Що ж за явище російського життя ховається за образом Євгенія Базарова? У чому його сила й слабість, переможець він або переможений, чи перспективний він як тип реформатора й громадянина? У чому суть його трагедії? Тільки чи в передчасній фізичній смерті?
Згадаємо слова Базарова: «Коли я зустріну людини, що не спасувала б переді мною, — тоді я зміню свою думку пр самому себе». У наявності культ сили. «Волосатий», — так висловився Павло Петрович про приятеля Аркадія. Його явно жолобить зовнішність нігіліста: довгі волосся, балахон з кистями, червоні недоглянуті руки. Звичайно, Базарів — людин праці, що не має часу зайнятися своєю зовнішністю. Це начебто б так. Ну, а якщо це «навмисне епатування гарного смаку»? А якщо в цьому виклик: як хочу, так і одягаюся й зачісуюся. Тоді це погано, нескромно. Хвороба розв’язності, іронії над співрозмовником, неповага…
Міркуючи чисто по-людськи, Базарів не прав. У будинку друга його зустріли радо, щоправда, Павло Петрович руки не подав. Але Базарів не церемониться, відразу вступає в палку суперечку. Його судження безкомпромісні. «Навіщо я стану визнавати авторитети?»; «Чималий хімік у двадцять разів корисніше поета»; він зводить високе мистецтво до «мистецтва наживати гроші». Пізніше дістанеться й Пушкіну, і Шуберту, і Рафаелю. Навіть Аркадій помітив другові про дядька: «Ти його образив». Але нігіліст не зрозумів, не вибачився, не засумнівався, що поводився зайво зухвало, а засудив: «Уявляє себе діловою людиною!», опустився до того, щоб поставити «своє життя на карту жіночої любові», «ми, фізіологи, знаємо, які це відносини» між чоловіком і жінкою…
В X главі роману під час діалогу з Павлом Петровичем Базарову вдалося висловитися по всіх основних питаннях життя. Цей діалог заслуговує на особливу увагу. От Базарів затверджує, що суспільний ладо жахливий, і із цим не можна не погодитися. Далі: Бога як вищого критерію істини ні, а виходить, роби, що хочеш, усе дозволено! А от із цим погодиться далеко не всякий
Є відчуття, що Тургенєв сам розгубився, досліджуючи характер нігіліста. Під напором базаровской сили й твердості, упевненості письменник трохи зніяковів і почав думати: «А може, так треба? А може, я старий, що перестав розуміти закони прогресу?» Тургенєв явно співчуває своєму героєві, а до дворян ставиться вже поблажливо, а часом і сатирично.
Але одна справа суб’єктивний погляд на героїв, інша справа об’єктивна думка всього добутку. Про що ж вона? Про трагедію. Трагедії Базарова, що у спразі «довго робити», у захопленості своїм богом-наукою потоптав загальнолюдські цінності. А цінності ці — любов до іншої людини, заповідь «не убий» (стрілявся на дуелі), любов до батьків, поблажливість у дружбі. Він цинічний у відношенні до жінки, знущається з Ситниковим і Кукшиной, людьми недалекими, ласими на моду, убогими, але все-таки людьми. Євгеній виключив з життя своєї високі думки й почуття про «коріння», нас живильних, про Бога. Він говорить: «Я дивлюся в небо, коли хочу пчихнути!»
Трагедія героя також у повній самітності й серед своїх, і серед чужих, хоча йому симпатизує й Фенечка, і емансипований слуга Петро. Він у них не має потреби! Мужики, що назвали його «блазнем гороховим», почувають його внутрішнє презирство до них. Трагедія його й у тім, що він непослідовний і у відношенні до народу, ім’ям якого прикривається: «…Я зненавидів цього останнього мужика, Пилипа або Сидора, для якого я повинен зі шкіри лізти і який мені навіть спасибі не скаже… Та й на що мені його спасибі? Ну, буде він жити в білій хаті, а з мене лопух рости буде — ну, а далі?»