головний герой роману Базарів
Відмінність головного персонажа роману від навколишніх його діючих осіб очевидна: прямота поглядів, незалежний напрям думок, заперечення всіх принципів і законів життя. Він нігіліст, «який до всього ставиться із критичної точки зору», «не відмінюється ні перед якими авторитетами, не приймає жодного принципу на віру, яким би повагою не був оточений цей принцип».
З одного боку, Базарову пробачно не визнавати авторитетів. Навіть у Біблії сказано: «Не створи собі кумир». Але з іншого боку, його нігілізм доходить до доконаної дурості. Таке його заперечення поезії, живопису. «Рафаель гроша мідного не коштує», «…чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета», — такі висловлення вражають навколишніх
Головний герой багато в чому помиляється, відкидаючи любов, жалість, ніжність і інші людські почуття. Він сміється над ними, презирливо називаючи їх «романтизмом». Часом він сам собі суперечить. Так, наприклад, у розмові з Ганною Сергіївною Одинцовій Базарів говорять: «Всі люди один на одного схожі як тілом, так і душею… Досить одного людського екземпляра, щоб судити про всіх інших». Це пізніше Євгеній скаже: «Усяка людина — загадка».
Євгенія Базарова в жодному разі не можна назвати «зайвою людиною». На відміну від Онєгіна й Печорина він не нудьгує, а багато працює. Перед нами дуже діяльна людина, у нього «у душі сили неосяжні». Однієї роботи йому мало. Щоб дійсно жити, а не животіти, як Онєгін і Печорин, такій людині потрібна філософія життя, її ціль. І вона в нього є
Базарова сильно хвилюють проблеми Росії. Євгеній відкидає існуючий у країні порядок. Правда, у нього немає певної програми для зміни соціального ладу й життя всіх людей. «І якщо він називається нігілістом, то треба читати — революціонером», — писав Тургенєв
Базарів зізнається, що не «має плану», не знає, що і як будувати. «У теперішній час корисніше всього заперечення — ми заперечуємо», — гордо заявляє він, повідомляючи себе представником потреб і прагнень народу, одночасно нехтуючи його марновірства, лінощі, пияцтво, безпорадність. Можна було б списати позицію Базарова на гріхи молодості, на недосвідченість, на цивільний біль… Можна по-різному «прочитати» цю сцену двобою: комусь, напевно, здасться, що нігіліст правий, рубаючи із усього розмаху під корінь старе життя
Але адже він пропонує руйнування не стільки політичного укладу, скільки всіх основ буття: моралі, етики, культури, традицій, бачачи тільки дурне, недосконале в навколишньому світі. Що це за людина, для якого всі навколо погано? Погано, коли людина любить музику, молитовно ставиться до природи. І подумаємо, до чого привів такий нігілізм у нашій історії? Земля запаскуджена, забруднена хімічними добривами, ліси по-варварськи вирубані, у ріках промислові відходи — от фінал подібного погляду на природу
По Базарову, погано, коли чоловік бачить у жінці не «багате тіло», а загадковий погляд, сприймає іншу людину не з погляду «печонки», «селезінки», «райдужної оболонки ока», а як духовну цінність, унікальність, неповторність. Йому невтямки, що каждий людина — це космос, таємниця. Для Євгенія поганий Аркадій, що спокусився «свеженькой Катею», щоб побудувати сім’ю, погані батьки-старі з їхнім дивацтвом, слізьми, звертанням «Енюшечка»…
Звичайно, Базарів не в силах придушити в собі прості людські почуття. І чим далі він намагається зробити це, тим яростнее вони прориваються назовні. Прикладом цьому може служити шалена любов Євгенія до Одинцової. Це почуття «мучило й бісило» його, але любов виявилася безмовною. Його «жагуче, грішне, що бунтує серце» натрапило на холодну відмову. Створюється враження, що якісь всемогутні зовнішні сили карають Базарова за його спробу перевернути мир, за його заперечення природної природи речей
Не можна не відзначити хворе самолюбство Базарова. «І самолюбство якесь противне», — говорить про нього Павло Петрович Кірсанов. Писарєв у своїй статті «Базарів» пише об цьому наступне: «Базарів надзвичайно самолюбний, але самолюбство його непомітно саме внаслідок своєї громадности. Він так повний собою й так непоколебимо високо коштує у власних очах, що робиться майже зовсім байдужим до думки інших людей». Саме внаслідок своєї байдужості він не любить висловлювати свої думки, сперечатися з ким-небудь. Євгеній у цьому не має потреби, тому що йому немає необхідності доводити свою правоту: він коштує над усе цього. У цієї людини є власна думка, якою він надзвичайно дорожить, і йому однаково, чи думають так само навколишні
Базарів — відвертий цинік. За словами того ж Писарєва, «…у цинізмі Базарова можна розрізнити дві сторони — внутрішній і зовнішню: цинізм думок і почуттів і цинізм манер і виражень». Усім помітна його розв’язність і незалежність поводження. Павла Петровича це внутрішньо жолобило: «Його аристократичну натуру обурювала доконана розв’язність Базарова. Цей лікарський син не тільки не боявся, він навіть відповідав уривчасто й неохоче, і у звуці його голосу було щось грубе, майже зухвале». Сам Євгеній коштує вище забобонів, що стосуються станів. Йому байдуже, яке в людини походження, до якого класу він належить, тому що на всіх людей Базарів дивиться «…зверху долілиць і навіть рідко дає собі праця приховувати свої напівзаступницькі відносини». У той же час Євгеній пишається тим, що дід його «землю орав».
Базарів ні в кому не має потреби, він самотній у цьому світі, але зовсім не почуває своєї самітності. Писарєв писав про це: «Базарів один, сам по собі, стоїть на холодній висоті тверезої думки, і йому не важко від цієї самітності, він весь поглинений собою й работою».
Перед особою смерті навіть найдужчі люди починають обманювати себе, тішити незбутніми надіями. Але Базарів сміло дивиться в очі неминучості й не боїться її. Він лише шкодує, що життя його була марна, тому що він не приніс ніякої користі Батьківщині. І ця думка доставляє йому багато страждань перед смертю: «Я потрібний Росії… Ні, видно, не потрібний. Та й хто потрібний? Швець потрібний, кравець потрібний, м’ясник…»