Твір-Міркування: «Злочин. Хто винуватий?» (По добутках «Гроза» А. Н. Островського й «Леді Макбет мценского повіту» Н. С. Лєскова). 19 століття Різне

Твір-Міркування: «Злочин. Хто винуватий?» (По добутках «Гроза» А. Н. Островського й «Леді Макбет мценского повіту» Н. С. Лєскова). Злочин — є злодіяння. За всяке злодіяння треба покарання. Що ж штовхає людей піти на злочин, що ними движит? Які мотиви переслідує? Вчинити злочин — значить піти проти яких-небудь моральних підвалин, моральних принципів як суспільства, так і самої особистості. Отже, є щось набагато могутніше, те, що бере гору над людиною Спробуємо зіставити двох героїнь: Катерину Петрівну Кабанову А.

Н. Островського й Катерину Львівну Ізмайлову Н. С. Лєскова У цих добутках ми бачимо двох героїнь із однаковим ім’ям Катерина, що значить «вічно чиста». Однієї з них, до Катерине Кабановой, це ім’я дуже підходить: вона наївна, чиста й непорочна.

Островський зобразив її як людину, не приемлющего того миру, у якому вона живе. Неприйняття миру непідвласне їй, воно виходить із самого її серця. Добролюбов назвав цей мир «темним царством», а Катерину «променем світла» у ньому. Страшним фігурам «темного царства» Островський протиставив образ жінки з палким і чистим серцем. Катерина закохується в людину, аж ніяк не гідного тої великої любові, який переповнене її серце. У ній борються почуття любові й почуття боргу. Але свідомість власної гріховності для неї нестерпно, «усе серце порвалася» від постійної внутрішньої боротьби, і Катерина, не бачачи іншого виходу, кидається Вволгу.

Героїня нарису Лєскова зовсім інша. Її складно назвати чистої й непорочної. Звичайно, коли ми в перший раз знайомимося з Катериной Ізмайлової, ми вважаємо її не типової для Росії тої пори, особливо зважаючи на те, що Лєсков дає вказівку на шекспірівську трагедію І тільки уважно придивившись до Ізмайлової, можна помітити, що й вона, подібно Катерине Островського, протестує проти її патріархального укладу, що душить. Лісочків спробував створити не російський варіант шекспірівської лиходійки, а образ сильної жінки, «заблудлої» в «темному царстві». В обох добутках угадується реальний мир російської провінції середини XIX століття.

Подібність деяких деталей дозволяє нам побачити принципове розходження двох героїнь, що живуть у схожих умовах. Обидві Катерини — купчихи, у їхніх сім’ях — статок. Обидві народилися в патріархальному світі, в «темному царстві», але дитинство й отроцтво їх пройшло під знаком «простоти й волі». «…Я жила…точно пташка на волі.

Маменька в мені душі не сподівалася,… працювати не примушувала; що хочу бувало, то й роблю…» — говорить Катерина Кабанова про своє життя в дівчинах. У Катерини Ізмайловій теж «характер був палкий, і, живучи дівчиною в бідності, вона звикла до простоти й волі…» Але, маючи повну свободу дій, як по-різному розпоряджалися вони нею! «Обсипати через хвіртку перехожого молодця подсолнечною лузгою…» — от чого хотілося Катерине Львівні.

Зовсім іншого вимагала душу Катерини Кабановой: «И до смерті я любила в церкву ходити! Точно, бувало, я в рай увійду…, з купола такий світлий стовп долілиць іде, і в цьому стовпі ходить дим, точно хмари, і бачу я, бувало, начебто ангели в цьому стовпі літають і співають…» Порівнюючи двох героїнь, ми зауважуємо, що духовний мир Катерини Кабановой несоизмеримо богаче. Обидві героїні вийшли заміж без любові. «Ні, як не любити! Мені шкода його дуже!»- говорить Кабанова про Тихона.

Але адже жалість — не любов. Доля Катерини Львівни схожа: «Видали її заміж за … купця Ізмайлова…не по любові або якому потязі, а так, тому що Ізмайлов до неї присватався…» Але якщо героїні Островського було жаль чоловіка й хоча б якесь почуття зв’язувало їх, те Катерина Львівна не випробовувала до чоловіка ніяких почуттів, а заміж вийшла через бідність Незважаючи на доконані героїнею злодіяння, доля її викликає жалість і співчуття. Так, ця жінка була жорстокої й нещадною.

Так, ніхто не давав їй права розпоряджатися чужими життями. Але не слід забувати, що все це було зроблено нею в ім’я любові, заради людини, що, як виявилося, зовсім не заслуговував подібних жертв. Так банальна мелодрама про нудьгуючу купчиху під пером Лєскова виростає в трагічну історію жінки, що жадає любові, материнства, ласкавого слова й вірності Людське життя має абсолютну цінність, тому настільки ж абсолютні лиходійство, що віднімає неї. Провина злочинів, доконаних Катериной Ізмайлової — насамперед у ній самої, у її «тваринній» пристрасті до Сергія; провина ж злочину Кабановой споконвічно закладена в навколишнім суспільстві, її середовищу.