Дмитро Близнюк м. Харків
- Народи мені, Вічність, дітей. Або ти не жінка, або я не письменник? Сльози випалюють розум — свій… і чужий теж. Перед розлукою. Давай небагато помовчимо й подивимося, як старенька троянда втрачає пелюстки. Прощай. Творчість — це золотий промінь сканує порошини, шукає серед них гідних безсмертя. Знаходячи щастя, люди завжди щось віддають замість. Іноді — кращу часточку себе. Жіноча неправда приємна наощупь, точно намилені волосся. А кому потрібні лисі жінки, що говорять правду? Якби й справді миром правил сверхразум, то поети, казки й древня поросль почуттів вимерла б набагато раніше мерзотних динозаврів — позачергово. Старість подібна до висихающему фонтана, у якому, що як обсипалися пелюстки бузку, плавають розмоклі таблетки. Весна прийшла, вірші розкидані всюди — увесь світ віршами закошмарний. І от він зрозумів, що життя пройшло дарма — як сліпий, котрий упустив чорні окуляри. Мрія, як хвора казковий птах, прилітає до нас зі снів. Прилітає, щоб неї приспали. Страх — священний трехголовий вовк Аль Мури, що починає тихо ричати, якщо його не підгодовувати істиною. Правдиві безстрашні. Поправляючи Мандельштама. Невже я теперішній і дійсно смерть НЕ прийде? Вслухайтеся в тишу — це все, що від нас залишиться
Учнем 9 — 11 класів школи адресований розділ . Тут ви знайдете тексти добутків шкільного курсу літератури, критичні статті й матеріали, включені в програму