Трагічне й комічне в розповіді Н. С. Лєскова «Лівша» Для мене Лєсков Н. С. завжди був особливим художником: у його творчості ні зайвих слів, ні великих міркувань автора. Його проза — це картини, майже як фотографії, але мало-мало прикрашені, для того щоб не було так смутно дивитися на дійсність На першому, по-моєму, місці серед всіх його добутків коштує «Лівша». Ця розповідь має дивні властивості: він по змісту зовсім невеселий, але в пам’яті зберігаються світлі враження, до того ж ця розповідь дивно схожа на наше життя (як і інші оповідання й повести автора). По-моєму, «Лівша» вийшов настільки народним не без впливу того старого зброяра із Сестрорецка, про яке Лєсков згадує в передмові до перших видань цього добутку У цій розповіді Лєсков описує випадок, що відбувся з тульським майстром Лівшею, розповідає про те, як Лівша зустрівся з государем, побував за кордоном, де не піддався на угоди англійців залишитися, і про трагічну смерть тульського майстра Перше, що відразу ж здивувало мене, коли я відкрив цю книгу, так це переконання пануючи, що «ми, росіяни, зі своїм значенням нікуди не годимося».
Государ дивується заморським нововведенням, захоплюється майстерністю англійських умільців, при цьому не згадуючи про талант своїх співвітчизників Взяти хоча б випадок з пістолетом, яким так захоплювався Олександр Павлович. Платов відразу вихопив збройову викрутку, відкрив замок на пістолеті й показав государеві собачку, де «на самому згині» зроблений російський напис: «Іван Москвин у граді Тулі». На що государ йому зі смутком і говорить: «Навіщо ти їх дуже сконфузив, мені їх тепер дуже шкода». Ясно видні на прикладі імператора, Платова, типового казкового воєводи, наскільки ж далека влада від свого народу, наскільки залежимо народ-трудівник від влада предержащих. Критичне відношення Лєскова до представників влади багато в чому визначає проблематику оповідання.
Саме в зображенні Олександра, Миколи, Платова лесковская іронія стає найбільш очевидною. Спроба Платова переконати Олександра в перевазі російської зброї «засмутила імператора», а нагадування про особливий цукор Бобринского заводу й зовсім розбудувало государя («Будь ласка, не псуй мені політики», — просить він Платова). Сам образ Лівші й комічний і трагичен одночасно: ми сміємося над його затурканістю, але адже насправді це зовсім не смішно. Можливо, це особливість національного характеру — глузувати із себе. По-моєму, уже кого-кого, а росіян завжди рятувала здатність оцінити всі свої лиха зі смішної сторони На частку Лівші випадає чимало випробувань, але навіть у передсмертну годину герой пам’ятає лише про одному — про військовий секрет, незнання якого гибельно для російської армії.
Лісочків показує трагічний парадокс російського життя. Простий тульський майстер Лівша більшою мірою стурбований проблемою військової моці Росії, чим військовий міністр граф Чернишов або сам імператор Що стосується оформлення, то в «Лівші» воно найвищою мірою превосходно й органічно сполучається зі змістом і головним героєм. Комізм досягається завдяки грі слів, своєрідного мовлення героїв. Лісочків у мовленні героїв ужив безліч перекручених слів, наприклад, «мерблюзьи» (верблюжі), «студинг» (від пудинг і холодець), Аболон полведерский, граф Кисельвроде й т. д. Комічні й англійці, що живуть біля «Твердиземного моря», одягнені «у тужурние жилети» і взуті «у товсті щиглети із залізними набалдашниками». Неприродно й тужливо їхні веселощі: «Прийде свято, зберуться по парочці, візьмуть у руки по паличці і йдуть гуляти шляхетно». Н. С.
Лєсков, показуючи талант Лівші і його товаришів, з гіркотою затверджує, що уряд Росії не здатно по достоїнству оцінити його. Сили геніальних людей витрачалися по дрібницях, хоча й гідні замилування (підківки в блохи). Про цьому прямо сказали Лівші й англійці, коли він заявив їм, що арифметики не знає, а всю науку російські люди проходять «по Псалтирю так по Напівсоннику». На закінчення мені хотілося б небагато розповісти про історію опублікування «Лівші».
Образ талановитого мастерового не був зрозумілий сучасної Лєскову критикою. Журнали «Вітчизняні записки», «Справа» доглянули в розповіді слов’янофільські настрої. Лісочків, на думку рецензента «Вітчизняних записок», ширяє високо над Європою, звеличуючись росіяни таланти. Газета «Новий час», навпаки, заступилася за російський народ, якого нібито принижував автор «Лівші». Геніальний Лівша перетворює в забитого, безособового робітника. Лєскову довелося відповісти на критику й роз’яснити справжній задум розповіді Насамперед, Лєсков з обуренням відкинув обвинувачення в приниженні народу. «Цього не було в моїх намірах, і я навіть дивуюся, із чого могли бути виведені такі крайні суперечливі висновки?» — писав він. Лісочків погоджується тільки з тим, що Лівша — це символ російського народу.
Пізніше Лєсков знову повторює, що його герой — «виразник російського народу».