Трагічність образа Емми Бовари Бовари — це я сам М. Флобер Кращим хоронителем традицій критичного реалізму другої половини XIX століття у французькій літературі є Гюстав Флобер, у творчості якого простежується повна відсутність яких-небудь ілюзій про життя, нетерпиме відношення до всіляких спроб накинути романтичний покрив на жорстоку правду дійсності Творчість Флобера досягає своєї вершини в 50- 60-е роки. Це був час Другої імперії, всю мерзенність якої й викрив Флобер у своїх кращих добутках: «Лексикон», «Мадам Бовари», «Виховання почуттів». У романі «Мадам Вовари» Флобер нещадно викриває затхлий провінційний міщанський мирок. Головна героїня добутку — мадам Бовари. Емма виховувалася в монастирі, в обстановці штучного ув’язнення, єдиним улюбленим заняттям Емми було читання романів, у яких діяли піднесені, ідеальні «герої з великої букви»: «У цих романах тільки й були, що любов, коханки, коханці, переслідувані дами, що падають без почуттів у відокремлених альтанках…клятви, поцілунки в човнику при місячному світлі, солов’ї в гаї, кавалери, хоробрі, як леви, і лагідні, як ягнята…». От тому-те Емма, начитавшись подібної літератури, мріяла зустріти улюбленого, котрий ощасливить її. Ця любов перенесе її в дивний мир, повний романтичних таємниць, поезії. Вона себе представляла героїнею в одному з увлекательнейших романів Мить щастя їй довелося випробувати один раз, потрапивши на чудесний бал у замок одного маркіза.
Цей бал залишив у душі Емми яскраве й сильне враження. «Тиждень, два тижні назад я була в цей день там…», згадувала Бовари все життя Емма не знайшла щастя в сімейному житті. Чоловік її, нудна й нецікава людина, не був схожий на тих романтичних героїв, про які вона мріяла в снах. Коханці виявилися брехливі й вульгарні.
«Бігти, бігти від усього! Але куди?» — кричить душу молодої жінки, що жадає великого людського щастя Безвихідність кидає героїню Флобера в брудні павукові лабети лихваря Лере. Усе тугіше затягається страшна петля брехливого життя Емми.
Її обманюють, і вона обманює. Вона починає брехати навіть тоді, коли немає потреби в цій неправді. «Якщо вона говорила, що йшла по одній стороні вулиці, можна було із упевненістю сказати, що вона насправді йшла по іншій стороні». Життя Емми в такому світі стала нестерпної, і вона кінчає її сама, випивши миш’як. У страшній передсмертній агонії мучається мадам Бовари, а в самий момент смерті вона чує звуки непристойної пісні старого, напівзгнилого жебрака Така смерть Емми — це гірка іронія автора над своєю героїнею, що начиталася про поетичні кончини прекрасних дам. А її смерть була огидною! Образ мадам Бовари трагичен.
Все те, про що мріяла, у що вірила Емма, виявилося далеким, недоступним. Життя її жорстоко розчарувала Честь, совість, віра, любов, щастя — все це розпливлося в тумані, потонуло, умерло й загубилося навіки в тім вульгарному й затхлому світі, з яким зштовхнулася юних, мрійливих, повна сил, енергії й страсті романтична душа Емми. І зламалася вона! А жаль!
От тому й великий Флобер, що ставить читача віч-на-віч із самою жорстокою правдою життя.