Що за вогненна душа, що за могутній дух, що за велетенська натура в цього Мцирі! В. Бєлінський Лермонтов був закоханий у Кавказ із самого раннього дитинства. Величавість гір, кришталева чистота й одночасно небезпечна сила рік, яськрава надзвичайна зелень і люди, волелюбн і горді, потрясли уява великоокої й вразливої дитини. Може бути, тому замолоду Лермонтова так залучав образ бунтаря, на порозі смерті произносящего гнівне мовлення перед старшим ченцем (поема «Сповідь»). А може, це було передчуття власної смерті й підсвідомий протест проти чернечої заборони радуватися всьому той, що дається Богом у цьому житті. Це гостре бажання випробувати звичайне людське щастя й звучить у передсмертній сповіді юного Мцирі — героя однієї із самих чудових поем про Кавказ.
Поема була написана М. Ю. Лермонтовим в 1839 році. У поемі головний герой найбільш наближений до сучасності. Доля горця, що рветься до волі з полону, що не одержав її, була найбільш співзвучна лермонтовському поколінню. У той же час героїчний пафос безкомпромісної боротьби, що надихає Мцирі до кінця його короткого життя, з’явився найбільш безпосереднім відбиттям лермонтовського ідеалу.
… Всупереч гаданої монологичности поеми, у якій існує сповідь її єдиного героя, поема внутрішньо диалогична, що розширює її значеннєвий спектр. Роки перебування Мцирі в монастирі, насильницьке прилучення до цивілізації були насичені не тільки гіркотою втрат, але й відомими знаходженнями. Незвичайність його положення й долі змушує Мцирі задуматися над проблемами, які були йому не властиві. Поряд із мріями про волю й батьківщину в Мцирі зароджується прагнення пізнати навколишній світ. Думи героя свідчать про його глибокі переживання, про формування самосвідомості, що виводить героя із природної безпосередності: Давним-давно задумав я Глянути на далекі поля. Довідатися, чи прекрасна земля, Довідатися, для волі иль в’язниці На це світло народимося ми.
Мцирі живе в природі й. у злагоді із природою. Але природа, що була для героя раніше прекрасної, місцем вільного перебування, стає раптом непривітної й навіть ворожою: Дарма в ськазі часом Я рвав розпачливою рукою Терник, поплутаний плющем: . Усе ліс був, вічний ліс навкруги, Страшней і густіше щогодини; И мільйоном чорних очей Дивилася ночі темрява Крізь галузі кожного куща… У поемі Лермонтов розвиває ідею мужності й протесту, закладену раніше в інших добутках.
Але в цій поемі автор майже виключає любовний мотив, що грав раніше істотну роль. Цей мотив відбився в короткій зустрічі Мцирі із грузинкою в гірського потоку. Герой, перемагаючи мимовільний порив молодого серця, відмовляється від особистого щастя в ім’я волі. Патріотична ідея сполучається в поемі з темою волі.
Лермонтов не розділяє цих понять. В одну пристрасть зливається в нього любов до вітчизни й спрага волі.
В’язницею стає для Мцирі монастир, задушливими здаються йому келії, похмурої й глухими — стіни, боягузливі й жалюгідними — стражи-ченці, сам же він почуває себе рабом і в’язнем. Його бажання довідатися багато чого про світ, для чого народився він на світло, обумовлено жагучим поривом до волі.
Тільки поза монастирем Мцирі жив, тільки поза монастирем він був вільний. Тільки ці дні він називає блаженством. Мужність і стійкість Мцирі проявляються в його битві з барсом. Його не страшила смерть, тому що він знав: повернення в монастир — це продовження колишніх страждань.
Трагічний фінал не послабляє його дух, міць його вільнолюбства. Умовляння старого ченця не змушують його покаятися. Він і тепер проміняв би райську насолоду на кілька мінут волі, на кілька мінут життя серед близьких. Переможений, він духовно не зломлений і залишається позитивним образом нашої літератури, а його мужність і героїзм, сила духу й цілісність з’явилися докором роздробленим серцям боязких і бездіяльних сучасників. Поема Лермонтова продовжує традиції передового романтизму.
Мцирі, повний полум’яних страстей, похмурий і самотній, що розкриває свою душу в оповіданні-сповіді, сприймається як герой романтичних поем. Однак Лермонтов, що створив «Мцирі» у ті роки, коли створювався й реалістичний роман «Герой нашого часу», вносить такі риси в цей добуток, яких немає в більше ранніх його поемах. Якщо минуле героїв «Сповіді» і «Боярина Орши» залишається зовсім невідомим і ми не знаємо тих соціальних умов, які сформували їхні характери, то рядка про нещасливе дитинство й отроцтво Мцирі допомагають глибше зрозуміти переживання й думки героя. Сама форма сповіді, характерна для романтичних поем, зв’язана із прагненням глибше розкрити — розповісти душу.
Цей психологізм добутку, деталізація переживань героя природні для поета, що у цей же час створив соціально-психологічний роман. Виразне сполучення безлічі метафор романтичного характеру в самій сповіді (образи вогню, полум’яності) з реалістично точною й поетично ськупим мовленням вступу («Один раз росіянин генерал…»). Романтична за формою поема свідчила про ріст реалістичних тенденцій у творчості Лермонтова. Лермонтов увійшов у російську літературу як продовжувач традицій великого Пушкіна, поетів-декабристів і разом з тим як нова ланка в розвитку національної культури. За словами Бєлінського, він вніс у національну культуру свій, «лермонтовський елемент». Стисло пояснюючи, що треба вкладати в це визначення, критик у якості першої характерної риси творчої спадщини поета відзначала «самобутню живу думку» у його віршах.
І повторював: «Усе в них дихає самобитною й творчеською думкою». В образі Мцирі Лермонтов відбив реальні риси кращих людей епохи 30-х років XIX сторіччя, спробував змусити своїх сучасників відмовитися від пасивності, апатії, байдужності, восславил внутрішню волю людини.