Три мири в романі Булгакова «Майстер і маргарита» Роман М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» належить до тих добуткам, які хочеться й обов’язково потрібно перечитувати, щоб глибше зрозуміти підтекст, побачити нові деталі, на які з першого разу ми й не звернули уваги. Із числом три ми в нашім світі зіштовхуємося неодноразово: це основна категорія життя (народження — життя — смерть), мислення (ідея — думка — дія), часу (минуле — сьогодення — майбутнє). У християнстві теж багато чого побудоване на троичности: триєдність божественної трійці, керування земним миром (Бог — людин — Диявол). Михайло Булгаков був упевнений, що троичность відповідає істині, тому можна помітити, що події в романі відбуваються в трьох вимірах: у древньому «Ершалаимском» світі, у сучасному письменникові московському світі 30-х років і у світі містичному, фантастичному, потойбічному. Спочатку нам здається, що ці три плани майже не стикаються. Здавалося б, які відносини можуть бути в сучасних москвичів з героями літературного роману з євангельською тематикою, а вуж тим більше — із самим Сатаною? Але дуже незабаром ми розуміємо, наскільки помилялися.
Булгаков бачить всі по-своєму й пропонує глянути на навколишню дійсність (а не тільки на події роману) по-новому. Насправді ми є свідками постійної взаємодії, тісного взаємозв’язку трьох мирів: творчості, звичайного життя й вищих сил, або провидіння. Що відбувається в романі Майстра про древній Ершалаимском світі виразно перегукується з подіями сучасної Москви. Цей переклик не тільки зовнішня, коли літературні герої «роману в романі» портретно й діями схожі на москвичів (у Майстру переглядають риси Иешуа Га-Ноцри, приятель Майстра Алоизий Могарич нагадує Іуду, Левий Матвій при всій його відданості так само обмежений, як і поет Іван Бездомний). Є й більше глибока подібність, адже в бесідах Понтія Пілата з Га-Ноцри зачіпаються багато моральних роблем, питання істини, добра й зла, які, як ми бачимо, не були до кінця вирішені ні в Москві 30-х років, ні навіть сьогодні — ці питання належать до розряду «вічних».
Воланд зі своєю свитою — представники миру потойбічного, вони наділені здатністю читати в людських серцях і душах, бачити глибинні взаємозв’язки явищ, пророкувати майбутнє, і тому Булгаков наділяє їхнім правом виступати як людських суддів. Воланд зауважує, що внутрішньо люди мало змінилися за останні тисячоріччя: «Вони — люди як люди. Люблять гроші, але адже це завжди було. Ну, легковажні… ну, що ж…
загалом, нагадують колишніх…» Боягузтво, жадібність, неуцтво, духовна слабість, лицемірство — це далеке не повний перелік тих пороків, які як і раніше направляють і багато в чому визначають людське життя. Тому Воланд, наділений особливою владою, виступає не тільки як караюча сила, що карає кар’єристів, підлабузників, жадібних і егоїстичних, але й нагороджує добрих, здатних на самопожертву, глибоку любов, що вміють творити, створюючи нові мири. І навіть тих, хто, зробивши зло, не ховається, як страус, головою в пісок, а відповідає за свої вчинки. Кожному віддається по заслугах, і дуже багато хто в романі (причому більшість — до свого ж нещастя) одержують можливість виконати свої бажання. У фіналі роману всі три мири, досить чітко розмежовані на початку, зливаються воєдино. Це говорить про тісний і гармонічний взаємозв’язок всіх явищ і подій на світі. Людині потрібно навчитися нести відповідальність не тільки за свої дії, але й за емоції, думки, адже ідея, що виникла в чиїйсь голові, може втілитися в реальність навіть на іншому кінці Землі.